Ужвій Наталія Михайлівна

Ната́лія Миха́йлівна Ужві́й (27 серпня (8 вересня) 1898, Любомль, Любомльський повіт, Волинська губернія, Російська імперія — 29 липня 1986(1986-07-29) або 22 липня 1986(1986-07-22)[1], Київ, Українська РСР, СРСР) — українська радянська акторка театру і кіно.

Ужвій Наталія Михайлівна
Зображення
Народилася 27 серпня (8 вересня) 1898
Любомль, Любомльський повіт, Волинська губернія, Російська імперія
Померла 29 липня 1986(1986-07-29) (87 років) або 22 липня 1986(1986-07-22)[1] (87 років)
Київ, Українська РСР, СРСР
Поховання Байкове кладовище
Національність українка
Громадянство Російська імперія→
 УНР→
 СРСР
Діяльність акторка театру і кіно
Заклад Березіль[2]
Чоловік Григорій Дробницький, Михайль Семенко, Євген Пономаренко
Діти Михайло Ужвій
Звання
IMDb ID 0882715
Нагороди та премії
 Ужвій Наталія Михайлівна у Вікісховищі
 Висловлювання у Вікіцитатах
Наталія Ужвій у фільмі «Райдуга» 1943 р.
Ювілейна монета «Наталія Ужвій»: 2 гривні 2008 року

Біографія

Народилася 27 серпня [8 вересня] 1898(18980908) року в Любомлі, тепер Волинська область, Україна, у багатодітній селянській[3] родині (найстарша серед семи дітей).[4] Сестра Ксеня (1902—1990) стала дружиною громадсько-політичного діяча Андрія Братуня, брати Євген, Назар і Михайло загинули в УРСР під час сталінського терору[5].

У 1899 р. батько став робітником на Привіславській залізниці. До 1912 р. родина жила у робітничому селищі Брудно (нині у складі Варшави). Там Наталія навчалась спершу у залізничному училищі, потім — у міському двокласному училищі. Згодом через матеріальні нестатки була вимушена залишити навчання. Працю­вала швачкою, знання продовжувала набувати самостійно.[3] В 1914 р. екстерном склала іспити на звання сільської вчительки та розпочала вчительську діяльність.[4]

Брала участь в аматорському гуртку у місті Золотоноша (перша роль — у п'єсі Г. Запольської «Мораль пані Дульської»). На початку 1920 р. гурток було реорганізовано на пересувний театр у складі агітбригади при Наркомосі УСРР. Агітаційно-художня бригада театру виступала перед солдатами Червоної армії.[3] У грудні 1921 р керівник Золотоніського відділу народної освіти І. Мойся (псевдоним — Іван Ле) направив Ужвій до Києва на інструкторсько-режисерські курси.

У 1922—1925 рр. навчалася в Драматичній студії при Першому державному драматичному театрі УРСР ім. Тараса Шевченка в Києві (наставник — І. Мар'яненко) і виступала на його сцені у допоміжній труппі.[3]

У 1925—1926 рр. працювала в Одеському Державному українському драматичному театрі[6] В Одесі зіграла першу роль у кіно — Галі Домбровської у фільмі «ПКП».

У 1926—1934 рр. — працювала у Харкові у «Березолі», далі в Харківському українському драматичному театрі ім. Т. Шевченка.

Після закриття театру «Березіль», з 1936 р. — у Київському Державному Академічному Українському Драматичному Театрі ім. І. Франка.

Знялася в багатьох фільмах, автор книги спогадів «Фильмы, друзья, годы» (М., 1977).

У 1954—1973 рр. очолювала Українське відділення Театрального товариства.[4]

Померла у Києві, похована на Байковому цвинтарі.

Творчість

У репертуарі Ужвій близько 213 ролей у театрі і 20 в кінофільмах. Найкращі з них:

Пізніше — в ролях героїнь майже в усіх драмах О. Корнійчука, О. Левади, М. Зарудного й інших радянських драматургів.

