Маклена Ґраса

На світанку Анеля розбудила матір і сказала, що їй освідчився пан Владик Зарембський і попросив, щоб вона поговорила про сватання зі своїм батьком. Мати спочатку не вірить, їй здається, що це сон — хазяїн фабрики, який приїхав із Варшави на кілька днів, щоб розібратися зі страйкарями, хоче одружитися з її дочкою. Він чекав відповіді сьогодні до десятої ранку.

У цей час у підвальній квартирі Маклена голосно будить свою сестричку Христину, щоб піти на канави позбирати кісток і ще щось їстівного, бо знову цілий день будуть сидіти голодними. Фабрика страйкує, батько безробітний, лежить зі спухлими від голоду ногами. Маклер Зброжек з ґанку робить їй зауваження, що вона заважає тому думати й тероризує сестру. Виходить батько Маклени Ґраса розмовляє зі Зброжеком, ущипливо говорить, що хоч той і вимагає з нього комірне (за квартиру), але він не господар, а лише орендар, і скоро їх усіх проженуть. Якою б там не була золота драбина, по котрій можна перелізти й здобути високі права, вона тримається на підвалі, тому в будь-який момент може бути скинута.

Зброжкова говорить чоловікові про те, що пан Зарембський хоче Свататися до їхньої дочки. Зброжек зловтішається й говорить, що то неспроста: він купує збранкрутілу фабрику, а Зарембський хоче врятувати становище за рахунок Анелиних грошей. Ось він дочекається десятої години, піде в банк, візьме гроші й купить усе, так що пан Владек сам буде в нього орендарем, а він сидітиме з родиною на верхньому балконі й питиме каву. Якщо ж дійсно любить їхню дочку, хай приходить через три дні.

Вичепурена Анеля чекає в саду Зарембського, щоразу поглядаючи на годинника.

Зачепила Маклену, стала їй співчувати, потім попросила матір, щоб та дала в кошику залишки від сніданку. Мати подумала, що для собачки. Маклена взяла кошик, віддала їстівне собаці Кунду, приказуючи, щоб той їв, а що залишиться, вона радо від нього візьме. Зарембський, побачивши таку сцену, говорить Анелі, що він не може співчувати тим, хто вдається до непотрібного та шкідливого гуманізму, проганяє жебраків і відмовляється від одруження, бо батько Анелі, як виявляється, був першим і найсерйознішим претендентом на купівлю торгу фабрики та всього майна, сприяв його банкрутству. Повернувся додому Ґраса й сказав, що фабрика продається з торгу, страйкарі нічого не домоглися, а той хто агітував, комуніст Окрай, навіть очей не показав.

Прийшов у напівбезтямному стані й Зброжек. Банк, у який вклав гроші, прогорів, фабрики тепер він не купить. Анеля з розпачу лежить хвора.

Зброжек, залишившись на самоті, думає у відчаї над тим, чи не може заробити якось на власній смерті, адже він застрахований.

Маклена приходить додому й повідомляє, що фабрика зачинена і сусідня теж. Хазяїн сторожів звільнив, сам обходить приміщення хоче забрати їхнього Кунда за сторожа. Дівчина розповідає, що бачила, як вели товариша Окрая охоронці з шаблями наголо, а він посміхався.

У підвал до Ґраси приходить пан Зарембський, вимагає квартплату. Батькові нічим заплатити. Тоді пан йому говорить, що через три дні сюди прийдуть нові квартиранти.

З'являється Зброжек і говорить, що нові квартиранти прийдуть уже завтра о сьомій. Зброжек і Зарембський гостро розмовляють між собою. Зброжек іронізує, що, мовляв, Зарембський з патрона хоче стати маклером. Той відповідає, що хазяїн може й без маклера, а от маклер ніколи не стане хазяїном, навпаки, стане його кварти рантом.

Ґраса ледь не на колінах благає Зарембського про відстрочку, але той не дає. Зброжек говорить Ґрасі, щоб той став перед ним на коліна, тоді, може, щось і полегшиться, але чоловік нізащо не погоджується.

Маклена, почувши цю розмову, гнівається і кричить, що гроші вона дістане й кине Зброжекові в лице.

