Ліктор

Згадується в історії з часу правління в Римі етруських царів (VII століття до н. е.). Спочатку ліктори були виконавцями розпоряджень магістратів, пізніше здійснювали лише охоронні й парадні функції при них, які полягали в супроводі вищих магістрів, бувши озброєними фасціями. Ліктори призначалися здебільшого з числа вільновідпущеників. Кількість супроводних лікторів прямо залежала від посади супроводжуваної особи:

• весталка мала 1 ліктора;
• еділ мав 2 лікторів;
• претор мав 6 лікторів (2 в межах померіума);
• проконсул — 11;
• консул — 12 (6 в межах померіума);
• диктатор — 24 (12 в межах померіума, за винятком Сулли і Юлія Цезаря);
• Імператор у I—II століттях — 24.

Ліктори також були виконавцями смертного вироку над римськими громадянами.

• Ліктори // Юридична енциклопедія : [у 6 т.] / ред. кол.: Ю. С. Шемшученко (відп. ред.) [та ін.]. — К. : Українська енциклопедія ім. М. П. Бажана, 2001. — Т. 3 : К — М. — 792 с. — ISBN 966-7492-03-6.
• Ліктор на livius.org (англ.)