У кіно:

  • Ярина («Тарас Шевченко», 1951),
  • Марина («Тарас Трясило», 1927),
  • Настя («Прометей», 1936),
  • Анна («Украдене щастя», 1952),
  • Марія («Земля», 1954, за однойменною повістю О. Кобилянської) та ін.

Померла 22 липня 1986 року. Похована на Байковому кладовищі (ділянка № 7) в Києві.

Фільмографія

Світогляд

У роки війни Ужвій разом з театром перебувала в евакуації, спочатку в Тамбові, а згодом у Семипалатинську і Ташкенті. З концертними бригадами вона побувала на багатьох фронтах, виступаючи і на передових позиціях, і в санчастинах, і в ар'єргардних військах. То були часи, коли як ніколи відчувалася потреба в мистецькому слові, у чистих і світлих емоціях та почуттях.

Влітку 1943 року актриса знімається у кінофільмі Райдуга (за однойменною повістю В.Василевської), що приніс їй славу й любов мільйонів і мільйонів глядачів. У повоєнні роки акторка плідно працює над образами своїх сучасниць у п'єсах вже згаданих авторів: О.Корнійчука, А.Якобсона, О.Васильєва, В.Собка.

«Образ може бути лише тоді щирим і переконливим, коли актор, творець його, поріднився з ним, злився, „увібрав“ його в себе і всіма своїми почуттями і поведінкою втілився в образ», — писала Наталія Михайлівна про особливості власної творчої лабораторії. «Не вважайте ніколи свою роботу завершеною, — радить вона молодим акторам. — Ніколи не заспокоюйтесь на тому, що вже досягнуто. Де настає спокій — там кінець творчості і мистецтву».

Наталія Михайлівна Ужвій не лише глибоко усвідомлювала своє покликання, але й з усією вимогливістю і серйозністю ставилася до тих можливостей, які відкривалися перед нею завдяки її таланту.

«Найбільш ображає мене, коли в листах знаходжу легковажні міркування про акторську професію. Декому здається, ніби тому, хто щовечора виходить на сцену, та ще причепурений, гарно одягнений, у красивій перуці, живе незвичним життям, виголошує високі слова, а після вистави ще нагороджується оплесками, — все легко дається, все приходить само собою. Ні! Ой, як помиляються наївні люди! Чи можуть вони збагнути, скільки фізичних і моральних сил коштує кожна роль! І яка то надзвичайна, хоч і радісна доля акторська! Радісна, коли бачиш, що кінцевий результат часом виснажливої праці — твоя гра — дає людям естетичне задоволення, будить думку, зворушує серце, примушує замислитися над своїм і чужим життям, приносить хоча б крихітку щастя. Заради цього варто трудитися, хвилюватися, нервуватися, тремтіти за майбутню долю і своєї ролі, і вистави в цілому. Ось що хочеться відповісти тим, хто уявляє акторське життя суцільним святом, прогулянкою не без приємностей, як іронічно сказав великий письменник…» — за цими схвильованими словами мудрої, збагаченої досвідом людини відкривається глибоке розуміння життя, головних його цінностей, зворушливе почуття відданості своїй справі і справжньої відповідальності за неї.

Роль Шевченкової Катерини, як згадувала велика майстриня, навіть увижалася їй. І життя, яке після всього зробленого нею не могло не бути прихильним, подарувало їй унікальну можливість здійснити свою мрію і втілити улюблений образ по-особливому для всіх і назавжди. Натхненний скульптурний портрет героїні великого Кобзаря увінчив скульптор М. Манізер, для якого позувала славетна актриса, «…горда з того, що є не тільки свідком, а й співучасницею цієї події, — згадувала Н.Ужвій. — Моя участь у роботі по створенню пам'ятника — значний етап мого творчого зростання. З радістю віддала все своє вміння і майстерність на створення образу Катерини. У цьому образі мені хотілося відобразити безвихідну долю жінки кріпосної України. Прагнучи повніше втілити образ Катерини, я жила нею. З трепетом стежила за майстерною рукою професора Манізера, під якою з кожним днем усе помітніше оживала глина».

