Макроекономічна політика

Якщо країна перебуває в стані кризи або депресії, то держава може прийняти рішення про стимулювання фіскальної політики. В даному випадку уряду необхідно стимулювати або сукупний попит, або пропозицію, або обидва параметри відразу. Для цього, за інших рівних умов, держава підвищує розмір своїх закупівель на товари і послуги, знижує податки і підвищує трансферти, якщо це можливо. Ці зміни можуть призвести до збільшення сукупного випуску, що автоматично збільшує сукупний попит і параметри системи національних рахунків. В більшості випадках ця політика призведе до збільшення обсягів випуску.

Влада проводить стримуючу фіскальну політику в разі короткострокового «перегріву» економіки. В цьому випадку уряд проводить заходи, прямо протилежні тим, що здійснюються при стимулюючої економічної політики. Держава скорочує свої витрати і трансферти і збільшує податки, що призводить до скорочення як сукупного попиту, так і, можливо, сукупної пропозиції. Подібна політика регулярно проводиться урядами ряду країн з метою уповільнити темпи інфляції або уникнути її високих темпів в разі економічного буму.

Фіскальну політику економісти також поділяють на чергові два типи: дискреційну і автоматичну. Дискреційна політика офіційно оголошується державою. При цьому держава змінює значення параметрів фіскальної політики: збільшуються або зменшуються державні закупівлі, змінюються податкова ставка, розміри трансфертних виплат і тому подібні змінні. Під автоматичною політикою розуміють роботу «вбудованих стабілізаторів». Даними стабілізаторами є такі як відсоток прибуткового податку, непрямі податки, різні трансфертні допомоги. Розміри виплат автоматично змінюються в разі будь-якої ситуації в економіці. Наприклад, втратила свій стан за часів війни домогосподарка буде платити той же самий відсоток, але вже від меншого доходу, отже, розміри податків для неї автоматично знизилися.

Продаж (купівля) ЦБ державних цінних паперів на відкритих ринках комерційними банками зменшує (збільшує) резерви банків, а отже, зменшує (збільшує) кредитні можливості банків, збільшуючи (зменшуючи) процентну ставку. Цей метод грошової політики застосовується в короткостроковому періоді і має велику гнучкість.

Збільшення резервної норми центральним банком зменшує надлишкові резерви (які можна віддати в позику), тим самим здатність банку розширювати грошову масу шляхом кредитування знижується. Це засіб регулювання грошової маси зазвичай застосовують в довгостроковому періоді.

Ставка, що стягується ЦБ за позики, представлені комерційним банкам, називається обліковою ставкою. Зі зниженням облікової ставки збільшується попит комерційних банків на кредити ЦБ. Одночасно збільшуються резерви комерційних банків і їх здатність давати кредит підприємцям і населенню. Знижується і банківський відсоток за кредит. Пропозиція грошової маси в країні зростає. Навпаки, коли потрібно знизити ділову активність, зменшивши грошову масу в країні, центральний банк підвищує облікову ставку. Підвищення облікової ставки є також прийомом боротьби з інфляцією. Залежно від економічної ситуації центральний банк вдається до політики «дешевих» і «дорогих» грошей.

Проводиться в період низької кон'юнктури. Центральний банк збільшує пропозицію грошей шляхом покупки державних цінних паперів на відкритому ринку, зниження резервної норми, зниження облікової ставки. Тим самим знижується процентна ставка, досягається зростання інвестицій і підвищення ділової активності.

Проводиться ЦБ, перш за все, як антиінфляційна політика. Для того щоб скоротити грошову пропозицію, обмежується грошова емісія, здійснюється продаж державних цінних паперів на відкритому ринку, збільшується мінімальна резервна норма, збільшується облікова ставка.

Поряд з перерахованими методами державного регулювання, мають внутрішньоекономічну спрямованість, існують спеціальні заходи зовнішньоекономічного регулювання. До них можна віднести заходи стимулювання експорту товарів, послуг, капіталів, «ноу-хау», управлінських послуг. Це - кредитування експорту, гарантування експортних кредитів і інвестицій за рубежем, введення і скасування квот, зміна величини мита у зовнішній торгівлі.

Зовнішньоекономічна політика є одним з основних макроекономічних інструментів, що застосовуються для прискорення або уповільнення економічного зростання всередині країни. У зовнішньоекономічній політиці виділяють політику в області:

• експорту;
• імпорту;
• мит;
• тарифів;
• обмежень;
• залучення іноземного капіталу;
• вивезення капіталу за кордон;
• зовнішніх позик;
• надання економічної допомоги іншим країнам;
• здійснення спільних економічних проектів.