Одеська область

Основні державні та адміністративно-територіальні формування на території Одещини

Єдисанська орда (Кримське ханство)

Новоросійське генерал-губернаторство

Одеська радянська республіка

Бессарабська РСР

Одеське земство

Новоросійська область

Одеська губернія

Одеський повіт

Одеська округа

Одеський район

Трансністрія

Одеська область

Одеська область

Територія сучасної Одеської області заселена з часів пізнього палеоліту. Також знайдені залишки поселень часів мезоліту та неоліту, пам'ятки трипільської, гумельницької та усатівської культур. Доба бронзи представлена пам'ятками скотарських і землеробських культур (зокрема, ямної, катакомбної та зрубної культурно-історичної спільності, сабатинівської та білозерської культур). Із VII по III ст. до н. е. господарями цієї території були скіфи, а з II ст. до н. е. по III ст. н. е. — сармати. У VI ст. до н. е. на чорноморському узбережжі греки почали засновувати колонії (у тому числі Тіру та Ніконій), які проіснували до епохи Великого переселення народів. У III—IV ст. територія Одеської області входить у зону поширення черняхівської культури. Починаючи від навали гунів (кінець IV ст.), у причорноморських степах домінували кочові тюркські народи (авари, болгари, печеніги, половці).

З 1240-х по XIV ст. територія Одеської області належала Золотій Орді. Наприкінці XIII ст. на руїнах античної Тіри виникло місто Аккерман (Білгород), яке стало важливим торговим осередком Північно-Західного Причорномор'я. Наприкінці XIV ст. Білгород разом з усім Буджаком відійшов до Молдовського князівства, а степи на схід від Дністра — до Великого князівства Литовського. Наприкінці XV — у 1-й третині XVI ст. майже вся територія сучасної Одещини увійшла до володінь Османської імперії (Очаківсько-Сілістрійський ейялет).

Після російсько-турецької війни 1787—1792 більша частина території сучасної області за Ясським мирним договором відійшла до Російської імперії. Протягом 1797—1802 входила до складу Новоросійської губернії, а з 1803 — до Херсонської губернії. Частина території краю, приєднана до Російської імперії в результаті російсько-турецької війни 1806—1812, входила до складу Бессарабської області, яка з 1818 мала автономний статус, а після 1828 приєднана до Новоросійського генерал-губернаторства. Наприкінці XVIII ст. почалося інтенсивне заселення Причорномор'я та Буджацького степу. Тут з'явилися численні болгарські, гагаузькі й німецькі колонії.

В 1807 російський уряд санкціонував створення Усть-Дунайського козацького війська, яке того ж року було ліквідоване, але в 1828 відновлене (та існувало до 1868). Південна частина Буджаку з м. Ізмаїл після Кримської війни відійшла до Молдовського князівства. Після російсько-турецької війни 1877—1878 ця територія була повернута Російській імперії.

21 грудня 1917 Одеса була оголошена вільним містом. З грудня 1917 по березень 1918 року південна частина області (Буджак) входила до складу Молдовської Демократичної Республіки. З січня 1918 до березня 1918 в центральній частині сучасної області існувала маріонеткова Одеська Радянська Республіка. У березні 1918 Королівство Румунія анексувало Молдовську Демократичну Республіку, а разом з нею і Південну Бессарабію.

У 1920 утворено Одеську губернію, а через два роки до неї було приєднано Миколаївську губернію. Протягом 1923—1930 існувала Одеська округа, а протягом 1930—1932 — Одеський район, підпорядкований безпосередньо республіканському центрові. Постановою ВУЦВК від 12 жовтня 1924 «Про утворення Автономної Молдавської СРР» з частини території Балтської і Одеського округ Одеської губернії і Тульчинської округи Подільської губернії була утворена Автономна Молдавська Соціалістична Республіка у складі Української СРР.

Ювілейна монета НБУ присвячена Одеській області

Одеську область було утворено постановою 4-ї позачергової сесії ВУЦВК 12-го скликання від 9 лютого 1932, її первинна територія включала міста Одеса, Зінов'євськ (нині м. Кропивницький), Миколаїв, Херсон і 46 районів.

У 1940 році північно-східні райони МАРСР (Ананьївський, Балтський, Валегоцулівський, Кодимський, Котовський, Красноокнянський (у тому числі колишній Ставрівський), Піщанський та Чорнянський) — передано до складу Одеської області УРСР.[4]

Під час Другої світової війни вся сучасна Одещина була окупована Королівством Румунія (жовтень 1941 — 26 серпня 1944), при цьому Буджак був включений безпосередньо до державної території Румунії як частина губернаторства Бессарабія, а терени на схід від Дністра — до Трансністрії.

У 1954 до складу області увійшла Ізмаїльська область.

Область займає територію Північно-Західного Причорномор'я від гирла річки Дунай до Тилігульського лиману, а від моря на північ — на 250 км. 

