Лівшиц Іссахар Зельманович

І. Лівшиц закінчив Харківський будівельний технікум, а потім — Ленінградський сільськогосподарський інститут і аспірантуру Всесоюзного інституту захисту рослин (Ленінград). Молодого фахівця разом з дружиною призначили на роботу до Нікітського ботанічного саду. Вони приїхали сюди працювати на початку 1941 року.

Коли розпочалася німецько-радянська війна, він разом з обладнанням, науковим фондом[1] та частиною співробітників евакуювався на Північний Кавказ. Там у серпні 1942 року у П'ятигорську його мобілізували до лав Червоної Армії.

Маючи певні обмеження з боку здоров'я, він з 20 вересня 1942 року служив техніком-лейтенантом при штабі інженерних військ Закавказького фронту, у 2-й тиловій бригаді розвідки резерву головного командування (РГК)[2]. Потім, з лютого 1945 року він служив на Першому Українському фронті і обіймав посаду помічника начальника 6-го (шифрувального) відділення штабу 22 гвардійської моторизованої штурмової інженерно-саперної бригади РГК.

"...гвардии техник-лейтенант Лившиц <...> энергичной и умелой организацией кодированной связи своевременно обеспечивал доставку боевых распоряжений в части бригады. Точная работа и оперативность его помогли командованию в осуществлении боевых действий бригады. <...> 30.4.45 года он произвёл разведку немецкой группировки в районе города Треббин, представив командованию точные сведения о противнике. Во время разведки в перестрелке с немцами был ранен в правую руку. <...> 2.5.45 года при нападении группировки противника на 2-й эшелон бригады в районе Штансдорф под огнём противника обеспечил своевременную погрузку секретных документов отделения и вывозку их в безопасное место..." [3]

Бойова служба І. З. Лівшиця відзначена орденом Червоної Зірки (1945), орденом Вітчизняної війни 1-го ступеня (1985), медаллю «За бойові заслуги» (1945), медаллю «За оборону Кавказу» (1944) та низкою ювілейних медалей.

Батько ентомолога до війни працював сільським лікарем на Вінниччині й був разом з дружиною — матір'ю Іссахара Зельмановича — розстріляний нацистами[4].

І.З Лівшиц повертається до Криму у 1946 році. Разом з колегами він працює над вивченням шкідників саду й декоративних насаджень, розробляє, запроваджує й вдосконалює системи захисту від шкідників, готує кадри ентомологів і численні публікації. В 1964 році І. Лівшиц захистив докторську дисертацію. Він обіймає посаду провідного спеціаліста, впродовж 40 років беззмінно керує відділом захисту рослин, стає лауреатом престижних премій Української РСР і СРСР. Його обрали Почесним членом Українського ентомологічного товариства, надали звання професора.

Працював він пліч-о-пліч із дружиною — Ніною Іванівною Петрушовою, разом з якою закінчив інститут і аспірантуру[5]. Подружжя рік знаходилося на Кубі у службовому відрядженні, допомагаючи налагодити боротьбу з кліщами — шкідниками рослин[4]. Акарологом став і їхній син Андрій Захарович Петрушов.

У перші повоєнні роки І. Лівшиць виконав численні дослідження різноманітних шкідників і хвороб плодових та декоративних культур: маслинової листоблішки, грибів роду Monilia, самшитової мінуючої мухи, жука інжирного лубоїда, фузаріоза саджанців, раку інжиру тощо. У промислових плодових садах Криму в ті часи нагромадилося чимало проблем: низький рівень агротехніки, висока чисельність шкідників та хвороб, використання високотоксичних отрутохімікатів. Вчені разом з практиками розробили нові підходи до захисту врожаю. Завдяки цьому вдалося досягти істотного зростання прибутків від садівництва, зменшити рівень застосування пестицидів[5]. Іссахар Зельманович обґрунтував принципи інтегрованого захисту саду.

Починаючи з 1952 року І. З. Лівшиц дедалі більше переключається на вивчення кліщів. Він вперше почав вивчати видовий склад і біологію тетраніхових кліщів — небезпечних шкідників плодових культур і одночасно розробляв захисні заходи. Значний внесок зробив він у розвиток фауністики та систематики кліщів, описавши низку нових для науки видів. На базі експериментів він сформулював важливе узагальнення: 40-50 % відсотків часу, необхідного на розвиток кліща від яйця до дорослої істоти, припадає на ембріогенез. Фундаментальна тритомна праця, присвячена кліщам ґрунту, принесла колективу авторів, в тому числі й Іссахару Зельмановичу, Державну премію СРСР (1980); дослідження кліщів, виконані ним разом з колегами й учнями — Державну премією України[5].

Під керівництвом І. З. Лівшиця на базі Нікітського ботанічного саду у 1960—1980 роках сформувалася потужна наукова школа акаридологів — лідер вітчизняної сільськогосподарської акарології. Іссахар Зельманович залучає до роботи талановитих дослідників В. І. Мітрофанова і М. М. Кузнєцова. Вони виконують фундаментальні дослідження з систематики, біології та способів захисту рослин від різних груп кліщів і обоє стають докторами біологічних наук[6]. Загалом, І. З. Лівшиць був науковим керівником при підготовці 18 кандидатських та науковим консультантом при виконанні двох згаданих вище докторських дисертацій. Він автор і співавтор близько 200 наукових праць. За багаторічну сумлінну й плідну працю його нагороджено орденом Трудового Червоного Прапора та медалями[7].