Манасян Вазген Гнатович

Починав грати у футбол в душанбинських дворах. У 1968-1970 роках брав участь у всесоюзних змаганнях «Шкіряний м'яч»[2]. Потім записався в дитячо-юнацьку спортивну школу № 5 при стадіоні «Спартак». Займався у Валерія Файзрахманова і Валерія Корчеєва.

З 1975 по 1979 рік навчався в Таджицькому політехнічному інституті і одночасно грав за інститутську команду на першість Таджикистану.

У вересні 1979 року його запросили в «Памір». Оскільки дозаявити його було неможливо, то Манасян грав за дубль, де проявив бомбардирські якості.

З 1980 року — в основі команди. В перший же сезон відіграв всі 46 матчів першості і забив 16 м'ячів. Наступні сезони також багато забивав, а команда була на провідних ролях у першій лізі. У чемпіонаті 1986 року забив 27 м'ячів. Цей показник дозволив йому стати володарем «Стріляючого бутсу» — призу газети «Комсомолець Таджикистану» для найрезультативнішого бомбардира першої ліги сезону.

31 травня 1987 року, у виїзній грі проти «Ростсільмашу», забив свій сотий м'яч у чемпіонатах країни серед команд першої ліги. У сезоні 1988 року допоміг команді завоювати малі золоті медалі чемпіонату першої ліги і вийти у вищу лігу. У результаті зі 120 м'ячами став одним з найкращих бомбардирів 1-ї ліги.

У вищій лізі грав не настільки результативно — за три сезони забив лише 3 м'ячі[3].

Після розпаду СРСР у квітні 1992 покинув «Памір» і перейшов в «Зеніт»[4]. У Петербурзі провів 4 гри на позиції «під нападниками»[5]. Закріпитися у складі завадила травма: у грі зі «Спартаком» йому наступили шипами на ахіллове сухожилля. Під час літньої паузи залікував травму, але у контрольній грі знову отримав пошкодження. Обстеження показало, що у гравця частковий розрив сухожилля. У підсумку, за обопільною згодою з керівництвом клубу, розірвав контракт.

Повернувся в Душанбе, де залікував травму остаточно і переїхав в Україну, де провів кілька сезонів за клуб першої ліги «Ворскла» і отримав українське громадянство[6], а потім ще кілька матчів за друголігову "Ниву" (Миронівка).

У 1992 провів один матч за збірну Таджикистану[7].

Завершив кар'єру в 1996 році в команді «Індустрія» (Боровськ) у другій лізі Росії. Повернувся у Полтаву, де тренував команду КФК і був старшим тренером збірної Полтавської області різних вікових груп.

З грудня 2003 тренував клуб Волочанин-Ратмір[8]. У 2004 покинув команду.

У 2005 працював з клубом «Новоросійськ», який виступав в аматорській лізі ЮФО[9]

У 2008 році тренував «Сталь» (Дніпродзержинськ), після чого також в україні працював з аматорською командою «Велика Багачка».

На початку 2011 року призначений головним тренером ташкентського «Локомотива», клубу першої ліги чемпіонату Узбекистану з футболу[10].

Вдівець, двоє дітей. Старша дочка Ольга і син Арсен (нар. 08.01.1987). Ольга була головним педіатром Полтавської області, а Арсен також обрав професію футболіста і виступав за клуби першої ліги України «Олександрія» та «Десна», а також низку клубів другої ліги.

• Профіль футболіста на сайті FootballFacts.ru (рос.)
• Статистика виступів в Україні на офіційному сайті УАФ