Макіївський металургійний комбінат
Макіївський металургійний комбінат (до 1992 року — Макіївський металургійний завод ім. С. М. Кірова) — підприємство чорної металургії України. Розташований у місті Макіївці Донецької області. Був заснований у 1898 році французьким акціонерним товариством, став до ладу 1899 року. До 2010 року був металургійним комбінатом з повним металургійним циклом, у 2010 році, після переходу у власність групи «Метінвест» Р. Ахметова, був зупинений й майже повністю демонтований, після чого від колишнього комбінату залишився лише прокатний цех, що став філією Єнакіївського металургійного заводу.
Тип | бізнес |
---|---|
Галузь | чорна металургія |
Засновано | 1898 |
Засновник(и) | Генеральне товариство чавуноплавильних, залізоробних і сталеплавильних заводів Росії (Франція) |
Закриття (ліквідація) | 2010 |
Штаб-квартира | Україна, місто Макіївка Донецької області |
Попередні назви | Макіївський металургійний завод ім. С. М. Кірова |
Продукція | металопрокат |
makmet.com.ua/Награды: | |
Нагороди | |
Історія
Був заснований у 1898 році французьким Генеральним товариством чавуноплавильних, залізоробних і сталеплавильних заводів Росії. Став до ладу у 1899 році з пуском першої доменної печі, двох мартенівських печей і двох прокатних станів. У 1903 тут працювали 714 осіб. Завод виробляв чавун, сталь, прокат.
У 1930-х роках було проведено реконструкцію підприємства, побудовано механізованц доменну піч об'ємом 842 м³, агломераційну фабрику, мартенівський цех, перший радянський блюмінг, безперервно-заготовочний стан з клітями 630 і 450, штрипсовий, середньосортовий і дротовий стани. У 1934 році йому присвоєно ім'я С. Кірова.[1]
Перед початком Другої світової війни на заводі працювали 4 доменних і 14 мартенівських печей, блюмінг, 7 сортових і 2 листових стана. Під час німецько-фашистської окупації міста (1941—1943) завод був зруйнований. Відновлення заводу розпочалося у 1943 році, у 1950 році він досяг довоєнного рівня виробництва. Після війни був реконструйований, побудовано 2 аглострічки, доменна піч, 4 мартенівських печі, скркдньосортовий стн 350-2, дротовий стан 250-2, киснева станція тощо.[1]
В 1970-х роках був спеціалізований на випуску дрібного і середнього рядового і конструкційного сортового прокату з вуглецевих й низьковуглецевих сталей і рейкових скріплень.[1] 3авод випускав ливарний і переробний чавун, катанку, трубні заготовки, штрипсову сталь.[2]
Від 2011 — ПрАТ «Макіївський металургійний завод» — філія Єнакіївського металургійного заводу, у складі групи «Метінвест».
На початку 2010-х років на підприємствіві працювали близько 2500 осіб. З початком бойових дій на Сході України у квітні—травні 2014 р. ПрАТ «Макіївський металургійний завод» перейшов під контроль бойовиків т. зв. «ДНР». На його території розміщені склади боєприпасів окупантів, зокрема для важкого озброєння. У березні 2017 група «Метінвест» повідомила про втрату контролю над діяльністю своїх підприємств на тимчасово неконтрольованій території України.
Структура підприємства
Наркінці 2010-х років, пред зупинкою й демонтажем комбінату, у структурі підприємства було 5 доменних печей (з них працювало 3 печі) і 4 мартенівських печі, блюмінг 1150, безперервний стан заготівки 630, дротовий прокат. стан 150 і два безперервні середньосортні прокатні стани: 350-1 і 350-2. Річний обсяг вироб-ва був такий (у тис. т): чавун — 1029,8, сталі — 1302,8, товарний прокат — 1033,5 (частка в загально-українському обсязі — 2,7—3,1 %; 9-е місце).
Генеральним конструктором підприємства була Діпросталь (місто Харків).
Нагороди
Завод був нагороджений орденом Леніна (1966), мартенівський цех № 2 — орденом «Знак Пошани» (1939).
Література
- Зарево над заводом: История Макеев. металлург. з-да им. С. М. Кирова. Д., 1965;
- Некрасов З. И. Развитие металлургии в Украинской ССР. К., 1980.
Виноски
- Макеевский металлургический завод // Большая советская энциклопедия : в 30 т. / главн. ред. А. М. Прохоров. — 3-е изд. — М. : «Советская энциклопедия», 1969—1978. (рос.)
- Макіївський металургійний завод. // Українська радянська енциклопедія : у 12 т. / гол. ред. М. П. Бажан ; редкол.: О. К. Антонов та ін. — 2-ге вид. — К. : Головна редакція УРЕ, 1974–1985.