Магнус Данський

Магнус народився 26 серпня 1540 року в родині данського короля Крістіана III.

У 19-літньом віці Магнус вступив до Лівонського ордену[2].

1559 року, коли Фрідріх ІІ став новим королем Данії, Магнус відмовився на користь старшого брата від своїх прав на герцогства Шлезвігу і Гольштейну. В обмін на це Фрідріх ІІ обіцяв йому підтримку у здобутті єпископського престолу в Езелі, в Лівонії[2].

Данська партія була віддавна сильною у Лівонії. Ще за життя Крістіана ІІІ йшли переговори по передання одного з лівонських єпископств данському принцу. Магнуса запрошували до Езельського єпископства, заохочуючи його можливістю поширити свою владу на цілу Естляндію, північну частину Лівонії[2]. На початку Лівонської війни, що спалахнула 1558 року, данці утримували в регіоні острів Езель, а шведи — Ревель[2].

У квітні 1560 року Магнус прибув до Езеля у супроводі 300 озброєних кнехтів. Він дарував місцевому лицарству широкі права і привілеї[2].

Сусіди Магнуса — Польща, Швеція і Московія — вороже поставилися до новоприбулого езельського єпископа. Боротьба з численними ворогами була йому не під силу, тому на початку 1561 року він повернувся до Данії. Проте незабаром Магнус повернувся до Езеля і керував островом під керівництвом королівського намісника (штатгальтера)[2].

Під час 7-річної дансько-шведської війни 1563—1570 років Магнус втратив більшу частину свого єпископства на користь шведів. 1569 року, за рік до закінчення цієї війни, він спробував зблизитися із московським царем Іваном IV Грозним[2]. Зближення підтримав данський король Фредерік ІІ, брат Магнуса, який сподівався зберегти вплив Данії в регіоні[2]. Зі свого боку, Магнус приховував у своїх листах справжні мотиви зближення із московитами[2].

1570 року Магнус прибув до Москви, де його урочисто прийняв цар Іван IV Грозний. Принц одружвився із царською небогою Марією і уклав із Московією військово-політичний союз, скерований проти Речі Посполитої і Швеції[2]. Магнуса проголосили королем Лівонського королівства, яке визнало сюзеренітет Москви.

Однією з головних справ Магнуса як лівонського короля і московського союзника стала облога Ревеля, який утримували шведи. У березні 1571 року він не зміг здобути міста й відступив до Оберпалена[2]. 1575 року Магнус вдруге спробував захопити Ревель, але зазнав поразки. 1577 року він втретє намагався взяти місто спільно з москвинськими військами, проте знову безуспішно[2].

Через постійні поразки і ненадійність московського війська Магнус змінив покровителя: на початку 1578 року він присягнув на вірність польському королю Стефану Баторію. Магнус зрікшися титулу короля Лівонії, залишившись єпископом Курляндським.

Останні роки свого життя Магнус втратив усі свої володіння і помер у бідності 18 (28) березня 1583 року в Пільтені.

• Winkelmann, E. Bibliotheca Livoniae historica. Berlin, 1878.

• Busse. Herzog Magnus König von Livland. Leipzig, 1871.
• Schiemann, T. Characterköpfe und Sittenbilder aus der baltischen Geschichte des XVI Jahrh. Hamburg, 1885.
• Форстен, Г. В. Балтийский вопрос. 1893, Т. 1.

• Mollerup, W. Magnus, Konge af Lifland // Dansk biografisk leksikon. København, 1897, Bd. 11, S. 48—51.
• Hausmann, Richard. Magnus, Herzog von Holstein // Allgemeine Deutsche Biographie. Leipzig, 1884, Band 20, S. 66–68.
• Stasiewski, Bernhard . Magnus, Herzog von Schleswig-Holstein. // Neue Deutsche Biographie. Berlin, 1987, Band 15, S. 665 f. (Digitalisat).
• Форстен, Г. В. Магнус, датский принц // Энциклопедический словарь Брокгауза и Ефрона. Санкт-Петербург, 1896, Т. 18, С. 333—334.