Ужвій Наталія Михайлівна

Народилася 27 серпня [8 вересня] 1898(18980908) року в Любомлі, тепер Волинська область, Україна, у багатодітній селянській[3] родині (найстарша серед семи дітей).[4] Сестра Ксеня (1902—1990) стала дружиною громадсько-політичного діяча Андрія Братуня, брати Євген, Назар і Михайло загинули в УРСР під час сталінського терору[5].

У 1899 р. батько став робітником на Привіславській залізниці. До 1912 р. родина жила у робітничому селищі Брудно (нині у складі Варшави). Там Наталія навчалась спершу у залізничному училищі, потім — у міському двокласному училищі. Згодом через матеріальні нестатки була вимушена залишити навчання. Працю­вала швачкою, знання продовжувала набувати самостійно.[3] В 1914 р. екстерном склала іспити на звання сільської вчительки та розпочала вчительську діяльність.[4]

Брала участь в аматорському гуртку у місті Золотоноша (перша роль — у п'єсі Г. Запольської «Мораль пані Дульської»). На початку 1920 р. гурток було реорганізовано на пересувний театр у складі агітбригади при Наркомосі УСРР. Агітаційно-художня бригада театру виступала перед солдатами Червоної армії.[3] У грудні 1921 р керівник Золотоніського відділу народної освіти І. Мойся (псевдоним — Іван Ле) направив Ужвій до Києва на інструкторсько-режисерські курси.

У 1922—1925 рр. навчалася в Драматичній студії при Першому державному драматичному театрі УРСР ім. Тараса Шевченка в Києві (наставник — І. Мар'яненко) і виступала на його сцені у допоміжній труппі.[3]

У 1925—1926 рр. працювала в Одеському Державному українському драматичному театрі[6] В Одесі зіграла першу роль у кіно — Галі Домбровської у фільмі «ПКП».

У 1926—1934 рр. — працювала у Харкові у «Березолі», далі в Харківському українському драматичному театрі ім. Т. Шевченка.

Після закриття театру «Березіль», з 1936 р. — у Київському Державному Академічному Українському Драматичному Театрі ім. І. Франка.

Знялася в багатьох фільмах, автор книги спогадів «Фильмы, друзья, годы» (М., 1977).

У 1954—1973 рр. очолювала Українське відділення Театрального товариства.[4]

Померла у Києві, похована на Байковому цвинтарі.

У репертуарі Ужвій близько 213 ролей у театрі і 20 в кінофільмах. Найкращі з них:

• Фруманс («Золоте черево» Ф. Кроммелінка, 1926),
• Маґельон («Король бавиться» В. Гюґо, 1927),
• Джулія («Змова Фієско…» Ф. Шіллера, 1928),
• Тьотя Мотя («Мина Мазайло» М. Куліша, 1929),
• Череда («Кадри» І. Микитенка, 1931),
• Тугіна («Остання жертва» О. Островського, 1939),
• Беатріче («Багато галасу даремно» В. Шекспіра, 1940) та ін.

Пізніше — в ролях героїнь майже в усіх драмах О. Корнійчука, О. Левади, М. Зарудного й інших радянських драматургів.

У кіно:

• Ярина («Тарас Шевченко», 1951),
• Марина («Тарас Трясило», 1927),
• Настя («Прометей», 1936),
• Анна («Украдене щастя», 1952),
• Марія («Земля», 1954, за однойменною повістю О. Кобилянської) та ін.

Померла 22 липня 1986 року. Похована на Байковому кладовищі (ділянка № 7) в Києві.

У роки війни Ужвій разом з театром перебувала в евакуації, спочатку в Тамбові, а згодом у Семипалатинську і Ташкенті. З концертними бригадами вона побувала на багатьох фронтах, виступаючи і на передових позиціях, і в санчастинах, і в ар'єргардних військах. То були часи, коли як ніколи відчувалася потреба в мистецькому слові, у чистих і світлих емоціях та почуттях.

Влітку 1943 року актриса знімається у кінофільмі Райдуга (за однойменною повістю В.Василевської), що приніс їй славу й любов мільйонів і мільйонів глядачів. У повоєнні роки акторка плідно працює над образами своїх сучасниць у п'єсах вже згаданих авторів: О.Корнійчука, А.Якобсона, О.Васильєва, В.Собка.

