Лікоть (одиниця довжини)

Довжини ліктів по країнах, табл. 1848

Як міра лікоть відомий у багатьох народів світу. Так у єгиптян лікоть дорівнював 45 см, у греків — 46,3 см, у римлян — 44,4 см, давньосхідний — близько 45 см, перський (царський) — близько 53,3 см, пігон (= 20 пальців) — бл. 38,5 см, Самоський лікоть — 28 пальців 518 мм. Єгипетський «малий лікоть» дорівнював 44,4 см, «царський лікоть» дорівнював 52,5. Використовувався лікоть і в африканських і азійських країнах. Так, лікоть в Марокко — 51,7 см і 53,3, в Тунісі — 47,3, в Калькутті — 44,7, у Шрі-Ланці — до 47 см. Відомий також «подвійний лікоть царя Лагаша Гудеа» (Шумер, XXII століття до н. е.), рівний 99-99,6 см.

Стародавні євреї в епоху Другого Храму користувалися двома варіантами цієї міри — 40 і 48 см.[1]

У Європі початку XIX століття в різних землях використовувалися лікті різної довжини. Згідно з Фізикою 1831 вид.

Антропологічний принцип виміру у ліктях

Міра довжини при міській ратуші

На теренах Лівобережної України до кінця XVII ст., а у Правобережній Україні до кінця XVIII ст. як міра довжини використовувався лікоть, уніфікований з європейською системою мір. З ХІІІ ст. застосовувався лікоть хелмінський (57,62 см), запроваджений у Пруссії тевтонськими лицарями. Поряд з ним застосовувався лікоть старопольський у 59,6 см. У містах на ринковій площі знаходились еталонні міри довжини, ваги, об'єму, за користування якими купці сплачували мито. На теренах Галичини у 1787–1857 роках діяла міра довжини — лікоть львівський чи галицький у 59,6 см.

Лікоть ділився на 2 стопи або 24 цалі (нім. Zoll, Zol) чи дюйми.

Лікоть — староруська одиниця вимірювання, в Русі згадується в літературних пам'ятниках з XI ст.

Лікоть мав кілька значень — неповний лікоть, двохдолонний лікоть, великий лікоть. Великий лікоть (майже вдвічі більший ліктя), дорівнює довжині руки від плеча, витіснив початковий звичайний лікоть. І в цьому випадку назва вимірювача (частини тіла) стала позначенням міри. Сучасне значення терміну «лікоть» — ліктьовий згин, суглоб — простежується в письмових джерелах тільки з середини XV століття.

Лікоть вживався як офіційна торгова міра і народно-побутова. Добре відома офіційна новгородська міра — Іванський лікоть. Фрагмент натуральної міри був знайдений в Великому Новгороді під час археологічних робіт в 1955 . Це був стрижень з ялівця з круглим перетином і рівно обрізаними кінцями. Характерно, що його поверхня була відполірована до блиску в результаті довгого вживання. Довжина стрижня 54,7 см, дата — рубіж XI–XII ст. Фрагмент Іванського ліктя виявлено в 1948 при археологічних розкопках на Ярославовому Дворищі в тому ж Новгороді. На ньому була навіть вирізаний напис: «сватогоіванос». Довжина фрагмента 15 см (лікоть був зламаний ще в давнину), дата за палеографічними ознаками — XIV століття.

Підтвердженням метрологічного значення знахідки 1955 є вимірювальні лінійки (фрагменти) з розкопок в Старій Ладозі в шарах XIII–XIV ст., Що мали поділи, рівні 3,4 см. Розподіл 54,7 на 3,4 дає 16 (залишком 0,3 см в даному випадку цілком можна знехтувати), що абсолютно збігається з числом вершків в пізньому аршині.

Лікоть в 54 см дорівнював трьом п'ядям по 18 см.

З XVI століття у Московському царстві лікоть поступово витісняється аршином (тур. Arşın), запозиченим зі Сходу, зокрема у Османській імперії. Зокрема, в підручнику Франца Можніка (Franz Mozhnik) 1848 р. вид. нім. Elle і пол. Łokieć поставлений у відповідність російський аршин.

• Н. О. Герасименко. Лікоть // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2009. — Т. 6 : Ла — Мі. — С. 215. — 784 с. : іл. — ISBN 978-966-00-1028-1.

• Зіра (одиниця довжини)