Національний технічний університет України «Київський політехнічний інститут імені Ігоря Сікорського»

Листівка XX ст. на якій зображений головний корпус КПІ

Політехнічний інститут, початок 1910-х років

Політехнічний інститут, початок 1910-х років

Рішення про заснування у Києві Політехнічного інституту було ухвалено 25 листопада 1896 року на приватній нараді, яка відбулася в будинку почесного громадянина міста, комерційного радника Лазаря Бродського за участю представників міської влади, адміністрації Південно-західної залізниці, інженерів та промисловців. Згідно з ухваленим протоколом навчальний заклад мав бути політехнічним інститутом за типом і складатися з кількох відділів різних спеціальностей, за прикладом політехнікумів у Цюриху, Мюнхені, Відні, Карлсруе, Ризі тощо.

На заснування інституту було зібрано добровільні пожертви загальною сумою 1 000 374 крб. 53 коп. при вартості будівництва і обладнання інституту 2 650 000 карбованців. Серед організацій та людей, які внесли кошти, були: Київська міська Дума — 300 000 крб., Терещенко з синами — 150 000 крб., Л.Бродський — 100 000 крб.; М. Хряков — 75 000 крб., Київський земельний банк — 15 000 крб., Товариство Красилівського цукрового заводу — 2 000 крб., загалом 139 товариств, банків, заводів, установ, окремих громадян. Науково-методичну допомогу під час організації та становлення інституту надали корифеї російської науки Д. І. Менделєєв, М. Є. Жуковський, К. А. Тімірязєв, А. О. Ковалевський та ін.

У конкурсі на проекти споруд Політехнічного інституту взяли участь відомі архітектори: Бенуа, Гоген, Кітнер, Кобелєв, Померанцев, Цендер та Шретер. Найкращим був визнаний проект професора І. С. Кітнера з девізом «Prestissimo», але оскільки він жив у Санкт-Петербурзі і не мав змоги безпосередньо керувати ходом робіт, будівництво очолив архітектор Кобелєв.

Першим директором політехнічного інституту було призначено 30 січня 1898 року видатного ученого і талановитого організатора вищої технічної освіти професора Віктора Кирпичова. За його сприяння в інституті почали працювати К. Зворикін — один з основоположників науки про різання металів, Сергій Реформатський — хімік, органік, автор відкриття, названого реакцією Реформатського, широко вживаного при дослідженні і синтезі складних природних сполук; Георгій Де-Метц — фізик і методист, авторитет в області радіоактивності, укладач першого в Україні курсу методики викладання фізики в школах; Микола Делоне — фахівець у галузі механіки, один з піонерів планеризму, популяризатор авіаційних знань в Україні; Євген Вотчал — засновник школи українських фізіологів рослин, один з організаторів інституту селекції.

У червні 1898 р. оголошено набір перших студентів: на 330 місць було подано 1100 заяв, було зараховано 360 осіб. Перший випуск студентів відбувся в 1903 році — диплом отримало 93 випускника. Першим головою Державної екзаменаційної комісії КПІ у 1903 році став Д. І. Менделєєв, який дав спеціалістам високу оцінку і наголосив на тому, що крім теоретичних знань, студенти КПІ набувають ще й практичних навичок.

Інститут зростав і поповнювався матеріальною базою до 1941 року. У 1941 році інститут було евакуйовано до Ташкенту, де він функціонував у складі Середньоазіатського індустріального інституту.