Вискакує на вулицю під дощ зі снігом і з розпачем думає, де можна дістати грошей. Ніхто не дасть. Вирішує заробити так, як Ванда — піти на вулицю й запропонувати себе чоловікам. Жалкує, що мала й худа, соромиться. Ніхто не звертає на неї уваги. І коли, нарешті, підійшов один чоловік і вони з ним домовилися за п'ятдесят злотих, Маклена вирвалася з обіймів того та втекла.

Хотіла повернутися додому, та не змогла. Підійшла до собачої буди, стала говорити з Кундом. Але відповів чоловічий голос. Це же брак, якого вона бачила в саду з дудкою, ночував там. Вони стали розмовляти. Жебрак сказав, що він — колишній музикант, філософ Ігнатій Падур. Так склалося його життя, люди його не пустили до себе, а от собака пустив, щоправда, не з першого разу. Дівчина дивується, чого він не йде у революціонери, якщо в нього нікого нема і він проти багатіїв, несправедливості. От вона б пішла, якби не хворий батько та маленька Христинка.

Підходячи до дверей своєї комнати, Маклена почула, як Зброжек пропонує її батькові його вбити, щоб родина отримала страховку.

Адже Ґраса все одно ніде не зможе заробити, його виселять разом із доньками. Окрім того, він, Зброжек, і так заслуговує на безкоштовну смерть, адже труїв робітників гнилими консервами, обманював у крамниці, продаючи поганий товар, змішував сіль із піском, шахраював, де міг. Батько навідріз відмовляється, говорячи, що не хоче робити такої послуги й дати можливість заробити Зброжекам на цьому гроші. Зброжек іде.

Маклена заступає маклерові дорогу, говорить, що вона все чула і зробить це. Зброжек спочатку говорить, що це в неї голодні галюцинації, потім питає, чи вміє вона користуватися зброєю.

На світанку Маклена встала, розбудила сестричку, сказала, де сіль і трохи крупи, звеліла зачинити за нею двері, а якщо довго не повертатиметься, то передати батькові, що вона найнялася зробити те, на що Зброжек його підмовляв.

Рано встав і Зброжек. Розбудив Анелю, сказав їй, що піде здобувати гроші. І наказав, щоб як вийде заміж, то допускала чоловіка до серця, але в жодному разі не до кишені, бо ті про це лише й мріють. І пан Зарембський, напевне, дізнавшись, що в них з'явилися гроші, згадає про свої "почуття",

Маклена прийшла рано, чекає. Мріє про гусей, котрі б узяли її на крилята. Потім розмовляє з музикантом, котрий ночує в собачій буді, питає його, чи зміг би він убити людину.

Нарешті приходить Зброжек. Маклена вимагає гроші. Отримавши, рве їх і кидає маклерові. Потім говорить, що батько розповість про його шахрайство, і стріляє. Бачить музиканта й просить його передати батькові, що повернеться неодмінно. І зникає за муром. Чути поліцейський свисток.[3]

Юрій Лавріненко пропонує такий варіант прочитання/розуміння п'єси: Зброжек — «пружина» усієї дії, він збанкрутований біржовий маклер, готовий пустити в гру власну смерть, щоб отримати посмертну страхову премію; Маклена готова піти на вбивство Зброжека заради того, аби врятувати свого батька та сестру від голодної смерті. «На тлі демона й трагедії янгола, що мусить убити, виростає образ пропащого поета Падури, що спить у собачій будці і грає на окарині — глиняному інструментику — про самотню закинену в світі душу — в порожню ніч, на холодний місяць.»[2]

Для політбюро ЦК КП(б)У та верхівки НКВД у супроводі сотні озброєної охорони було влаштовано спеціальний тільки для них влаштований показ вистави. Вони б могли зрозуміти, що образ Зброжека — вони самі, Маклена — український народ, а поет — сам автор, а п'єса — останній прояв його таланту. Не відомо, чи так воно, але після 7-го показу «Маклену Грасу» було заборонено, театр «Березіль» ліквідовано, а Л. Курбаса та М. Куліша заарештовано як ворогів народу та відправлено на північ Росії на каторгу.[2]

