Мозамбік

Територія Мозамбіку розташована в межах Східно-Африканського плоскогір'я, що знижується з заходу на схід, і Мозамбікської заболоченої низовини (на півдні і сході). Вздовж кордону з ПАР — вулканічні гори Лібомбо. Територія країни має незвичайну конфігурацію, що тягнеться від низовин і боліт на узбережжі Індійського океану до плато Центральної Африки.

Клімат на півночі країни субекваторіальний, на півдні — тропічний.

Вид на озеро Кагора-Басса

Найбільші річки — Замбезі, Лімпопо, Рувума, Саве, Лігон'я, Луріу. Всі річки течуть із заходу на схід і впадають в Індійський океан. Коливання стоку вельми значні. У вологий сезон звичайні повені, які в окремі роки приймають загрозливі розміри (сильні повені відбувалися в 1977, 1978, 1984, 1998 i 2000). У інші сезони року річки можуть майже повністю пересихати. На р. Замбезі, що протікає в провінції Тете (західний Мозамбік), побудована гідроелектростанція Кебрабаса (Кахора-Баса). Велике природне прісноводне озеро Ньяса розташоване на стику Мозамбіку, Малаві і Танзанії.

У період з 1992—2002 років відбувалася приватизація економічного сектора, де бл. 900 компаній були продані приватним підприємцям. Для залучення мозамбіцьких та іноземних інвесторів влада почала надавати підприємцям кредити на пільговій основі. У 1995 році Мозамбік приєднався до Співдружності Націй, ставши на той час єдиною державою, яка ніколи не була частиною Британської імперії. У 1997 році було прийнято закон про право володіння землею. 

На початку 2000-го року південь Африки потерпав від потужних тропічних злив — в Зімбабве та ПАР були зрушені більшість гребель, що привело до катастрофічної повені в Мозамбіку. Більше півмільйона людей опинилися без даху над головою, 640 осіб загинуло. Збиток від повені за підрахунком США складав 450 млн дол., рівень інфляції виріс на 12 %.

У 2001 році була розроблена п'ятирічна програма розвитку сільського господарства «ПроАгро», на реалізацію якої половину коштів було надано зарубіжними інвесторами[1].

Однопартійне правління в країні закінчилось у 1992 році, коли в Римі був підписаний мирний договір між РЕНАМО і ФРЕЛІМО. З цього року в країні дозволена багатопартійність. Перші демократичні вибори відбулись у 1994 році, другі — у 1999році, треті — у 2004 році, четверті — у 2009 році. Парламентські і президентські вибори проводяться одночасно.

На парламентських виборах 5 грудня 1999 року до парламенту Мозамбіку пройшли наступні політичні партії:

• Фронт визволення Мозамбіку (ФРЕЛІМО) — 133 місця (53 %);
• Мозамбікський національний опір (РЕНАМО) — 117 місць (47 %)[3].

На парламентських виборах 2009 року до парламенту Мозамбіку пройшли наступні політичні партії:

• ФРЕЛІМО — 191 місце (74,7 %);
• РЕНАМО — 51 місце (17,7 %).
• Демократичний рух Мозамбіку (MDM) — 8 місць (3,9 %)

Починаючи з 2013 року у центральних і північних регіонах країни відбулася низка повстань очолюваних лідерами РЕНАМО. 5 вересня 2014 року колишній очільник держави Арманду Гебуза та лідер РЕНАМО Афонсу Длакама підписали угоду про припинення військових дій, що дозволило обом командам сконцентрувати увагу на загальних виборах, які відбулися у жовтні 2014 року. Однак після загальних виборах виникла нова політична криза, і ситуація в країні знову загострилась. РЕНАМО не визнав результатів виборів і почав вимагати контроль над шістьма провінціями — Нампулою, Ніассою, Тете, Замбезією, Софалою та Манікою, які з їхніх слів були ними здобуті. Станом на липень 2016 року близько 12 тисяч біженців нараховується у сусідній державі Малаві[4].

Наприкінці січня у 2017 році поміж Мозамбіком та Російською Федерацією укладено угоду з військово-технічного співробітництва. Згідно з документом передбачено поставку зброї, військової техніки та запасних частин для сумісної боротьби з тероризмом[5]. 

5 жовтня 2017 року у північній провінції Мозамбіку Кабу-Делгаду, ісламська група бойовиків «Ансар аль-Сунна» (створена в 2015 році як релігійний рух. Дослівно «Адепти традицій пророка») оголосила  про створення ісламської держави та мозамбіцької сили безпеки й вчинила напад на поліцейську дільницю у місті Мосімбоа-да-Прая. Під час нападу загинуло 17 осіб.  Після нетривалої окупації міста, бойовики викрали зброю[6]. Терористичне угрупування не є згуртованою організацією і скоює поодинокі напади в основному в сільських місцевостях спалюючи будинки та вбиваючи мешканців, зачасту відрізаючи їм голови та спалюючи їх[7]. Поліція Мозамбіку заарештувала бл. 470 осіб[8], які були причетні до терористичних актів. Збройний конфлікт поміж урядом та бойовиками продовжується і сьогодні. Станом на вересень 2018 року зафіксовано 103 вбивства[8].

Уряд Мозамбіку офіційно визнав незалежність України 17 березня 1992 року, дипломатичні відносини з Україною встановлено 19 серпня 1993 року[3].

