Лінія Макнамари

Лінія Макнамари (англ. McNamara Line — поширена назва інженерного бар'єру, що будувався збройними силами США в 1967-1968 роках під час війни у В'єтнамі.

Демілітаризована зона і південні підступи до неї

Проєкт

Під час В'єтнамської війни більшість підрозділів Армії Північного В'єтнаму проникали в Південний В'єтнам по «стежці Хо Ши Міна», яка пролягала через Лаос, що дозволяло обходити демілітаризовану зону (ДМЗ) між двома частинами країни. У 1966 році американський професор Роджер Фішер запропонував побудувати на південь від ДМЗ і на території Лаосу бар'єр для запобігання інфільтрації, який би поєднував в собі мінні поля і укріплені споруди з високотехнологічними датчиками, які попереджають про наближення ворога[1]. Ідею підхопив міністр оборони США Роберт Макнамара.

Проект бар'єру на території Південного В'єтнаму мав кодове позначення «Dye Marker». Передбачалося очистити від рослинності смугу вздовж демілітаризованої зони шириною до 1 км. На ній встановлювалися дротяні загородження і закладалися численні мінні поля. Сейсмічні та акустичні датчики повинні були попереджати про появу противника американські підрозділи, розміщені на військових базах уздовж лінії[2]. Будівництво велося силами морської піхоти США, яка несла відповідальність за північні провінції Південного В'єтнаму.

Будівництво

Відразу після початку спорудження бар'єру виникли труднощі. У вересні вся увага морської піхоти була прикута до військової бази Контхієн, оточеної північнов'єтнамськими силами. На початку 1968 року будівництво було призупинено в зв'язку з облогою бази Кхесань і почалося Тетський наступ, під час якого морська піхота виявилася залучена в запеклі бої за місто Хюе, захоплене противником. Влітку 1968 морська піхота отримала наказ про зміну своєї стратегії дій — відмову від оборони баз уздовж демілітаризованої зони і початку високомобільних операцій, що само по собі суперечило ідеї, що закладалася в бар'єрі. «Лінія Макнамари» так ніколи і не була добудована і введена в експлуатацію. Це не завадило в'єтнамським джерелам повідомляти про успішний прорив лінії у ході Пасхального наступу 1972 року[3].

У Лаосі

На території Лаосу концепція Макнамари передбачала широке використання електронних датчиків, що розкидають з літаків або встановлювалися американськими групами спеціального призначення. Ці датчики активно застосовувалися для наведення американської авіації на північнов'єтнамські вантажівки на «стежці Хо Ши Міна».

Примітки
  1. Теоретичні пропозиції із створення лінії для стримування північнов'єтнамської інфільтрації подавалися ще з кінця 1950-х років.
  2. Це були бази Кхесань, Контхієн, Кемп-Керрол, Гіолінь, Рокпайл, Калу, Камло.
  3. ВОЕННАЯ ЛИТЕРАТУРА -[ Исследования ]- Ильинский М. М. Индокитай: Пепел четырех войн (1939-1979 гг.)

Література
  • Дэвидсон Ф. Война во Вьетнаме (1946—1975) = Vietnam at War: The History 1946-1975. — М. : Изографус, Эксмо, 2002. — С. 816.
  • Ардашев Алексей. Электронная фортификация // Техника и вооружение вчера, сегодня, завтра : журнал. — 2003. — № 04 (апрель). — С. 10-14.
  • Ардашев Алексей. «Забор Макнамары» и электронные заграждения // Оружие : журнал. — 2005. — № 09 (сентябрь). — С. 58-61.

Посилання
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.