Лучидіо Сентіменті

Лучидіо Сентіменті народився 1 липня 1920 року в містечку Бомпорто. «Кокі», як його називали уболівальники, був одним з п'яти братів Сентіменті, які грали в Серії А: Енніо (I), Арнальдо (II), Вітторіо (III), Лучидіо (IV) і Прімо (V), тому також отримав ім'я Сентіменті IV. Він був невисокого зросту, але дуже атлетичним, що допомогло йому при грі в воротах. Лучидіо не кричав на інших, був дуже спритний та умів чудово читати гру[1].

Лучидіо розпочав свою кар'єру в році в клубі «Модена», що виступала в Серії Б, коли йому було 16 років. Тоді він ще не визначився з позицією. Виступав в воротах і в нападі. У 1938 році, коли «Модена» вийшла в Серію А, місце у воротах було довірено саме Сентіменті. Він провів чотири успішних сезону, взявши участь у 86 матчах. 17 травня 1942 року Лучидіо довелося пробити пенальті в ворота свого брата Арнальдо (II), який захищав ворота «Наполі» і не пропускав з пенальті дванадцять ударів поспіль. Лучидіо зміг переграти Арнальдо і між братами виник конфлікт, який вдалося вирішити лише через два роки[1]. За підсумками сезону 1941/42 команда Лучидіо зайняла останнє 16 місце в Серії А і вилетіла до Серії Б.

Незважаючи на виліт команди, молодий воротар привернув увагу «Ювентуса», в якому вже грав один з братів Сентіменті Вітторіо. Влітку 1942 року Лучідио також стає футболістом туринського клубу. У ньому він провів шість сезонів і зробив собі ім'я. У той час у «Юве» не було основного воротаря і футболісти стояли у воротах по черзі. Перший матч за «бьянконері» Лучидіо провів у Венеції в 1942 році і міцно завоював місце в складі «Старої Синьйори». Коли він зламав палець у сезоні 1945/1946, то два матчі грав в нападі і навіть забив гол. Всього за «Юве» Лусід Лучидіо провів 186 матчів в усіх турнірах[1].

Через спад Лусід був проданий в «Лаціо» в 1949 році, де зіграв 170 матчів за наступні п'ять років своєї кар'єри гравця. Граючи у складі «Лаціо» також здебільшого виходив на поле в основному складі команди.

У 1954 році Сентіменті перейшов в «Ланероссі». За червоно-білих Лусід грав до 1957 року, провівши за клуб 82 матчі.

Завершив професійну ігрову кар'єру у 1960 році після виступів у туринських клубах «Ченізія» (Торіно) та «Тальмоне Торіно».

Будучи гравцем «Ювентуса», 11 листопада 1945 року Лучидіо дебютував в офіційних матчах у складі національної збірної Італії в товариській грі проти збірної Швейцарії (4:4).

Одним з пам'ятних матчів стала його гра проти збірної Угорщини 11 травня 1947 року, що завершилася з рахунком 3:2 на користь італійців. Лучидіо був єдиним італійцем з команди, що не грав за «Торіно» в той час[1].

Усього за національну збірну він провів 9 матчів, пропустивши 21 гол, включаючи одну зустріч на чемпіонаті світу 1950 року у Бразилії проти збірної Швеції, де пропустив 3 голи, через що італійці поступились 2:3 і не змогли вийти з групи[2].

Після завершення ігрової кар'єри Лучидіо був тренером молодіжних команд «Ченізії» (Торіно) і «Ювентуса», а у сезоні 1970/71 працював осистентом головного тренера «Ювентуса».

Помер 28 листопада 2014 року на 95-му році життя у місті Турин[3], будучи на той момент найстарішим з усіх живих гравців збірної Італії, а також найстаршим із живих володарів пам'ятної золотої зірки («Шлях до зірок») на новому «Ювентус Стедіум»[4].