Затока

Межі затоки визначають по прямій лінії між мисами біля входу або по певній ізобаті. За походженням розрізняють затоки океанічні та морські, за формою — воронкоподібна, витягнута, розгалужена; за властивостями вод — опріснена, солонуватоводна, солона; за глибиною — мілководні та глибоководні.

Затоку можна називати бухтою, якщо вона є портом для кораблів чи суден і має причальні споруди чи, як мінімум, якорну стоянку для суден. Але бухтою може бути не тільки затока, а й частина естуарію.

Гідрологічні і гідрохімічні умови затоки тотожні з умовами водойми, частиною якого вони є. В окремих випадках місцеві особливості клімату та материковий сток можуть надавати гідрологічним характеристикам поверхневого шару заток деякі специфічні риси.

У межах України на Чорному морі налічується понад 20 заток, на Азовському — бл. 10. Ці затоки належать до морських, витягнутих, солонуватоводних та опріснених (солоність від 5 до 23 ‰, крім затоки Сиваш), вони здебільшого мілководні. Температура води влітку +20, +27, взимку затоки переважно замерзають.

До найбільших заток Світового океану відносяться затоки: Аляскинська, Бенгальська, Біскайска, Велика Австралійська, Гвінейська.

У деяких випадках назва «затока» закріпилася за акваторіями, які за своїм гідрологічним режимом є морями (наприклад, Мексиканська, Гудзонова, Перська, Каліфорнійська).

• 
  Балаклавська бухта
• 
  Гейрангер-фіорд, Норвегія
• 
  Венеціанська лагуна (вигляд з космосу)
• 
  Дністровський лиман (вигляд з космосу)

• Географічна енциклопедія України : [у 3 т.] / редкол.: О. М. Маринич (відповід. ред.) та ін. — К., 1989—1993. — 33 000 екз. — ISBN 5-88500-015-8.

• В. С. Ржевська. Затоки морські // Українська дипломатична енциклопедія: У 2-х т. /Редкол.:Л. В. Губерський (голова) та ін. — К: Знання України, 2004 — Т.1 — 760с. ISBN 966-316-039-X

• Затока морська // Юридична енциклопедія : [у 6 т.] / ред. кол.: Ю. С. Шемшученко (відп. ред.) [та ін.]. — К. : Українська енциклопедія ім. М. П. Бажана, 1998. — Т. 2 : Д — Й. — 744 с. — ISBN 966-7492-00-8.