Лінійні кораблі типу «Франческо Караччоло»

Корпус лінкорів типу «Франческо Караччоло» кардинально відрізнявся від сучасних їм лінкорів інших країн. Він був гладкопалубним, без тарану, з плавним переходом скругленого форштевеня в кіль (подібну форму застосовували японці на лінкорах типів «Нагато», Тоса» та Кіі»). Корпус ділився на 23 водонепроникні відсіки. По всій довжині проходило подвійне дно, а в районі погребів - потрійне. Як і попередні італійські лінкори, «Франческо Караччоло» оснащувались двома напівбалансирними рулями, розміщеними в діаметральній площині.

Всю середню частину корабля займала надбудова з казематом протимінної артилерії. Башти гармат головного калібру розміщувались за лінійно-підвищеною схемою, і разом з погребами були рознесені одна від одної, що унеможливлювало їх одночасний вихід з ладу при одному вдалому влучанні ворожого снаряду.

Загалом у захисті зберігався принцип диференціального бронювання. Головний броньовий пояс мав товщину 300 мм в середній частині, потоншуючись до 150 мм біля нижньої кромки. У носовій частині він доходив до форштевеня, а в кормовій частині прикривав привід допоміжного руля. Поверх нього розташовувався коротший 230-мм верхній пояс, який простягався трохи далі за барбети підвищених башт.

Головна броньова палуба ат\ла товщину 30 мм в плоскій частині та 35 мм на скосах, які примикали до нижньої кромки броньового поясу. Нижче розташовувалась 16-мм протиосколкова палуба, скоси якої переходили в 10-мм зовнішню протиторпедну перебірку. Всередині цієї конструкції були ще дві 24-мм поздовжні перебірки, які утворювали своєрідний внутрішній захисний контур.

Каземат протимінної артилерії з боків захищався 150-мм бронею, а зверху - 16-мм дахом ,при цьому в центральній частині палуба надбудови залишалась неброньованою. Верхня палуба на ділянці між зовнішньою обшивкою та стінками каземату мали 16-мм бронювання. Димоходи в нижній частині прикривались 150-мм бронею.

Башти гармат головного калібру мали броню 400-мм в добовій частині і 150-ммм дах. Товщина барбетів досягала 300 мм, бойових рубок - 340 мм (носова) і 300 мм (кормова).

Загалом маса броні становила 6 250 м, що складало менше 20 % водотоннажності. Таким чином, захист корабля вчергове приносився в жертву вогневій потужності та швидкості.

Також передбачався протиторпедний захист погребів та відсіків силової установки, який, окрім подвійного дна, включав дві поздовжні перебірки, які доходили до головною бронепалуби. Зовнішня мала товщину 24 мм, внутрішня - 10 мм. Але протиторпедний захист був відсутній в районі башти № 3, що було серйозним недоліком корабля.

На кораблях типу «Франческо Караччоло» вперше в історії італійського кораблебудування передбачалось використання турбін із зубчастою передачею. Торити ТЗА системи «Парсонс» мали мати потужність 70 000 к.с. в нормальному режимі та до 105 000 к.с. у форсованому режимі, що забезпечувало швидкість 25 і 28 вузлів відповідно.

Кожний котел чи турбіна розміщувались в окремому водонепроникному відсіку. При цьому ТЗА, які працювали на внутрішні вали, розміщувались практично на міделі. Попереду них розміщувався один, а позаду - два котли. Ця частина силової установки була всередині внутрішнього захисного контуру, прикрита двома протиторпедними перебірками. Решта котлів та турбін розміщувались вздовж бортів і захищались лише 10-мм перебіркою.

Запас палива у 1800 т повинен був забезпечити нетипову для італійських кораблів дальність плавання у 8 000 миль на швидкості у 10 вузлів. А при повному завантаженні відсіків подвійного дна запас палива міг складати 3 500 тонн.

381-мм гармати головного калібру були розроблені фірмою «Armstrong» та виготовлялись її італійськими відділеннями. При куті підвищення у 20° дальність стрільби 884-кг снаряду становила 19 800 м.

Протимінні 152-мм гармати «152/45 S. Mod. 1911» були аналогічні тим, що встановлювались на лінкори типу «Андреа Доріа». За рахунок відмови від другого протимінного калібру передбачалось досить чисельне, як на той час, зенітне озброєння, яке складалось з 12 40-мм автоматів «Vickers-Terni», які мали бути встановлені на башти головного калібру. В модернізованому проекті 1919 року до них додались 8 102-мм зенітних гармат.

Початково передбачалось встановлення восьми 450-мм підводних торпедних апаратів, але в остаточному варіанті від них відмовились.