Пам'ятник Тарасові Шевченку в Харкові є одним з найцікавіших у творчому вирішенні, і, безсумнівно, добру частку його успіху по праву слід віддати і великій нашій актрисі. Прозора й глибока символіка цього моменту життя актриси мовби вирізьблює в часі уже саму її творчу постать.

Траплялися і важкі для мене часи, і різні трупи, і різні режисери… Але завжди зі мною залишалося головне — наше мистецтво. Так, я переконана, що мені випала щаслива акторська доля.

Нагороди
  • Лауреат Сталінських премій:
    • 1946 — за роль Олени Костюк у фільмі «Райдуга»
    • 1949 — за театральну роботу
    • 1951 — за театральну роботу
  • 1974 — Герой Соціалістичної праці
  • 1984 — Лауреат Державної премії Української РСР ім. Т. Г. Шевченка — за театральну роботу
  • 1944 — Народний артист СРСР

Особисте життя

Була у шлюбі (1926—1936) з Михайлом Семенко (Михайль Семенко, 1892—1937) — поетом, основоположником і теоретиком українського футуризму. Вони розлучилися 1936 року, а 23 жовтня 1937 року його розстріляли. У шлюбі народився син — Михайло Михайлович Семенко (1927—1951). Він теж проявляв поетичний дар, писав вірші. Після розлучення залишився з Наталією Ужвій. Навчався в Київському університеті на факультеті міжнародних відносин. Помер від менінгіту 13 грудня 1951 р..

Останнім чоловіком (одружилися у 1936 році) акторки став Євген Пономаренко (1909—1994), український актор театру та кіно.

Вшанування пам'яті

Меморіальну дошку встановлено а будинку по вул. Городецького, 17 у Києві, де актриса мешкала в останні роки.[4]

Іменем Наталії Ужвій названо Будинок ветеранів сцени Спілки театральних діячів у Пущі-Водиці.

У Києві на честь Наталії Ужвій названо вулицю в Подільському районі міста. Також названо пасажирський теплохід в Київському річковому порту[7].

У Харкові на честь акторки названо вулицю в Київському районі міста. Також провулок Наталії Ужвій існує в Черкасах.

Національний банк України, продовжуючи серію «Видатні особистості України», 9 вересня 2008 р. ввів у обіг ювілейну монету «Наталія Ужвій» номіналом 2 грн., що виготовлена з нейзильберу, масою 12,8 м, діаметром 31 мм.[8]

В журналі «Перець» № 23 за 1973 р. розміщено дружній шарж А. Арутюнянца з нагоди присвоєння Н. Ужвій звання Герой Соціалістичної Праці.[9]

Зображення
  • Будинок у Любомлі, в якому 1898 року народилась Ужвій Наталія Михайлівна (зруйнований 2015 року)
  • Руїни будинку Ужвій в Любомлі (2015)
  • Руїни будинку родини Ужвій в Любомлі (2015)
  • Надгробок Наталії Ужвій на Байковому цвинтарі в Києві
  • Меморіальна дошка Наталії Ужвій у Києві

Примітки
  1. Library of Congress Authorities — Library of Congress.
  2. http://www.encyclopediaofukraine.com/display.asp?linkpath=pages%5CB%5CE%5CBerezil
  3. Ужвій Наталія Михайлівна (1898-1986). Українська актриса театру та кіно. Фонд № 1147, опис № 1. Центральний державний архів-музей літератури і мистецтва України.
  4. УЖВІЙ НАТАЛІЯ МИХАЙЛІВНА. resource.history.org.ua. Процитовано 12 березня 2021.
  5. Криса Л., Фіґоль Р. Личаківський некрополь. — Львів, 2006. — С. 120.
  6. Діячі науки і культури України : нариси життя та діяльності. Київ: Книги - ХХІ. 2007. с. 421. ISBN 978-966-8653-95-7.
  7. Про увічнення пам'яті Героя Соціалістичної Праці, народної артистки СРСР Н. М. Ужвій
  8. Наталія Ужвій. old.bank.gov.ua. Процитовано 12 березня 2021.
  9. Журнал перець 1973 23. www.perets.org.ua (укр.). Процитовано 29 березня 2021.

Посилання

Джерела
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.