Маріу Вілсон

Маріу Вілсон народився в африканській португальській колонії в місті Лоренсу Маркіш, нині Мапуту, столиця Мозамбіку, у родині американця і мозамбічки.

Спочатку грав за команду «Крешер Нетворкс» разом з двома своїми братами. У цей час він також займався в інших видах спорту, таких як легка атлетика, волейбол і баскетбол. Після цього захищав кольори «Дешпортіву» з рідного міста Лоренсу Маркіш, де грав на позиції форварда[1].

У 19 років Вілсон прибув до метрополії, перейшовши в столичний «Спортінг», де мав замінити бомбардира Фернанду Пейротеу, який саме закінчив свою кар'єру. У «Спортінгу» Маріу виграв національний чемпіонат у 1951 році і протягом своїх двох сезонах у клубі провів 40 ігор і забив 38 голів.

1951 року перейшов до клубу «Академіка», за який відіграв 12 сезонів, проте був переведений на позицію захисника. У цей же час отримав диплом з геології на факультеті природничих наук у університеті Коїмбри. Після 14 сезонів у першому дивізіоні Португалії він вийшов у відставку в 1963 році. Загалом у Прімейрі він провів 286 матчів.

Розпочав тренерську кар'єру невдовзі по завершенні кар'єри гравця, 1964 року, очоливши тренерський штаб клубу «Академіка», яку він привів до кращого результату в історії клубу — другої позиції в чемпіонаті сезону 1966/67. У тому ж сезоні він досяг фіналу Кубка Португалії, де його команда була бита «Віторією» (Сетубал) (3:2).

У подальшому очолював «Белененсеш», «Тірсенсе» та «Віторію» (Гімарайнш).

У сезоні 1975/76 Вілсон працював з «Бенфікою», вигравши національний чемпіонат. По завершенні сезону Вілсон був замінений англійцем Джоном Мортімором і в подальшому тренував «Боавішту» та «Віторію» (Гімарайнш).

У період з вересня 1978 по березень 1980 року очолював збірну Португалії з якою намагався вийти на чемпіонат Європи 1980 року, але ця мета не була досягнута після поразки 1:2 у себе вдома від Австрії. Після цього Вілсон покинув тренерську лаву головної команди країни.

У 1979 році Вілсон паралельно повернувся до «Бенфіки», замінивши того самого Мортімора. Під час другого приходу Вілсона на загальних зборах клубу було утверджено використання іноземних гравців, першим з яких став бразилець Жорже Гомеш Фільйо. Тим не менше «Бенфіка» провела невдалий сезон, зайнявшши 3-тє місце, хоча і виграла Кубок Португалії.

Згодом Маріу очолював низку португальських клубів, а також мароканський ФАР (Рабат), після чого 1995 року втретє очолив «Бенфіку», домігшись з нею другої у своїй кар'єри перемоги в Кубку Португалії, перемігши цього разу «Спортінг» (3:1).

Останнім місцем тренерської роботи був клуб «Алверка», яку він у сезоні 1998/99 врятував від вильоту з Прімейри.

У наступні роки він працював з Союзом португальських професійних футболістів, організовуючи акції для безробітних гравців, а також відкрив свою власну футбольну школу, Mr. Вілсон.

Помер 3 жовтня 2016 року на 87-му році життя[2].

Його дочка, Ана, була Міс Португалії 1982 року. Його онук, Бруну Вілсон, який народився в 1996 році, також став футболістом і був вихованцем «Спортінга».

У травні 2012 року Маріу Вілсон представив свою біографію Mário Wilson o velho capitão.

13 липня 1990 року Маріу став кавалером ордена за заслуги Португалії[3].

• Маріу Вілсон на сайті PlaymakerStats.com (англ.)
• Маріу Вілсон на сайті ForaDeJogo (англ.) (порт.)
• Профіль тренера на сайті ForaDeJogo (англ.)
• Профіль футболіста на сайті soccerway.com (англ.) (нім.)