Головний вхід

Визволення Києва у листопаді 1943 р. дало можливість відновити роботу інституту: почалася реєстрація викладачів, співробітників, студентів, які поверталися до інституту. Вже у другій половині січня 1944 р. почала працювати приймальна комісія для набору студентів на перший курс і поновлення студентів старших курсів. Усі зусилля колективу інституту було спрямовано на відновлення навчально-матеріальної бази, адже унаслідок нацистської окупації та жорстоких боїв за Київ було зруйновано більше половини загальної площі навчальних приміщень, згоріли гуртожитки, пограбовано майно. Завдяки включенню інституту до списку найважливіших промислових і транспортних вишів країни, студенти всіх курсів звільнялися від призову до Радянської Армії, їм надавалась підвищена стипендія (передусім це стосувалось студентів, які оволодівали спеціальностями з ливарного, ковальського, пресового та хімічного виробництва). Оскільки терміни відбудовчих робіт будівельниками порушувалися, то влітку 1945 р. студенти і викладачі добровільно упродовж місяця канікулярної відпустки виконували невідкладні будівельні роботи.

Велике значення для підвищення якості підготовки фахівців мали науково-дослідна робота і залучення до неї студентів, особливо старших курсів. Основною формою їх участі у дослідницькій роботі в повоєнні роки були наукові гуртки, на базі яких у квітні 1946 р. в інституті утворилося студентське науково-технічне товариство. У момент створення воно мало дев'ять секцій, що об'єднали 30 гуртків за спеціальностями і близько 500 студентів. Керували секціями провідні вчені інституту.

За всю історію існування ВНЗ очолювало 23 ректори.

За довгий період існування назва інституту змінювалась декілька разів:

• 1898—1918 рр. — Київський політехнічний інститут Імператора Олександра ІІ;
• 1918—1934 рр. — Київський політехнічний інститут;
• 1934—1948 рр. — Київський індустріальний інститут;
• 1948—1968 рр. — Київський ордена Леніна політехнічний інститут;
• 1968—1992 рр. — Київський ордена Леніна політехнічний інститут ім. 50-річчя Великої Жовтневої соціалістичної революції;
• 1992—1995 рр. — Київський політехнічний інститут;
• 1995—2016 рр. — Національний технічний університет України «Київський політехнічний інститут». (Указ Президента України за № 289/95 від 8 квітня 1995 року «Про Київський політехнічний інститут»);
• 2016 р. — Національний технічний університет України «Київський політехнічний інститут імені Ігоря Сікорського» (Наказ МОН України від 17.08.2016 № 992 "Про присвоєння імені Національному технічному університету України «Київський політехнічним інститут»)[12]. Скорочена назва «КПІ ім. Ігоря Сікорського»[13].

Активно розвиваючись, Київський політехнічний інститут став базою розширення та зміцнення мережі вишів Києва, України. У 1923—1933 роках і протягом останніх років на базі факультетів та окремих спеціальностей КПІ було створено декілька інститутів, університетів, академій. З іншої сторони, у теперішній склад університету ввійшли відомі навчальні заклади України. Так у Військовому інституті телекомунікацій та інформатизації НТУУ «КПІ» офіційною датою створення вважається 1 березня 1919 р. — день затвердження Реввоєнрадою республіки проекту штатів Інженерних курсів з підготовки командного складу Робітничо-селянської Червоної Армії, які в 1937 році стали основою для Київського військового училища зв'язку ім. М. І. Калініна. Видавничо-поліграфічний інститут [з 6 вересня 2004 року], який ввійшов у склад КПІ у 1989 році, був заснований 1 січня 1954 році у Києві на базі художньо-ремісничого училища поліграфістів № 18, як навчально-консультативний пункт (УКП) Московського поліграфічного інституту.

Департамент міжнародного співробітництва здійснює організаційне, методичне та представницьке забезпечення міжнародного співробітництва університету. Міжнародне співробітництво, зовнішньоекономічна діяльність НТУУ «КПІ» здійснюються згідно з чинним законодавством України, Статутом НТУУ «КПІ» та нормативною базою університету за зазначеними напрямками. Співробітництво із зарубіжними партнерами та підготовка фахівців із числа іноземних громадян у КПІ розпочалася з дня його заснування.

Особливо широкого розмаху набула підготовка фахівців для зарубіжних країн у повоєнний період. За роки своєї діяльності КПІ підготував більше 5000 інженерів, кандидатів, докторів наук для 112 країн світу.

