Лука Елладський

Лука Елладський народився у грецькому селищі Касторії в липні 896 року. Майбутнього святого хрестили з ім'ям Стефан. Його батьки були переселенцями. Під час навали арабів в дев'ятому столітті вони бігли з острова Егіна, що лежить при Егейському морі й оселилися в Касторіон (нині Кастрі, недалеко від Дельф)[1]. У родині хлопець був третім з семи дітей.

Його батьки Стефан та Єфросинія були бідними хліборобами, тому він з дитинства багато працював у полі та пас овець. З молодшого віку полюбляв мовчання та тихість, не куштував м'яса, яєць, молока та сиру. В середу та п'ятницю постив аж до заходу сонця, а підживлювався хлібом, водою та зіллям з городу. Преподобний був стриманий в їжі й з любов'ю розділяв її поміж голодними. Одного разу він віддав жебракам майже все зерно, яке мав посіяти на своєму полі, але Господь винагородив його за милостиню: урожай був зібраний більший, ніж попередні[2]. Також він роздавав убогим і свій одяг, через що батьки його сварили.

Ще юнаком, після смерті свого батька Стефана, Лука Елладський почав навчатися богомислію та молитвам. Він багато і старанно молився. Його мати Єфросинія не раз бачила, як її син стояв під час молитви не на землі, а в повітрі (від землі підносився)[3].

У віці 14 років, до їх села зайшли двоє ченців й тоді у юнака з'явилося бажання прийняти постриг й жити чернечим життям. Таємно від матері він пішов разом з ними, а згодом вступив до одного з афінських монастирів, присвячений Божої Матері й прийняв постриг у монаший чин.

Його мати, на той час вже вдова, день і ніч благала Бога повернути їй сина[4].

Господь почув її молитви: три ночі поспіль настоятеля афінського монастиря турбував один і той же сон: він бачив, як мати Стефана молить Бога про повернення сина. Зрештою ігумен покликав Стефана і в різкій формі велів йому повертатися додому.

Стефан повернувся додому, але через чотири місяці з благословення матері пішов знову, в область під назвою Іоніца, де знаходилася усипальниця з тілами святих Косми та Даміана.

Там він жив на самоті виснажував себе працею, постом та розводив сад й віддавав його плоди усім перехожим. На шляху до Риму у нього зупинилися двоє ченців-паломників. Вони і постригли його у монахи з іменем Лука.

У 917 році на Південну Грецію напали болгари, і Лука разом з сільськими жителями знайшов притулок на сусідньому острові. Розоривши південь континентальної Греції, болгари напали й на острови. Лука мав дар передбачення, але навколишні з його вуст пророцтво про напад не сприйняли й тому і загинули[5].

Преподобний разом з декількома чоловіками вплав добралися до континенту. Лука перебрався у Коринф, а згодом почувши про подвиги стовпника в Патрах, недалеко від узбережжя затоки Коринф, відправився до нього і 10 років служив подвижнику зі смиренням і покорою[6]. Також він жив в області, яка тоді називалася Каламіон (нинішня Залста), але коли на острів знову напали арабські пірати з острова Крит, Лука знайшов тимчасовий притулок на острові Ампелон (зараз він називається Ампелос) у Корінфській затоці.

У 946 році він оселився в Стірісе, де побудував келію, невеликий храм і заклав поруч садок. До нього стали приходити люди, утворилася громада, до якої входили троє ченців: Григорій, Панкратій і Феодосій. У житії святого Луки також згадується ім'я Калі, яка також була черницею-подвижницею і допомагала в справах його громади. Житіє святого Луки складено в основному за тими відомостями, що повідомила Калі.

У кінці свого життя святий Лука почав будівництво великого храму, але до закінчення будівництва не дожив. Святий Лука відійшов до Господа 20 лютого 953 року. Прожив він 56 років.

За двадцять років до самої події передбачив перемогу греків над арабами з острова Крит у 961 році;

Заздалегідь назвав точну дату своєї кончини.

Передбачаючи свою смерть, святий три місяці готувався до відходу, зачинившись в келії. На питання, де його поховати, преподобний відповів: «Киньте моє тіло на поживу звірям». Коли ж братія просила його змінити заповіт, він велів поховати тіло на тому ж місці, де він лежить. Зі словами: «В руки Твої, Господи, віддаю дух мій»[7].

Мощі Луки Елладського

Після кончини святого Луки, його мощі почали миро точити. Миро накопичувалося на поверхні кам'яного надгробка, і паломники збирали його. Ті, що мастилися, пахучим миро отримували зцілення, криві починали ходити, просвітлювалися сліпі, очищалися прокажені[8].

У другій чверті 13 століття франкський правитель Ахеї Годфрід II Віллардуін розграбував монастир та вивіз мощі преподобного Луки (які протягом століть перебували в Італії, і лише частка мощей знаходилася на Афоні). У 1986 р. монастирю з Венеції були повернуті мощі святого Луки і тепер вони знову спочивають в чоловічому монастирі Осіос-Лукас з якого їх колись забрали[9].

Вхід у монастир Осіос-Лукас

Преподобний Лука заснував монастир у 945 році. Будівництво відбувалось в епоху так званого Македонського ренесансу. До комплексу монастиря входять[10]:

• Церква Богородиці;
• Центральний храм Кафолікон;
• Крипта Св. Варвари (підземна церква-усипальниця);
• Трапезна палата;
• Декілька двох й трьох поверхові корпуси келій;
• Вежа-дзвіниця;
• Господарські споруди.

Перша церква монастирського ансамблю, присвячена Богородиці збудована ще при його житті. У 953 році засновник монастиря помер й був похований у своїй келії над якою пізніше була побудована невелика церква святої Варвари.

У 1011 році поряд з церквою святої Варвари побудували великий храм на честь святого Луки, в формі хреста (кафолікон).

Осіос — Лукас це другий храм монастирського ансамблю, побудований в перші десятиліття 11 ст. Він більше за розмірами ніж церква Богородиці й має підпільну крипту. Ця центральна церква монастирського ансамблю, була споруджена для спочинку чудотворних мощей преподобного Луки.

Православний чоловічий монастир, що розташований у Греції на західному схилі гори Гелікон між Беотією і Фокідою, незабаром став місцем паломництва, відомий своїми мозаїками часів Македонської династії. У 1990 році він був занесений до списку Світової спадщини ЮНЕСКО. Нині у монастирі відбуваються богослужіння і він є центром туризму, паломництва та музеєм Візантійського мистецтва, який зберігає всесвітньо відомі мозаїки 11 століття.