Луї Каравак

Народився в місті Марсель в гасконській родині. Походить з художньої родини. Батько був художником-декоратором вітрильників в порту, брати Жозеф та Жан Батист — були скульпторами. Отримав достатню освіту (ймовірно, ще в родині), щоби витримувати вимоги до художника-декоратора і портретиста.

У 1715 помер король Франції Людовик XIV. Московитський цар Петро І, заклопотаний залученням іноземних фахівців в новостворену столицю, скористався розгубленістю в стані французьких митців, що залишились без замовлень. Власним агентам був наданий наказ спокушати вигідними умовами праці у московитського царя та сприяти їх переїзду в Санкт-Петербург. Освічені і талановиті митці, добре укорінені в державних, мистецьких закладах Франції, не поспішали переходити на службу до маловідомого володаря маловідомої країни. Тому на спокуси відгукнулися або провінційні майстри, або мало пов'язані з художньою практикою попереднього короля, або молодь, схильна до авантюр. Агентом царя П. Лефортом (братом Франца Лефорта) і був підписаний контракт з молодим художником Луї Караваком з Марселя. Так в першу генерацію французьких чи франкомовних митців, що прибули в Петербург, потрапили художник-декоратор Філіп Пільман, скульптор Ніколя Піно, садівник і ландшафтний архітектор Олександр Леблон, італійський скульптор і інженер Карло Бартоломео Растреллі, що залишися в Парижі без замовлеь і без перспектив на майбутнє.

Майстри по різному будуть задіяні в новій столиці — в залежності від примхливих змін самого Петра І та тиску на новоприбулих могутнього фаворита Олександра Меншикова. Швидкий і рішучий в діях Меншиков правив столицею і країною в місяці відсутності царя, не забуваючи про щоденне розкрадання державного майна і власне збагачення. Власному збагаченню фаворита і сприяли новоприбулі фахівці, задіяні на будівельних і декоративних роботах в численних палацах фаворита, де той проводив проби майстерності новоприбулих. Схильні мовчати, аби мати замовлення в обмін на послуги, або підкорятися могутньому фаворитові, в столиці роками працюватимуть Філіп Пільман, Луї Каравак, Доменіко Трезіні, Карло Бартоломео Растреллі та його молодий син Вартоломей Растреллі. Не схильний гнути спину перед фаворитом Олександр Леблон зійдеться в конфлікті з самим Меншиковим. А той доклав зусиль і зруйнував непідкореному французові спочатку кар'єру, а потім і саме життя.

Доля Луї Каравака на цьому небезпечному тлі склалася досить вдало. У 1716 прибув у Санкт-Петербург.

• 
  Садиба Меншикова з посольським палацом і бароковим садом, 1715, гравер О. Зубов
• 
  Горіховий кабінет Меншиковського палацу в Петербурзі
• 
  Олександро-Невський монастир, майбутня лавра
• 
  Гравер Олексій Зубов. Літний сад і Літний палац, резиденція царя, 1716

Кікіни палати. Санкт-Петербург, 1714

Ще в контракті Каравак погодився як виконувати художні роботи, так викладати художню майстерність учням, яких тому надасть сам цар. Луї Каравак матиме російських учнів, серед яких були Іван Вишняков, Олексій Антропов, М.Захаров. Луї Каравака навіть вистачить на запровадження в власній майстерні елементів академічного виховання європейського зразка — копіювання і знайомство з уславленими зразками попередніх майстрів, малювання з напівоголеної натури тощо.

Вже з перших років перебування в Петербурзі був задіяний як портретист. У 1716 та 1722 пише портрети царя Петра І, його дружини Катерини, дітей на онуків (двох дітей царевича Олексія). З 1718 проходив по відомству Канцелярії від будівництва. Працював художником-декоратором, створював плафони, брав участь в декоруванні тимчасових тріумфальних споруд. Відомий як дизайнер, що виконав зразки для створення монет і медалей, а також картонів для гобеленів петербурзької Шпалерної мануфактури.

Ставлення до вихідця з Франції було досить прихильне, про що свідчить подарунок портретисту будинку для житла царем Петром І — на Василівському острові неподалік від Меншиковського палацу. Деякий час за намаганням царя саме Василівський острів вважали центром столиці. Цар був головним власником в державі. Ставлення до Каравака нагадувало ставлення царя до служилого дворянства: лише за добру службу всі вони мали отримати якесь майно, але тільки з рук головного власника в державі. В Московії і згодом Російській імперії ще нема уяви про приватну власність підлеглих чи їх автономність. Звідси легкість конфіскації майна за провину перед царем, легкість конфіскації земель і майна монастирів і церков (вилучення дзвонів заради переливання в гармати Петром І, конфіскація монастирських земель імператрицею Катериною II, передача дворянам державних селян в кріпаки та інше). Всі стани в державі були закріпачені і вважались холопами царя. Освіченим холопом царя був і художник з Марселя.

У Каравака була унікальна можливість спостерігати за заснуванням Морської академії в Петербурзі, створенням Колегій (аналог сучасних міністерств), запровадженням в побут петербурзьких дворян — асамблей. Знав він і про драматичну втечу царевича Олексія за кордон, міг бачити урочисті поховання представників царської родини, смерті малих дітей Петра І. Знав про доноси, шпигунство, про вельмож-крадіїв, злочинність Меншикова і тиранічне правління царя. Але сміливий аналіз петербурзьких подій насмілюються робити лише освічені дипломати іноземних держав, котрі з подивом спостерігають за малозрозумілим перебігом подій в феодальній країні з візантійським антуражем і північним кліматом.

• 
  Луї Каравак. Донька Петра І Наталя, померла в 7 років.
• 
  Луї Каравак. Петро Петрович, син Петра І, що помер дитиною