Мацієвська Лідія Володимирівна

Лідія Володимирівна Мацієвська (по чоловікові — Моренець) (20 грудня 1889(18891220), село Кашперівка Таращанського повіту Київської губернії, тепер Тетіївського району Київської області 24 грудня 1955, місто Одеса Одеської області) — українська артистка, актриса Одеського українського драматичного театру імені Жовтневої революції, народна артистка Української РСР (з 1947 року). Депутат Верховної Ради УРСР 2-го скликання. Народна артистка УРСР (1947).[1]

Мацієвська Лідія Володимирівна
Народилася 20 грудня 1889(1889-12-20)
Тетіївський район, Київська область
Померла 24 грудня 1955(1955-12-24) (66 років)
Одеса, Українська РСР, СРСР
Нагороди

Біографія

Коли дівчинці виповнилося шість років, помер її батько, місцевий священик. Її мати, Марія Романівна, залишилася із чотирма дітьми та перейшла до Києва де, маючи гарний голос, влаштувалася співачкою в церковному хорі на Подолі. Через деякий час вона вийшла заміж за сина Марка Лукича Кропивницького Костянтина, теж актора. Маленька дівчинка Ліда з матір'ю почали жити у родині Кропивницьких.

Дитинство та юність Лідії Мацієвської пройшли у театрі. Як артистка дебютувала в 1904 році у спектаклі «Бондарівна» за п'єсою Івана Тобілевича, де зіграла головну роль. Потім грала ролі: Наталки у «Наталці-Полтавці», Оксани у «Запорожці за Дунаєм» та ін. Працюючи в народній школі і гімназії вчителькою (до 1916 р.), брала участь в аматорських спектаклях, виступала в трупі Одеського товариства «Народна тверезість» (1908—1918 рр.).

У двадцять два роки Лідія Мацієвська одружилася із студентом-медиком Володимиром Моринцем. Під час Першої світової війни змушена була залишити навчання у Одеській консерваторії.

З 1918 року працювала актрисою у Вільному українському театрі, а потім в Одеському пересувному Робсельтеатрі. 7 листопада 1925 року відкрився Одеський державний український драматичний театр революції (з 1927 року — Український драматичний театр імені Жовтневої революції). Лідія Мацієвська увійшла в його трупу і пропрацювала в театрі (з перервою) тридцять років (1925—1955). Під час німецько-радянської війни перебувала у евакуації, працювала актрисою Білоруського, а згодом Харківського драматичного театру.

Найповніше талант Мацієвської розкрився в ролях характерних і комедійних, у створених нею образах Лимерихи («Лимерівна» Панаса Мирного), Ганни («Безталанна» Івана Тобілевича), Хиврі («Сорочинський ярмарок» Михайла Старицького). Її мистецтво відрізнялося народністю та реалізмом. Наприкінці 1930-х років часто виступала на естраді з читанням сатиричних творів С. Олійника та О. Вишні й мала неабиякий успіх у глядачів. Граючи в театральних постановках, вона створила багатопланові психологічні образи Матері («Легенда про Матір» К. Герасимова), Усті («Ой не ходи, Грицю, та й на вечорниці» М. Старицького), Ганни («Безталанна» І. Карпенка–Карого), Наталії Ковшик («Калиновий гай» О. Корнійчука) та ін.

На Одеській кіностудії Лідія Мацієвська знялася у кінофільмах «Борислав сміється» (1927 р.) та «Тінь біля пірсу» (1955 р.).

Член ВКП(б) з 1945 року.

Протягом 1934—1952 рр. викладала художнє слово в Одеському театральному училищі та Харківському театральному інституті. Серед її учнів — заслужений артист УРСР Іван Басюк.

У 1947 році, коли Лідії Володимирівні Мацієвській присвоїли почесне звання «Народна артистка УРСР», народний художник України Михайло Божій написав її портрет.

Нагороди

  • медалі
  • народна артистка Української РСР (1947)

Примітки

Джерела

Посилання

This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.