Серед випускників КПІ з числа іноземних громадян відомі інженери, конструктори, видатні вчені, викладачі, професори університетів, ректори, міністри і державні діячі.

На сьогодні міжнародне співробітництво НТУУ «КПІ» здійснюється ректоратом, Відділенням міжнародних зв'язків, факультетами, кафедрами, НДІ, окремими підрозділами та фахівцями за такими напрямками:

• підготовка спеціалістів із числа іноземних громадян (бакалаврів, спеціалістів, магістрів, кандидатів, докторів наук);
• співробітництво із зарубіжними університетами-партнерами на основі міждержавних, міжуніверситетських угод;
• участь у різних міжнародних проектах, програмах, наприклад, у TEMPUS (TACIS), COPERNICUS, європейській асоціації студентів аерокосмічної галузі «EUROAVIA» та інших;
• участь у міжнародній міжуніверситетській відеоконференц-мережі «ITSEA», що об'єднує провідні технічні ВИШі Європи та надає студентам і викладачам доступ до єдиної бази знань, можливість спілкуватися у реальному часі і проводити спільні освітні заходи.[14]
• виконання наукових досліджень на замовлення іноземних партнерів;
• співробітництво в соціальній, гуманітарній сфері.

КПІ зробив значний внесок у переведення вищої технічної освіти на українську мову викладання^{[джерело?]}. Саме на базі університету було створено науково-термінологічну комісію, яка готувала навчально-методичну базу українською мовою, якою нині користуються викладачі технічних дисциплін в інших технічних університетах. Навчання українських студентів в університеті на даний момент здійснюється українською мовою[15].

Навчання іноземних студентів проводиться трьома мовами: англійською, українською і російською. Вибір мови здійснюється самими студентами-іноземцями із поступовим переведенням навчання на англійську як єдину мову викладання для іноземних студентів.

Але дискусії про мовний режим залишаються актуальними, зважаючи на демократичні традиції у ВНЗ.

• Інженерно-хімічний факультет (ІХФ)
• Приладобудівний факультет (ПБФ)
• Радіотехнічний факультет (РТФ)
• Теплоенергетичний факультет (ТЕФ)[16]
• Факультет біомедичної інженерії (ФБМІ)
• Факультет біотехнології і біотехніки (ФБТ)
• Факультет електроенерготехніки та автоматики (ФЕА)
• Факультет електроніки (ФЕЛ)
• Факультет інформатики та обчислювальної техніки (ФІОТ)
• Факультет лінгвістики (ФЛ)
• Факультет менеджменту та маркетингу (ФММ)
• Факультет прикладної математики (ФПМ)
• Факультет соціології і права (ФСП)
• Фізико-математичний факультет (ФМФ)
• Хіміко-технологічний факультет (ХТФ)

• Видавничо-поліграфічний інститут (ВПІ)
• Інститут аерокосмічних технологій (ІАТ)
• Інститут енергозбереження та енергоменеджменту КПІ ім. Ігоря Сікорського (IEE)
• Інститут матеріалознавства та зварювання ім. Є.О. Патона КПІ ім. Ігоря Сікорського (ІМЗ)
• Інститут прикладного системного аналізу (ІПСА)
• Інститут спеціального зв'язку та захисту інформації (ІСЗЗІ)
• Інститут телекомунікаційних систем (ІТС)
• Механіко-машинобудівний інститут КПІ ім. Ігоря Сікорського (ММІ)
• Фізико-технічний інститут (ФТІ)

Науково-технічна бібліотека КПІ

• Інститут моніторингу якості освіти КПІ ім. Ігоря Сікорського (ІМЯО)
• Навчально-методичний комплекс «Інститут післядипломної освіти» (ІПО)
  • Український інститут інформаційних технологій в освіті (УІІТО)
• Славутицька філія
• Конструкторське бюро інформаційних систем (КБІС)
• Науково-Технічне Об'єднання «КПІ-Телеком» (КПІ-Телеком)
• Центр міжнародної освіти КПІ ім. Ігоря Сікорського (ЦМО)
• Спільний факультет машинобудування (СФМ)
• Академія CISCO[17] і Linux Professional Institute: корпус 12, лабораторія 219; корпус 17, лабораторія 318