Маклена Граса — філософська трагікомедія-метафора. Деякі її мотиви потім трапляються у Артура Міллера «Смерть комівояжера». Найвизначніше у Куліша — люди і типи, вміння відтворювати людську природу, драму становлення Людини. Кожен персонаж намагається осягнути ціле й своє місце в ньому, серед героїв нема переможців, вони в будь-якому випадку постають як жертви соціальних катаклізмів. У замаскованій під панську Польщу драмі «Маклена Граса» в образі музиканта-філософа Ігнаціо Падура, котрий у знак протесту проти диктатури тримав духовне голодування та заліз у собачу буду, однак не підкорився, не став навколішки перед диктатором, не втратив честі, можна прочитати тогочасного представника інтелігенції на кшталт Леся Курбаса чи Майка Йогансена. «Місце мистецтва під час диктатури — на смітнику» («Маклена Граса»).[5]

Сам Зброжек виступає в п'єсі натхненним поціновувачем маклерства як ідеології, він упевнений, що без посередників у світі ніяк! Чоловік переконаний, що кожен має совість, але виявляти її слід лише тоді, коли це неодмінно принесе користь, адже совість коштує грошей. Це переконання маклера підтверджується на практиці: про свою власну совість він заговорив тоді, коли це стало для нього вигідно: він навмисне викриває всі свої негативні вчинки перед Грасою, аби той із ненависті вбив його. Такий прикрий випадок долі нічому не вчить Зброжека, не пробуджує людяності в його серці, а тому навіть в останній угоді у своєму житті він поводиться нечесно: хоче обдурити маленьку Маклену.[4]

На найнижчих поверхах будинку мешкає сім'я пролетаріїв Грасів. Для старого обставини складаються безнадійно: він дуже хворий, грошей немає, дружина померла, йому треба годувати двох дітей, а нічим. Але навіть у такій ситуації він не хоче ставати вбивцею заради вигоди маклера.[4]

Образ Ігнаціо Падура ілюструє проблему митця в тогочасному суспільстві, яке схилилося перед диктатором, що пригноблює правдиве слово. Колись він був знаним музикою, але потім на естраду зійшли якісь нові музиканти, «не музиканти, а нездарні ремісники», що грають улесливі диктатору симфонії, за що отримали посади диригентів. Падур не зміг стати на коліна та вибрав собі інший шлях, ставши мандрівним музикантом, живучи в собачій буді. Образ Падура — трагічний, мав багато прототипів. У Європі 1933 року «вождів» того часу міг би з радістю повторити відому фразу імператора Франца: «Ми не потребуємо геніїв. Нам потрібні вірнопіддані». А генії тим часом потрапляли під фальшиві звинувачення та були змушені емігрувати або лізти в собачу будку.[4]

Не по роках доросла напівсирота Маклена усвідомлює всю відповідальність, що звалилася на її плечі: їй треба заробити грошей, аби прогодувати хворого батька та молодшу сестричку Христинку. Вона у свої 13 років прислухається й до політичних дискусій, що точаться в середовищі робітників, багато чого для неї виявляється незрозумілим, однак, вона захоплюється щирістю й сміливістю комуніста Окрая. Музика Падур пояснює Маклені, що соціалізм — «друга після християнства світова ілюзія», а дівчина не розуміє, як за те, чого нема в реальності, можна кидати до в'язниці таку велику кількість людей? Маклена вірить у світле майбутнє, вона приклад тієї людини, що завдяки своїм глибоким переконанням, світлій незламній вірі здатна йти в революцію, на барикади, жити палко та гинути заради ідеї.

Микола Куліш ніби протиставляє заперечення життя та його утвердження в образах Падура та Маклени відповідно. У «Маклені Грасі» Куліш піднімає тему майбутнього, розкриває її як тему духовної мудрості, утвердження краси світу, справедливості.[4]

Після багатьох років перерви в 1962 році «Маклену Грасу» було поставлено в Херсонському обласному драматичному театрі, режисером якої була Р. Степаненко. У цьому ж році її поставили дипломанти Київського театрального інституту.

На російській сцені вперше «Маклена Граса» вийшла у виставі Ленінградського театру драми і комедії у 1965 році, режисер Є. Шифферс. У 1967 вистава була показана в Родопському драматичному театрі в Болгарії. У 1968 — у Львівському театрі ім. М. Заньковецької С. Данченком.[4]