«Образ може бути лише тоді щирим і переконливим, коли актор, творець його, поріднився з ним, злився, „увібрав“ його в себе і всіма своїми почуттями і поведінкою втілився в образ», — писала Наталія Михайлівна про особливості власної творчої лабораторії. «Не вважайте ніколи свою роботу завершеною, — радить вона молодим акторам. — Ніколи не заспокоюйтесь на тому, що вже досягнуто. Де настає спокій — там кінець творчості і мистецтву».

Наталія Михайлівна Ужвій не лише глибоко усвідомлювала своє покликання, але й з усією вимогливістю і серйозністю ставилася до тих можливостей, які відкривалися перед нею завдяки її таланту.

«Найбільш ображає мене, коли в листах знаходжу легковажні міркування про акторську професію. Декому здається, ніби тому, хто щовечора виходить на сцену, та ще причепурений, гарно одягнений, у красивій перуці, живе незвичним життям, виголошує високі слова, а після вистави ще нагороджується оплесками, — все легко дається, все приходить само собою. Ні! Ой, як помиляються наївні люди! Чи можуть вони збагнути, скільки фізичних і моральних сил коштує кожна роль! І яка то надзвичайна, хоч і радісна доля акторська! Радісна, коли бачиш, що кінцевий результат часом виснажливої праці — твоя гра — дає людям естетичне задоволення, будить думку, зворушує серце, примушує замислитися над своїм і чужим життям, приносить хоча б крихітку щастя. Заради цього варто трудитися, хвилюватися, нервуватися, тремтіти за майбутню долю і своєї ролі, і вистави в цілому. Ось що хочеться відповісти тим, хто уявляє акторське життя суцільним святом, прогулянкою не без приємностей, як іронічно сказав великий письменник…» — за цими схвильованими словами мудрої, збагаченої досвідом людини відкривається глибоке розуміння життя, головних його цінностей, зворушливе почуття відданості своїй справі і справжньої відповідальності за неї.

Роль Шевченкової Катерини, як згадувала велика майстриня, навіть увижалася їй. І життя, яке після всього зробленого нею не могло не бути прихильним, подарувало їй унікальну можливість здійснити свою мрію і втілити улюблений образ по-особливому для всіх і назавжди. Натхненний скульптурний портрет героїні великого Кобзаря увінчив скульптор М. Манізер, для якого позувала славетна актриса, «…горда з того, що є не тільки свідком, а й співучасницею цієї події, — згадувала Н.Ужвій. — Моя участь у роботі по створенню пам'ятника — значний етап мого творчого зростання. З радістю віддала все своє вміння і майстерність на створення образу Катерини. У цьому образі мені хотілося відобразити безвихідну долю жінки кріпосної України. Прагнучи повніше втілити образ Катерини, я жила нею. З трепетом стежила за майстерною рукою професора Манізера, під якою з кожним днем усе помітніше оживала глина».

Пам'ятник Тарасові Шевченку в Харкові є одним з найцікавіших у творчому вирішенні, і, безсумнівно, добру частку його успіху по праву слід віддати і великій нашій актрисі. Прозора й глибока символіка цього моменту життя актриси мовби вирізьблює в часі уже саму її творчу постать.

Траплялися і важкі для мене часи, і різні трупи, і різні режисери… Але завжди зі мною залишалося головне — наше мистецтво. Так, я переконана, що мені випала щаслива акторська доля.

• Лауреат Сталінських премій:
  • 1946 — за роль Олени Костюк у фільмі «Райдуга»
  • 1949 — за театральну роботу
  • 1951 — за театральну роботу
• 1974 — Герой Соціалістичної праці
• 1984 — Лауреат Державної премії Української РСР ім. Т. Г. Шевченка — за театральну роботу
• 1944 — Народний артист СРСР

Була у шлюбі (1926—1936) з Михайлом Семенко (Михайль Семенко, 1892—1937) — поетом, основоположником і теоретиком українського футуризму. Вони розлучилися 1936 року, а 23 жовтня 1937 року його розстріляли. У шлюбі народився син — Михайло Михайлович Семенко (1927—1951). Він теж проявляв поетичний дар, писав вірші. Після розлучення залишився з Наталією Ужвій. Навчався в Київському університеті на факультеті міжнародних відносин. Помер від менінгіту 13 грудня 1951 р..

