Весталки
Веста́лки (лат. Vestales) — жриці богині Вести в Римі; весталками обирали дівчаток віком від 6 до 10 років без фізичних вад з найаристократичніших родин, що мали живих батьків. Цар Нума Помпілій висвятив у весталки спершу двох дів — Геганію та Веренію, а потім Канулею й Тарпею. Інший давньоримський цар Сервій Туллій згодом посвятив ще двох дів.
Великий понтифік призначав весталок жеребкуванням; обрані переставали належати батькам і були під покровительством верховного понтифіка. Весталки давали обітницю цнотливості, якої мусили дотримуватися 30 років, тобто протягом усього часу перебування на службі Вести. По 30 роках верталися до своїх родин і могли вступати у шлюб.
Весталки носили довгі білі туніки й пов'язки на головах; при жертвоприношеннях закривали обличчя. Їхнім обов'язком було пильнування священного вогню і підтримування порядку в храмі. Керувала ними старша весталка, яка одержувала накази від верховного жерця. Коли в храмі гас священний вогонь, весталку, яка виконувала службу, били; за порушення обітниці цнотливості живцем закопували в землю.
Весталки користувалися великою пошаною, на вулиці перед ними йшов ліктор. Вони вільно розпоряджалися своєю власністю, в суді давали свідчення без присяги; того, хто їх ображав, карався смертю. На іграх весталки сиділи на почесних місцях, могли врятувати засуджених до страти.
Римських весталок переслідувало довічне «чернецтво», хоча, коли закінчувався термін обов'язкового служіння Весті, їм не було сорока років. Вони були казково багаті, їхні імена знав увесь Рим, проте чоловіків не приваблювала настільки вигідна партія: існувало повір'я, що шлюб з колишньою весталкою приносить нещастя. Як виняток можна згадати одруження римського імператора Геліогабала з весталкою на Аквілією Северою. На обурення римлян щодо цього факту він відповів, що як верховний жрець він має таке право. Але шлюб був нетривким.
Інститут весталок зберігався до часів імператора Феодосія I, який у 380 році заборонив культ Вести. У 394 році колегію весталок розпустили, а їхні будівлі й майно відійшли у власність імператора. Останньою великою весталкою стала Келія Конкордія.