Наукові підрозділи

• Науково-технічна бібліотека
• Державний політехнічний музей
• Вчена Рада КПІ ім. Ігоря Сікорського
• Науковий парк «Київська політехніка»

• Атрощенко Василь Іванович — хімік-технолог, педагог, розробник методів виробництва азотної кислоти.
• Барвінок Борис Володимирович — інженер, автор технічно-наукових праць
• Бардін Іван Павлович — вчений-металург, конструктор першої промислової устави для безперервного розливання сталі.
• Бідюк Петро Іванович — професор кафедри математичних методів системного аналізу Навчально-наукового комплексу «Інститут прикладного системного аналізу», доктор технічних наук, створив наукову школу в галузі моделювання і статистичного прогнозування нелінійних нестаціонарних процесів різної природи.
• Васиньчук Антін Клементійович — визначний український громадський діяч та політик Холмщини та Підляшшя[18].
• Власенко Василь Михайлович—  український учений в галузі хімічної технології, кінетики і каталізу, доктор хімічних наук (1967), професор (1971), член-кореспондент НАН України (1976), заслужений діяч науки і техніки України (1991), лауреат Державної премії України в галузі науки і техніки

(1970), премії ім. Л.Писаржевського АН УРСР (1984), премії Ради Міністрів СРСР (1990).

• Гармаш Олександр Андрійович — український радянський науковець у галузі технології будівельного виробництва, обґрунтував теорію будівельного виробництва, теорію ліквідації сезонності у будівництві.
• Гогоці Юрій Георгійович — видатний український науковець в галузі хімії, матеріалознавства та нанотехнологій.
• Духовний Олександр — головний рабин Києва і України громад прогресивного юдаїзму, духовний лідер Релігійного Об'єднання громад прогресивного юдаїзму України.
• Згурський Валентин Арсентійович — київський міський голова (1979–1990).
• Калашников Борис Сергійович — український кіноінженер.
• Комар Антон Пантелеймонович — фізик, здійснив запуск першого в СРСР бетатрона.
• Корольов Сергій Павлович — керівник радянської космічної програми.
• Кузнєцов Юрій Миколайович  — науковець та педагог, професор кафедри конструювання верстатів і машин, доктор технічних наук
• Курдюмов Микола Васильович — ентомолог, засновник сільськогосподарської ентомологій в Україні, відкривач низки нових для науки видів комах
• Люлька Архип Михайлович — конструктор турбореактивних двигунів.
• Мокренко Анатолій Юрійович — оперний співак (баритон), генеральний директор і художній керівник Національної опери України імені Тараса Шевченка.
• Патон Борис Євгенович — вчений у галузі зварювальних процесів, металургії і технології металів; Президент АН України (з 1962), перший нагороджений званням Герой України.
• Привалко Валерій Павлович — вчений у галузі фізико-хімії полімерів; лауреат премії ім. Л. В. Писаржевського НАН України за цикл наукових праць «Фізико-хімія гетерогенних полімерних систем».
• Сігал Ісаак Якович — вчений, дослідник методів захисту атмосфери від промислових забруднень.
• Сікорський Ігор Іванович — конструктор перших у світі багатомоторних літаків, конструктор першого у світі гелікоптера.
• Сухомел Георгій Йосипович — вчений-гідрограф.
• Фіалков Яків Анатолійович — хімік, дослідник комплексних сполук кольорових металів.
• Челомей Володимир Миколайович — конструктор безпілотних літальних апаратів (ракет), один з засновників радянської космічної програми.
• Чиженко Іван Миронович — український вчений у галузі електротехніки.
• Шишко Олександр Сергійович — старший солдат ЗСУ, учасник російсько-української війни, загинув 2014 року у боях за Металіст.
• Штаєрман Ілля Якович — математик і механік.
• Черняховський Павло Григорович — український кінооператор.
• Шац Михайло Ірмович — український кінооператор.
• Шумовський Арсен — голова Товариства «Волинь» та Інституту Дослідів Волині у Вінніпезі (в Канаді).
• Бабенко Андрій Єлисейович — фахівець у галузі механіки. Доктор технічних наук (1996), професор (1998).
• Вакуленко Костянтин Миколайович — фахівець у галузі електромеханіки. Брат М. Вакуленка. Доктор технічних наук. (1986), професор (1990).
• Лєщук Олександр Олександрович — фахівець у галузі комп'ютерного матеріалознавства. Доктор технічних наук (1986). Зав. відділу фізико-механічних властивостей надтвердих і композиційних матеріалів Інституту надтвердих матеріалів ім. В. М. Бакуля.
• Струков Михайло Михайлович — американський авіаконструктор.
• Фуркан Андич — турецький актор, який навчався в цьому університеті.