Дипломатичних і консульських представництв в Україні не створено, найближче посольство Мозамбіку, що відає справами щодо України, розташоване в Москві (Росія)[3].

Справами України в Мозамбіці відає українське посольство в Південно-Африканській Республіці.

23 жовтня 2017 року в Мапуту почало роботу почесне консульство України[9]. Почесним консулом призначений громадянин Мозамбіку, бізнесмен Абіліу де Лобау Соейру.

Державний прапор

Державний герб

Державний гімн

Національною валютою країни слугує метікал. У 2017 році за 1 долар США давали, у середньому, 60,00 метікала.

Головні галузі промисловості: гірнича, харчова, текстильна, хімічна, цементна і тютюнова. Фабрика Мозал виготовляє алюміній у зливках.

За 2004 рік було вироблено 11,6 млрд кВт/год електроенергії (експортовано 8,8 млрд кВт/год); загальний обсяг спожитої — 9,6 млрд кВт/год (імпортовано 7,6 млрд кВт/год)[3].

У 2004 році споживання нафти склало 11,5 тис. барелів на добу, природний газ не використовується для господарських потреб[3].

У сільськогосподарському обробітку знаходиться лише 4 % площі держави[3]. Головні сільськогосподарські культури: сорго, бавовник, арахіс, цукрова тростина, чай, маніок, кукурудза.

Жінка збирає кукурудзу	Торгівля креветками

Загальна чисельність великої рогатої худоби в країні складає 1,3 млн голів.

Транспорт: автомобільний, залізничний, морський. Головні морські порти: Мапуту, Бейра, Накала, Келімане. У Мапуту, Бейрі, Нампулі, Пембі, Ліщінзі розташовані міжнародні аеропорти. Територією Мозамбіку проходить нафтопровід від Бейри до Мутаре (Зімбабве) та газопровід від Панде до ПАР.

Типовий транспорт сільської місцевості	Залізничний вокзал в Шаї-Шаї	Торгівля дизельним пальним

Основні торговельні партнери Мозамбіку: Іспанія, Португалія, Південно-Африканська Республіка, Зімбабве, Саудівська Аравія, США.

Держава експортує: алюміній у брусках, природний газ (газосховище Панде), горіхи кеш'ю, цукор, бавовну, чай, креветки, копру. Основні покупці: Іспанія (17 %); Португалія (12 %); Південно-Африканська Республіка (16 %), США (10 %). У 1998 році вартість експорту склала 295 млн доларів США[3].

Держава імпортує: продукти харчування, промислові вироби, нафту. Основні імпортери: Південно-Африканська Республіка (55 %); Зімбабве (7 %); Саудівська Аравія (5 %). У 1998 році вартість імпорту склала 965 млн доларів США[3].

За даними Міністерства Іноземних Справ України та Української Торговельної Палати, за 11 місяців 2016 року обсяг двосторонньої торгівлі товарами склав 12,1 млн доларів США. При цьому український експорт до Мозамбіку склав 2,6 млн дол. США, а імпорт склав 9,5 млн дол. США.

Мапуту — столиця країни

Рівень урбанізованості в 2000 році склав 36 %[3]. Головні міста держави: Мапуту (1,15 млн осіб), Матола (817 тис. осіб), Нампула (575 тис. осіб).

Головні етноси, що складають мозмабіцьку націю: бантумовні народи — 98 %, європейці, індійці, китайці, метиси — 2 %.

Українська громада, переважно, складається із трьох великих груп громадян: лікарів, викладачів вузів та жінок, які одружилися в Україні із мозамбікцями та обрали місцем свого життя Мозамбік. За неофіційними підрахунками, у Мозамбіку сьогодні проживає близько 400 українців, до яких зараховуються діти від змішаних шлюбів. (Більшість цих афро-українців народилися в Україні, мають одного з батьків (переважно, матір) українського роду, і якщо колись побажають отримати українське громадянство, чинний закон дозволяє їм це зробити). Певне зменшення української громади відбулося в останні роки, 2004-09, завдяки масовому від'їзду з Мозамбіку українських лікарів та їх родин, через професійні обставини (непоновлення контрактів тощо). Організованої української громади в Мозамбіку не існує, так само як української церкви чи українських громадських організацій. Переважна більшість українців є православного обряду і ходять до грецької православної церкви Св. Архангела Гавриїла у м. Мапуту.

Державна мова: португальська. Населення країни користується 25 спорідненими мовами, що не мають офіційного статусу ні на державному, ні на регіональному рівнях.

Головні релігії держави: анімізм — 47 % населення, іслам — 28 %, католицтво — 25 %.

Очікувана середня тривалість життя в 2006 році становила 39,8 року: для чоловіків — 39,5 року, для жінок — 40,1 року[3]. Смертність немовлят до 1 року становила 129 ‰ (станом на _ рік). Населення забезпечене місцями в стаціонарах лікарень на рівні 1 ліжко-місце на 1227 жителів; лікарями — 1 лікар на 50 тис. жителів (станом на 1990 рік)[3]. Витрати на охорону здоров'я в 1990 році склали 5,9 % від ВВП країни[3].

У 1993 році 22 % населення було забезпечено питною водою[3].

Рівень письменності в 2001 році становив 47,8 %: 63,5 % серед чоловіків, 32,7 % серед жінок[3].

Витрати на освіту в 1996 році склали 6,3 % від ВВП[3].

У 2001 році всесвітньою мережею Інтернет у Мозамбіці користувались 15 тис. осіб[3].