Останнім чоловіком (одружилися у 1936 році) акторки став Євген Пономаренко (1909—1994), український актор театру та кіно.

Меморіальну дошку встановлено а будинку по вул. Городецького, 17 у Києві, де актриса мешкала в останні роки.[4]

Іменем Наталії Ужвій названо Будинок ветеранів сцени Спілки театральних діячів у Пущі-Водиці.

У Києві на честь Наталії Ужвій названо вулицю в Подільському районі міста. Також названо пасажирський теплохід в Київському річковому порту[7].

У Харкові на честь акторки названо вулицю в Київському районі міста. Також провулок Наталії Ужвій існує в Черкасах.

Національний банк України, продовжуючи серію «Видатні особистості України», 9 вересня 2008 р. ввів у обіг ювілейну монету «Наталія Ужвій» номіналом 2 грн., що виготовлена з нейзильберу, масою 12,8 м, діаметром 31 мм.[8]

В журналі «Перець» № 23 за 1973 р. розміщено дружній шарж А. Арутюнянца з нагоди присвоєння Н. Ужвій звання Герой Соціалістичної Праці.[9]

• 
  Будинок у Любомлі, в якому 1898 року народилась Ужвій Наталія Михайлівна (зруйнований 2015 року)
• 
  Руїни будинку Ужвій в Любомлі (2015)
• 
  Руїни будинку родини Ужвій в Любомлі (2015)
• 
  Надгробок Наталії Ужвій на Байковому цвинтарі в Києві
• 
  Меморіальна дошка Наталії Ужвій у Києві

• Ужвій Наталія Михайлівна // Шевченківська енциклопедія: — Т. 6: Т—Я : у 6 т. / Гол. ред. М. Г. Жулинський. — Київ : Ін-т літератури ім. Т. Г. Шевченка, 2015. — С. 361-362.
• Ужвій Наталія Михайлівна. // Сайт «Герои страны» (рос.).
• «Від королеви до партизанки» стаття до 110 з дня народження в газеті «День» № 159, 6 вересня 2008
• «Остання жертва. „Перша українська радянська актриса“ Наталя Ужвій — сценарій прихованої долі» стаття до 110 з дня народження в газеті «Дзеркало тижня» № 33 (712) 6 — 12 вересня 2008
• «…Вона була Актрисою» стаття з нагоди відкриття меморіальної дошки в газеті «День» № 53, 28 березня 2007
• Введення в обіг з 9 вересня ювілейної монети «Наталія Ужвій»
• Центральний державний архів-музей літератури і мистецтва України. Ужвій Наталія Михайлівна (1898—1986). Українська актриса театру та кіно. Фонд № 1147, опис № 1.

• С. В. Герегова. Ужвій Наталія Михайлівна // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2013. — Т. 10 : Т — Я. — С. 211. — 784 с. : іл. — ISBN 978-966-00-1359-9.
• Універсальна енциклопедія «Черкащина» / Упорядник Віктор Жадько. — К., 2010. — С. 880.
• Жадько Віктор. Некрополь на Байковій горі. — К., 2008. — С. 67, 116, 221, 271.
• Жадько Віктор. Український некрополь. — К., 2005. — С. 315.
• Жадько Віктор. Байковий некрополь. — К., 2004. — С. 48, 189.
• Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж—Нью-Йорк : Молоде життя, 1955—1995.
• Кисельов Й. Театральні портрети. — К., 1955;
• Бернацька Р. Наталія Михайлівна Ужвій. — К., 1958;
• Кисельов Й. Поетеса української сцени. — К., 1978.
• Мартич Ю. Н. М. Ужвій. Народна артистка СРСР / Ю. Мартич ; П. Нестеровський. — Київ: Мистецтво, 1947. — 23 с. : фот. — (Майстри мистецтва України).
• Історія вокального мистецтва / О. Д. Шуляр: [монографія]: Ч.ІІ. — Івано-Франківськ, «Плай» 2012. — С.281
• Ужвій Натаія Михайлівна // Провідники духовності в Україні : Довідник. К., 2003.