Марксистсько-ленінська філософія

Марксистсько-ленінська філософія філософське вчення, створене на основі поглядів К. Маркса, Ф. Енгельса та В. І. Леніна, що здобуло закінчену форму в СРСР у 1930-х роках у Короткому курсі історії ВКП(б). Марксистсько-ленінська філософія є підвалиною ідеології марксизму-ленінізму, що стала базовою протягом десятиліть в XX столітті для соціалістичних країн, ряд яких розвинули власні варіанти марксизму-ленінізму (маоїзм, чучхе).

На даний момент, після розпаду СРСР і соціалістичного табору, марксистсько-ленінська філософія, позбувшись адміністративної підтримки, багато в чому втратила своє значення, зберігаючи його лише в Китаї, КНДР, В'єтнамі, ЛНДР та частково на Кубі.

Основні положення

Прихильники марксизму-ленінізму стверджують, що він розвиває і послідовно проводить матеріалістичний принцип у розумінні об'єктивного світу і мислення, доповнюючи його діалектичним підходом, розвиваючи, за словами В. Леніна[1], діалектичну логіку як «вчення не про зовнішні форми мислення, а про закони розвитку" всіх матеріальних, природних і духовних речей", тобто розвитку всього конкретного змісту світу і пізнання його, тобто підсумок, сума, висновок історії пізнання світу». На їхню думку, марксистсько-ленінська філософія скасовує розрізнення між онтологією, логікою і теорією пізнання.

Критики марксистсько-ленінської філософії, в тому числі марксисти, вказують на догматизм, при якому цитати з праць «класиків марксизму-ленінізму» ставали абсолютними аргументами в будь-якій філософській дискусії. Вони відзначають розпливчастість основних понять діалектики і необґрунтованість претензій марксистсько-ленінської філософії на науковий статус[2][3].

Засіб ідеологічного контролю

Марксистсько-ленінська філософія стала засобом ідеологічного контролю в радянській науці, який у деяких випадках призводив до кампаній репресій, в ході яких цілі наукові напрямки оголошувалися «буржуазними» та «ідеалістичними», а їх прихильники піддавалися переслідуванням й репресіям, аж до фізичного знищення[4]. Як зазначає найбільший фахівець з історії російської та радянської науки проф. Лорен Грехем: «З моєї точки зору, марксизм-ленінізм десь допоміг, а десь став перешкодою для науки. Найбільш наочний приклад — історія з Лисенком. Це той випадок, де марксистсько-ленінська ідеологія завадила. Але в інших випадках — і я в своїй книзі це вказував — марксистсько-ленінська філософія допомагала розвитку науки»[5]. Прикладом є сесія ВАСГНІЛ 1948 року, внаслідок якої генетика в СРСР опинилася під забороною до 1952 року і біологічна наука опинилася в застої майже на 20 років.[6] Цікаво, що в ході цієї дискусії «ідеалістичним» було оголошено поняття про спадкову речовину (тобто матерію), а «матеріалістичним» — містячий елементи телеології неоламаркізм Т. Д. Лисенка і неовіталістська теорія «живої речовини» О. Б. Лепешинської.

Див. також

Примітки

  1. ПЗТ, т. 29, с. 84
  2. Архівована копія. Архів оригіналу за 22 червня 2012. Процитовано 22 березня 2015.
  3. Поппер К. Логика и рост научного знания. - М, 1983, с. 246
  4. Loren R. Graham (2004) Science in Russia and the Soviet Union. A Short History. Series: Cambridge Studies in the History of Science. Cambridge University Press. ISBN 9780521287890
  5. Опора для логоса
  6. Александров В. Я. Трудные годы советской биологии

Література

  • Основы марксистско-ленинской философии / Константинов Ф. В., Богомолов А. С., Гак Г. М. и др. — 2-е изд. — М., Политиздат, 1973. — 544 с.
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.