Лузітанія
Лузіта́нія (лат. Lusitania), або Лузіта́нська Іспа́нія (лат. Hispania Lusitana) — у 27 до н. е. — 410 роках римська провінція на заході Піренейського півострова. Займала більшу частину сучасної Португалії та південно-західну Іспанію (частини провінцій Естремадура, Саламанка й Авіла). Названа за іменем автохтонного племені лузітанів. Адміністративний центр — Емерита-Августа (Мерида).
| Лузітанія | |
 | |
| Дата створення / заснування | 27 |
|---|---|
| Держава | Стародавній Рим |
| Столиця | Emerita Augustad |
| Адміністративна одиниця | Римська Іспанія |
| Юрисдикція | Стародавній Рим |
| Спільний кордон із | Бетіка, Тарраконська Іспанія |
| Замінений на | алани |
| На заміну | Лузітани |
| Історичний період | античність |
| Час/дата припинення існування | 409 |
 | |
| Категорія мап на Вікісховищі | d |
 Лузітанія у Вікісховищі | |
.svg.png.webp)
Лузітанія на півночі по річці Дору і на заході по річці Таг межувала з провінцією Таракконська Іспанія, на півдні з провінцією Бетіка. Вперше цю територія приєднав до Риму Гай Юлій Цезар. Однак адміністративно Лузітанія утворилася у 15 році до н. е. внаслідок територіальної реформи Октавіана Августа після відокремлення її від провінції Дальня Іспанія. Економічне значення Лузітанії ґрунтувалося на багатих запасах срібла і заліза, які були вельми затребувані римлянами. Враховуючи що весь Іберійський п-ів був підкорений римлянами і піддався сильній романізації, а також той факт що Атлантичний океан був природним захисним бар'єром Лузітанії, необхідність у її мілітаризації незабаром відпала і всі римські легіони були виведені з провінції, яка стала, в силу свого географічного положення, найспокійнішим регіоном імперії.
Після розпаду Римської імперії назва Лузітанія до пізнього середньовіччя. Лише із заснуванням Португальського графства та його розширенням під час Реконкісти у ХІІІ столітті закріпилась назва Португалія. У літературі «Лузітанія» — метафорично-поетична назва Португалії.
Назва
Страбон
Як повідомляє Страбон у «Географії», Лузітанія — країна, розташована на північ від Тагу (Тежу). Тут мешкають лузітани — найбільший з усіх іспанських народів, з яким римляни воювали найдовше. Південним кордоном Лузітанії слугує Таг, а західним — Атлантичний океан. На півночі й сході вона межує із землями карпетанів, веттонів, ваккеїв і каллаїків, яких деякі сучасники Страбона помилково називали лузітанами. Довжина Лузітанії від миса Нерія — 3 тисячі стадій. Північно-східні райони краю гористі, південно-західні — рівнинні[1][2]. Країна має родючі землі. Їх пересікають численні річки Таг, Мунда (Мондегу), Вакуа (Вога), Дурій (Дору), Міній (Міню) та інші. Більшість річок частково судноплавні й багаті на золотий пісок[3][2].
У культурі
- «Лузітанська хроніка» — середньовічна португальська хроніка.
- «Лузітанос» — андорський футбольний клуб.
- Лузофонія — португаломовна спільнота.
- Лузосфера — португаломовний світ.
- Лузотропікалізм — ідея пріорітетності портгальського колоніалізму.
- Лузітанський кінь — португальська порода бойових коней.
Римське керівництво
- Отон (58-68)
- Луцій Помпей Вопіск Гай Аррунцій Кателлій Целер (75/76-77/78)
- Гай Кальпурній Флак (118—119 — 120—121)
- Авл Авілій Уринацій Квадрат (151—154)
- Корнелій Репентин (185—188)
- Публій Септимій Гета (188—191)
- Рутілій Пуденс Кріспін (225—227)
Примітки
Джерела
- Livermore H.V. History of Portugal. Cambridge: University Press, 1947.
- Livermore H.V. A New History of Portugal. Cambridge: University Press, 1969.
- Страбон. География: В 17 кн. / Пер., статья и коммент. Г. А. Стратановского. Л. : Наука, 1964. 943 с. (Классики науки)