Манарська затока
Мана́рська затока — затока в Індійському океані, обмежена узбережжям острова Цейлон, південно-східним узбережжям півострова Індостан і пасмом острівців, скель і мілин Адамова моста. Є частиною Лаккадівського моря. З'єднується Полкською протокою з Бенгальською затокою. У берегів мілководна, в центральній частині глибина до 1335 м. Ширина між 160 і 200 км. Впадають річки Тамбарапарані з узбережжя Індії і Аруви-Ару з узбережжя Шрі-Ланки. Акваторія розділена між Індією і Шрі-Ланкою. Головні порти Туттуккуді (у штаті Тамілнад Індія) і Коломбо в (Шрі-Ланці)[1].
Манарська затока | ||||
---|---|---|---|---|
| ||||
8°24′51″ пн. ш. 78°59′21″ сх. д. | ||||
Розташування | ||||
Країна | Шрі-Ланка | |||
Геологічні дані | ||||
Тип | затока | |||
Розміри | ||||
Площа поверхні | 10500 км² | |||
Глибина середня | 1335 м | |||
Глибина макс. | 1335 м | |||
Довжина | 160 км | |||
Ширина | 130–275 км | |||
Вода | ||||
Басейн | ||||
Притоки | Thamirabarani Riverd | |||
Країни басейну | Індія, Шрі-Ланка | |||
Інше | ||||
Geonames | 1281787 | |||
| ||||
Манарська затока (Шрі-Ланка) | ||||
| ||||
Манарська затока у Вікісховищі |
Пасмо низьких островів і рифів, відомих, як Міст Рами, також іменуються як Адамів міст, відокремлює Манарську затоку від Полкської протоки, яка відокремлює Індію від Шрі-Ланки.
Тваринний та рослинний світ
У затоці мешкає близько 3600 видів флори і фауни, що робить затоку одним з найбагатших прибережних регіонів в Азії. Затока добре відома як місце вилову перлів, джерелом яких є устриця Pnictada radiata. На території Манарської затоки в 1986 році створений національний парк, який в 1989 році оголошений біосферним заповідником.
117 видів коралів живе в Манарській затоці. Частими відвідувачами затоки є морські черепахи, які є священним як і акули, дюгоні та дельфіни. Проте, загальна дія 47 селищ розташованих на узбережжі, із загальною чисельністю населення близько 50,000 осіб створює загрозу морському різноманіттю. Вилов риби знизився так само як і перлів, коралів. Місцеві рибалки залежать від рифів, які годують їх родини, але руйнівні методи риболовлі разом з тиском забруднення і гірської промисловості з видобутку коралів призвели до зменшення як прибережного так і морського виловів.
Небезпека загрожує також дельфінам, дюгоням, китам і морським огіркам.
Здобич перлів
Перли у Манарській затоці відрізняються високою якістю, сяйвом і блиском, що здавна привертало численних іноземних торговців. Припускають, що вилов перлів в затоці почалася близько 2 тис. років тому. З середини XVI століття контроль за виловом перлів захопили португальці; у 1658 р. промисли захопили данці, а в 1796 р. — Велика Британія. Панування англійців зберігалося до 1947 р., коли Велика Британія передала свої повноваження Індії; з тих пір видобуток перлів стає державною монополією.
Мілини, або паари, на яких мешкають і розмножуються устриці, є виступами підводних скель; їх налічується близько 80 на індійській стороні затоки. Розміри індійських паарів коливаються від 0,5 до 25 км² глибина залягання їх поверхні становить 12-14 м для прибережної серії паарів і 18-25 м для глибоководних. Один з найкрупніших паарів знаходиться біля Мадраського узбережжя поблизу Тутікоріну.
Тривалість життя устриць, що мешкають на паарах Манарської затоки, як вважають фахівці, становить приблизно 6 (найбільша межа 8) років. Вони досягають статевої зрілості до 12 місяців і дають потомство двічі на рік (у березні-квітні та вересні-жовтні). У ці місяці, перед мусонами, гарна погода і тримається достатньо висока температура і солоність води. На шрі-ланкійському боці Манарської затоки головним центром перлового промислу служить тимчасове поселення, що з'явилося в Маріччуккадді, на північно-західному узбережжі острова.
Примітки
- J. Sacratees, R. Karthigarani (2008). Environment impact assessment. APH Publishing. с. 10. ISBN 81-313-0407-8.