Марія Бек

Народилася 29 лютого 1908 року в Форд-Сіті (Пенсільванія, США). Марія (Мері) Бек — українка з української діаспори. Походила з родини твердих лемків, її батьки переїхали до Америки з Лемківщини (нині Словаччина).

1921 року батьки відправили Мері Бек на батьківщину в Україну, де вона навчалася[1] в українській[4] Чортківській[1], у 1925 році закінчила Коломийську гімназію. Протягом певного часу в 1920-х роках проживала в Бучачі[3], де в Місійному інституті імені святого Йосафата навчався її брат Іван, приятель Михайла Островерхи[4]. Навчалася в Пітсбурзькому університеті (з 1944 — доктор юриспруденції, перша жінка, яка удостоїлася звання в цьому університеті).

Мері Бек — перша жінка, обрана до Муніципальної Ради (Міської ради) Детройта (1949), перша жінка — президент Ради (1950—1970). М. Бек призначила в Раду опікунів першу жінку — афро-американку, зробила значний внесок у справу збереження історичних архітектурних пам'яток, турбувалася про поліпшення санітарно-побутових умов проживання в Детройті, розвивала молодіжний спорт, виступала за розширення програм, що попереджають дитячі та юнацькі правопорушення.

М. Бек від року заснування (1948) плідно працювала у СФУЖО, зокрема, була фундаторкою Літературних конкурсів (тепер її імені), які очолювала з 1959 до 2005 року. 1993 року в конкурсі брали участь й діти Незалежної України. Темою конкурсу стала 60-та річниця голодомору в Україні (твори видані окремим томом). В 10-ту річницю Чорнобильської трагедії твори учасників конкурсу знову видані окремим томом. Але найбільшою турботою Мері Бек був захист інтересів національних меншин. В українському діаспорному товаристві М. Бек називали «борцем за свободу» за її невтомні зусилля привертати увагу міжнародної спільноти до становища українського та інших народів, які вимушені були жити в умовах тоталітарного комуністичного режиму в СРСР. Її фото досі прикрашає Залу Слави місцевого самоврядування Детройта. Тут її називають «Леді з Перших» (the Lady of Many Firsts), оскільки вона багато в чому була першою.

Мері Бек востаннє побувала на батьківщині своїх батьків 2003 року, коли їй на VIII Світовому Конґресі Українців вручили найвищу громадську відзнаку — Медаль святого Володимира.

На видання книги «Бучач і Бучаччина» разом з братом Іваном вплатили 100 $[5].

Померла Марія Бек 30 січня 2005 року, не доживши менше місця до свого 97-го дня народження. Її поховали поряд з братом Іваном (якийсь час проживав у приміщеннях Бучацького монастиря ЧСВВ[1]), який був їй духовним батьком та про якого сама Марія казала, що Іван «ціле життя стояв поряд мене». Як українка за походженням похована на православному Цвинтарі святого Андрія у Саут-Баунд-Бруку (штат Нью-Джерсі).

Нагороджена Хрестом Відродження — військовою відзнакою, запровадженою у 1977-му Урядом УНР в екзилі на честь 60-ліття організації збройних сил Української Народної Республіки (наказ № 47 від 15.8.1977, число нагороди — 5).[6][7]

• Абліцов В. «Галактика „Україна“. Українська діаспора: видатні постаті» — К. : КИТ, 2007. — 436 с.
• Дуда І. Бек Марія (Маруся-Євгенія, псевд. Маруся Синенька) // Тернопільський енциклопедичний словник : у 4 т. / редкол.: Г. Яворський та ін. — Тернопіль : Видавничо-поліграфічний комбінат «Збруч», 2004. — Т. 1 : А — Й. — 696 с. — ISBN 966-528-197-6.
• Жінки Мічигану: Зала слави — Мері Бек (англ.)
• Шипилявий С. Меценати, фундатори і передплатники пропам'ятної книги «Бучач і Бучаччина» // Бучач і Бучаччина. Історично-мемуарний збірник / ред. колегія Михайло Островерха та інші. — Ню Йорк — Лондон — Париж — Сидней — Торонто : НТШ, Український архів, 1972. — Т. XXVII. — С. 752–753.

• Приірпінські нащадки Марії Бек — першої жінки, що діяла як мер Детройту.