Пам'ятник Патону

• Алексєєв Євген Венедиктович — лісознавець, професор;
• Артем'єв Микола Андрійович — електротехнік, засновник кафедри електротехніки, розробник проектів першої в Харкові центральної електростанції та електромережі міста;
• Гермаш Людмила Павлівна — фізик, професор;
• Клесов Олег Іванович (* 1955) — доктор фізико-математичних наук, професор, заслужений працівник освіти України[19].
• Кочо Валентин Степанович — засновник і завідувач кафедрою АТЕП теплоенергетичного факультету, доктор технічних наук, професор.
• Кравчук Михайло Пилипович — математик, академік АН УРСР, працював в КПІ з 1921 по 1938 рік;
• Менделєєв Дмитро Іванович — хімік, автор періодичної таблиці хімічних елементів;
• Патон Євген Оскарович — вчений у галузі зварювальних процесів і мостобудування;
• Правдич-Немінський Володимир Володимирович — фізіолог і біохімік, працював з 1920 до 1929 року.
• Рудник Сергій Сергійович — український вчений у галузі різання металів;
• Рузський Дмитро Павлович — вчений у галузі прикладної механіки;
• Тимошенко Степан Прокопович — механік, основоположник школи прикладної механіки;
• Сігорський Віталій Петрович — доктор технічних наук, професор, заслужений діяч науки і техніки України;
• Сльозкін Петро Родіонович — агроном, професор;
• Недужко Ігор Маркович — український кінооператор;
• Постников Іван Матвійович — вчений у галузі електротехніки;
• Ященко Ярослав Володимирович — вчений у галузі енергетики;
• Смола Лідія Євстахіївна — доктор політологічних наук;
• Мітченко Тетяна Євгенівна — вчений у галузі очищення води.

