Магда Євген Валерійович

1996 року закінчив з відзнакою Історичний факультет Київського національного університету імені Тараса Шевченка[2]. 2006 у Інституті світової економіки і міжнародних відносин захистив дисертацію кандидата політичних наук.[3]

У 1996 – 2001 та 2007 – 2010 роках – асистент кафедри нової та новітньої історії зарубіжних країн історичного факультету КНУ імені Тараса Шевченка.[4] З 2012 є викладачем у НТУУ КПІ[4], де станом на весну 2021 читає курси "Національні бренди", "Фейки: виявлення та протидія" та "Професійна комунікація".[5].

Був виконавчим директором Центру суспільних відносин.[6] З грудня 2017 є директором Інституту світової політики.[7]

Член (один з 14) Громадської ради при Міністерстві закордонних справ України.[8] Член Спілки журналістів України.[1]

Євген Магда посів 7 місце у рейтингу Топ-50 політичних експертів і аналітиків України створеного виданням Коментарі шляхом голосування експертів (один голос - 2 бали) і інших користувачів (один голос = 1 бал) проведеного у травні-червні 2020[9]

Фейсбук сторінка Євгена Магди має 20 тисяч фоловерів (це не рахуючи френдів)[10]

• Гібридна війна: вижити і перемогти (2015)
• Ігри відображень: якою Україну бачить світ (2016, спільно з Тетяною Водотикою)[2]
• Гібридна агресія Росії: уроки для Європи (2017)
• Шостий. Спогади про майбутнє (2017)

• 1 березня 2019 Президент Білорусі Олександр Лукашенко проводив щорічну велику зустріч з представниками громадскості, експертного співтовариства, білоруських і зарубіжних ЗМІ і журналіст Зьміцєр Лукашук під час неї подарував Лукашенку книгу Євгена Магди "Гібридна агресія Росії: уроки для Європи" і той її прийняв і в прямому етері фактично прорекламував її, що було курйозним зважаючи на те, що Лукашенко - один з двох лідерів Союзної держави Росії і Білорусі, а книга - антиросійська.[12].
• 30 червня 2019 Євген Магда написав на своїй фейсбук сторінці про те, що працюючи асистентом викладача в КНУ десь між 2000 і 2009 роками вилучив під час іспиту з історії США у 1861-1918 роках у однієї зі студенток шпаргалку довжиною 180 см.[13][14]. Після цього про цей факт написало багато українських видань, зокрема, УНІАН[15], Новое Время[16], Корреспондент[17], Вечірній Київ[18], Українська Правда[19], Главком[20], а також російські засоби мас медія L!fe (медіа)[21], і Lenta.ru[22], і навіть британська газета The Daily Mail.[23]