Мацієвська Лідія Володимирівна
Лідія Володимирівна Мацієвська (по чоловікові — Моренець) (20 грудня 1889, село Кашперівка Таращанського повіту Київської губернії, тепер Тетіївського району Київської області — 24 грудня 1955, місто Одеса Одеської області) — українська артистка, актриса Одеського українського драматичного театру імені Жовтневої революції, народна артистка Української РСР (з 1947 року). Депутат Верховної Ради УРСР 2-го скликання. Народна артистка УРСР (1947).[1]
| Мацієвська Лідія Володимирівна | |
|---|---|
| Народилася |
20 грудня 1889 Тетіївський район, Київська область |
| Померла |
24 грудня 1955 (66 років) Одеса, Українська РСР, СРСР |
| Нагороди |
 |
Біографія
Коли дівчинці виповнилося шість років, помер її батько, місцевий священик. Її мати, Марія Романівна, залишилася із чотирма дітьми та перейшла до Києва де, маючи гарний голос, влаштувалася співачкою в церковному хорі на Подолі. Через деякий час вона вийшла заміж за сина Марка Лукича Кропивницького Костянтина, теж актора. Маленька дівчинка Ліда з матір'ю почали жити у родині Кропивницьких.
Дитинство та юність Лідії Мацієвської пройшли у театрі. Як артистка дебютувала в 1904 році у спектаклі «Бондарівна» за п'єсою Івана Тобілевича, де зіграла головну роль. Потім грала ролі: Наталки у «Наталці-Полтавці», Оксани у «Запорожці за Дунаєм» та ін. Працюючи в народній школі і гімназії вчителькою (до 1916 р.), брала участь в аматорських спектаклях, виступала в трупі Одеського товариства «Народна тверезість» (1908—1918 рр.).
У двадцять два роки Лідія Мацієвська одружилася із студентом-медиком Володимиром Моринцем. Під час Першої світової війни змушена була залишити навчання у Одеській консерваторії.
З 1918 року працювала актрисою у Вільному українському театрі, а потім в Одеському пересувному Робсельтеатрі. 7 листопада 1925 року відкрився Одеський державний український драматичний театр революції (з 1927 року — Український драматичний театр імені Жовтневої революції). Лідія Мацієвська увійшла в його трупу і пропрацювала в театрі (з перервою) тридцять років (1925—1955). Під час німецько-радянської війни перебувала у евакуації, працювала актрисою Білоруського, а згодом Харківського драматичного театру.
Найповніше талант Мацієвської розкрився в ролях характерних і комедійних, у створених нею образах Лимерихи («Лимерівна» Панаса Мирного), Ганни («Безталанна» Івана Тобілевича), Хиврі («Сорочинський ярмарок» Михайла Старицького). Її мистецтво відрізнялося народністю та реалізмом. Наприкінці 1930-х років часто виступала на естраді з читанням сатиричних творів С. Олійника та О. Вишні й мала неабиякий успіх у глядачів. Граючи в театральних постановках, вона створила багатопланові психологічні образи Матері («Легенда про Матір» К. Герасимова), Усті («Ой не ходи, Грицю, та й на вечорниці» М. Старицького), Ганни («Безталанна» І. Карпенка–Карого), Наталії Ковшик («Калиновий гай» О. Корнійчука) та ін.
На Одеській кіностудії Лідія Мацієвська знялася у кінофільмах «Борислав сміється» (1927 р.) та «Тінь біля пірсу» (1955 р.).
Протягом 1934—1952 рр. викладала художнє слово в Одеському театральному училищі та Харківському театральному інституті. Серед її учнів — заслужений артист УРСР Іван Басюк.
У 1947 році, коли Лідії Володимирівні Мацієвській присвоїли почесне звання «Народна артистка УРСР», народний художник України Михайло Божій написав її портрет.
Нагороди
- медалі
- народна артистка Української РСР (1947)
Примітки
Посилання
- Мацієвська Лідія Володимирівна // ЕСУ
- Мацієвська Лідія Володимирівна // Шевченківська енциклопедія: — Т.4:М—Па : у 6 т. / Гол. ред. М. Г. Жулинський.. — Київ : Ін-т літератури ім. Т. Г. Шевченка, 2013. — С. 122-123.