Магналій

Магна́лій (англ. magnalium) — алюмінієвий сплав системи Al-Mg[1] із вмістом магнію 1…30 %[2]. Додатково сплав може містити домішки мангану (0,2…1,6 %), іноді цинку (3,5…4,5 %), нікелю (1,75…2,25 %), берилію (до 1,15 %), титану (до 0,2 %), цирконію (до 0,2 %) та ін.

Види магналію та його застосування

Магналії поділяються на ливарні та деформівні[3]:

ливарні магналії (4…13 % Mg; марки сплавів: АМг5К (АЛ13), АМг6 (АЛ23), АМг7 (АЛ29), АМг10 (АЛ27), АМг11 (АЛ22) за ДСТУ 2839-94[4]) використовують для фасонного литва. Ливарні магналії мають достатньо високу міцність (σ_в = 340…380 МПа при δ = 10…20 %)
деформівні магналії (1…7 % Mg; марки справів: АМг1, АМг2, АМг3, АМг5, АМг6 за ГОСТ 4784-97[5]) поставляються у вигляді листового прокату, дроту тощо. Деформівний магналій відносять до сплавів низької та середньої міцності (σ_в = 80…340 МПа, δ = 20…40 %).

Напівфабрикати з магналію випускають у вигляді виливків, листів, стрічок, дроту, труб. Магналій застосовується як конструкційний матеріал в авіабудуванні, суднобудуванні, машинобудуванні (зварні баки, заклепки, бензо- та маслопроводи), для виготовлення деталей холодильних установок, для виготовлення декоративних побутових предметів тощо.

Відомий також зуботехнічний магналій (30 % Mg), що характеризується добрими ливарними властивостями, малою усадкою, доброю текучістю у розплавленому стані й застосовується для виготовлення тимчасових зубних протезів, виправлення аномалій зубів та при щелепно-лицевому протезуванні[6]. Температура плавлення сплаву 657 °C, твердість за Брінеллем HB 90 кгс/мм², відносне видовження δ = 15 %.

Магналії схильні до утворення крупного зерна, що усувають модифікуванням сплаву титаном, ванадієм, цирконієм[7].

Властивості

Магналій має властивості, схожі до властивостей латуні і бронзи:

характеризується високою міцністю і стійкістю до корозії у прісній та морській воді;
стійкий до впливу азотної кислоти з добавками сірчаної, ортофосфатної кислоти а також у середовищах, що містять діоксид сірки (SO₂);
добре зварюється;
має високу пластичність;
легко піддається механічній обробці, добре полірується.

Розчини соляної кислоти і лугів розчиняють сплав.

Густина магналію (2,55 г/мм³ при вмісті Mg 10 %) є дещо меншою від густини алюмінію (2,7 г/мм³).

Для тривалої роботи при підвищених температурах сплави системи Al-Mg непридатні.

Див. також

Примітки

Рахмилевич 3. З., Радзин И. М., Фарамазов С. А. Справочник механика химических и нефтехимических производств. — М.: Химия, 1985. — 592 с.
У різних джерелах і у різні часи значення границь вмісту магнію може відрізнятись, тут наведено граничні значення для сплавів, що знайшли прикладне застосування.
Энциклопедический словарь по металлургии / Главный редактор Н. П. Лякишев. В 2-х т. — М.: Интермет Инжиниринг, 2000. — 412+408 c.
ДСТУ 2839-94 (ГОСТ 1583-93). Сплави алюмінієві ливарні. Технічні умови.
ГОСТ 4784-97 Алюминий и сплавы алюминиевые деформируемые. Марки.
Зуботехническое материаловедение (рос.).
Защита нефтепромыслового оборудования от коррозии; Справочник рабочего / Саакнян Л. С., Ефремов А. П., Соболева И. А. и др. — М.: Недра. — 1985. — 206 с.

Посилання

Making Magnalium // Alan's Lab (англ.)
Making Magnalium // Thegreenman (англ.)

This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.

[1] Рахмилевич 3. З., Радзин И. М., Фарамазов С. А. Справочник механика химических и нефтехимических производств. — М.: Химия, 1985. — 592 с.

[2] У різних джерелах і у різні часи значення границь вмісту магнію може відрізнятись, тут наведено граничні значення для сплавів, що знайшли прикладне застосування.

[3] Энциклопедический словарь по металлургии / Главный редактор Н. П. Лякишев. В 2-х т. — М.: Интермет Инжиниринг, 2000. — 412+408 c.

[4] ДСТУ 2839-94 (ГОСТ 1583-93). Сплави алюмінієві ливарні. Технічні умови.

[5] ГОСТ 4784-97 Алюминий и сплавы алюминиевые деформируемые. Марки.

[6] Зуботехническое материаловедение (рос.).

[7] Защита нефтепромыслового оборудования от коррозии; Справочник рабочего / Саакнян Л. С., Ефремов А. П., Соболева И. А. и др. — М.: Недра. — 1985. — 206 с.