• Патон Борис Євгенович — Академік НАН України, директор Інституту електрозварювання НАН України, 01.06.1998,
• Новиков Микола Васильович — Академік НАН України, директор Інституту надтвердих матеріалів НАН України, 01.06.1998,
• Шидловський Анатолій Корнійович — Академік НАН України, директор Інституту електродинаміки НАН України, 01.06.1998,
• Трощенко Валерій Трохимович — Академік НАН України, директор Інституту проблем міцності НАН України, 29.06.1998,
• Свечніков Сергій Васильович — Академік НАН України, директор Інституту фізики напівпровідників НАН України, 29.06.1998,
• Найдек Володимир Леонтійович — Академік НАН України, директор Інституту металів і сплавів НАН України, 29.06.1998,
• Немошкаленко Володимир Володимирович — Академік НАН України, директор Інституту металофізики НАН України, 29.06.1998,
• Карп Ігор Миколайович — Академік НАН України, директор Інституту газу НАН України, 29.06.1998,
• Трефілов Віктор Іванович — Академік НАН України, директор Інституту проблем матеріалознавства НАН України, 29.06.1998,
• Кунцевич Всеволод Михайлович — Академік НАН України, директор Інституту космічних досліджень НАН України, 15.03.1999,
• Долінський Анатолій Андрійович — Академік НАН України, директор Інституту технічної теплофізики НАН України, 15.03.1999,
• Лебедєв Анатолій Олексійович — Академік НАН України, завідувач відділу Інституту міцності, 06.11.2000,
• Походня Ігор Костянтинович — Академік НАН України, директор Інституту мовознавства НАН України, 14.02.2001,
• Івахненко Олексій Григорович — Академік НАН України, Інститут кібернетики, 03.03.2003,
• Табачник Дмитро Володимирович — д.і.н., проф., Голова наглядової ради НТУУ «КПІ» з 2004 року, 01.11.2004, (вручення 30.11.2006)
• Кучма Леонід Данилович — Президент України 1994—2005 рр., 04.10.2010, (вручення 25.11.2010)
• Роман Воронка — Професор математики університету Нью-Джерсі, США
• Зірка Воронка — Професор лінгвістики університету Нью-Джерсі, США
• Ельмар Шрюфер — Зав. кафедрою електровимірювальної техніки ТУ Мюнхена, Німеччина
• Ергер Йоганнес — Доктор філософії РВВТШ Аахена, Німеччина
• Чжан Тун — Керівник корпорації «Велика стіна», Китай
• Чарльз Олбрайт — Голова факультету промислової техніки та зварювання університету Огайо, США
• Хорст Гарольд — Директор Інституту зварювання і промислових технологій, м. Магдебург, Німеччина
• Янішевський Василь Іванович — Професор Університету Торонто, Канада
• Армин Ісляйб — Доктор технічних наук, ТУ Магдебург, Німеччина
• Лю Цзеньфен — Міністр Генеральної Адміністрації цивільної авіації Китаю
• Каміл Ідрис — Генеральний директор Всесвітньої організації інтелектуальної власності при ООН, Заступник Генерального секретаря ООН
• Пол Шлейер — США, з 1990 р. — Президент Всесвітньої асоціації хіміків-теоретиків
• Армін Кляйбу — д.т. н., Університет Отто-фон-Геріке, Магдебург
• Карл Зайзінгер
• Осип Мороз — д.е.н., член Української Вільної Академії наук (УВАН, США)
• Ярослав Шепелявець — Керівник Української лютеранської церкви, США
• Тарас Гунчак — Доктор філософії, Член Американської асоціації сприяння розвитку науки, Української академії мистецтв і наук
• Карлос Альфредо Магарінос — Генеральний директор спеціалізованого агентства ООН з промислового розвитку (UNIDO)
• Мурли Манохар Джоші — вчений фізик, Міністр розвитку людських ресурсів, науки і технології Індії
• Ян Садлак — Директор Європейського Центру Вищої Освіти UNESCO
• Жорес Іванович Алферов — Академік, директор Інституту фізики АН Росії, лауреат Нобелівської премії, член Госдуми Росії
• Реджеп Тайіп Ердоган — Прем'єр-міністр Туреччини Голова нац. партії порятунку Колишній мер Стамбула (проекти по аерокосмічному напрямку)
• Герберт Манг — Президент Академії наук Республіки Австрія, професор, доктор наук
• Муда Хассанал Болкиах Муизаддин Ваддаулах — Султан Брунею
• Дайсаку Ікеда — Президент «Сока Гаккай Інтернешнл»
• Васильєв Юрій Сергійович — Президент Санкт-Петербургського державного технічного університету (СПбГТУ)
• Володзімеж Курнік — Ректор Варшавського університету технологій, професор
• Френсіс Гаррі — Директор Всесвітньої організації інтелектуальної власності ООН, Ph.D.