На півночі Одеська область межує з Вінницькою та Кіровоградською, на сході — з Миколаївською областями, на заході — з Молдовою, а на південному заході — з Румунією. Всього в межах області пролягає 1362 кілометри державного кордону України. Площа Одеської області становить 5,5 % території України.

Геополітичне розташування Одещини обумовлене як вигідним транспортно-географічним розміщенням, так і зростаючою активізацією її участі у великих європейських міжрегіональних організаціях — Асамблеї європейських регіонів і Робітничої співдружності придунайських країн. Будучи частиною морського фасаду країни, Одеська область значною мірою сприяє активній участі України в роботі країн-членів Чорноморського економічного співробітництва.

Гідрографія

Гідрографічна мережа області

У межах області розташовані 1134 малих річок і струмків, 15 прісноводних та морських лиманів (найбільш великі Дністровський, Тилігульський, Хаджибейський, Алібей, Бурнас, Будакський, Куяльницький, Кучурганський), 68 водосховищ, 45 озер, з них прісноводних озер: Кагул, Ялпуг, Катлабух та солоноводних (Сасик, Шагани, Алібей, Бурнас). Також на узбережжі Чорного моря розташовано ряд лиманів, повністю або частково відгороджених від моря пересипами, найбільші з яких — Хаджибейський, Куяльницький та Тилігульський.

Річкова мережа області належить до басейнів Дунаю, Дністера, Південного Бугу та безпосередньо Чорного моря. На території області налічується близько 200 річок довжиною більш ніж 10 км, велика кількість з яких влітку пересихає.

Найбільші річки: Дунай (із Кілійським гирлом), Дністер (із притокою Кучурган), Кодима, Саврань (притока Південного Бугу), Тилігул. Великі річки мають важливе значення для судноплавства, зрошення, вироблення електроенергії.

Довжина морських і лиманних узбереж Одеської області від гирла річки Дунай до Тилігульського лиману сягає 300 км.

За кількістю населення область посідає 6 місце серед усіх областей України та АР Крим.

В Одеській області загальна кількість наявного населення, за даними Всеукраїнського перепису населення, становила 2 млн. 469 тис. осіб.

Кількість міського населення, за результатами Всеукраїнського перепису, становила 1 млн. 625 тис. осіб, або 65,8 %, сільського — 844 тис. осіб, або 34,2 %.

За результатами Всеукраїнського перепису населення, кількість чоловіків становила 1 млн. 155 тис. осіб, або 46,8 %, жінок — 1 млн. 314 тис. осіб, або 53,2 %.

За роки, що минули після перепису населення 1989 року, кількість міст та селищ міського типу в Одеській області збільшилась на 2 одиниці і на дату Всеукраїнського перепису населення склала 52.

Загальна кількість постійного населення в Одеській області станом на 5 грудня 2001 р. становила 2 млн. 456 тис. осіб, у тому числі міського населення — 1 млн. 605 тис. осіб, або 65,3 %, сільського — 851 тис. осіб, або 34,7 %, чоловіків — 1 млн. 149 тис. осіб, або 46,8 %, жінок — 1 млн. 307 тис. осіб, або 53,2 %.

Віковий склад населення, зафіксований Всеукраїнським переписом населення, характеризується наступним чином: зменшення частки дітей у загальній кількості населення поряд із суттєвим збільшенням частки осіб у віці, старшому за працездатний, значно ускладнює сучасну демографічну ситуацію в області і зумовлює ростуче старіння населення.

Особливістю національного складу населення Одеської області є його багатонаціональність, за даними Всеукраїнського перепису населення, на території області проживали представники 133 національностей і народностей. У національному складі населення переважна більшість українців, чисельність яких становила 1542,3 тис. осіб, або 62,8 % від загальної кількості населення.

Мовний склад населення характеризується такими даними: українську мову вважали рідною 46,3 % населення області, що на 5,1 відсоткового пункти більше, ніж за даними перепису 1989 року. Російську мову визначили як рідну 41,9 % населення, як порівняти з минулим переписом населення цей показник зменшився на 5,2 відсоткового пункти.

Результати Всеукраїнського перепису населення засвідчили тенденцію до підвищення рівня освіти населення, зростання кількості осіб, які мають вищу і повну загальну освіту. Кількість населення, яке мало вищу та загальну середню освіту, становила 1,8 млн осіб, що перевищило відповідний показник перепису населення 1989 року на 9 %.

Чисельність парафій християнських церков різних конфесій станом на 1 січня 2009 року на Одещині[10]:

ВРП Одеської області на 2016 рік склав 119800 млн грн.

Поле в Одеській області

Виноградники в селі Шабо

У галузі виробничої спеціалізації Одеська область виконує такі функції:

• є головним морським зовнішньоторговельним виходом країни;
• обслуговує міжнародні транзитні вантажопотоки та пасажиропотоки, виконує найважливіші транспортно-розподільні функції на національному і міжнародному рівнях;
• є провідним регіоном України за рівнем розвитку морегосподарського комплексу і галузей, зв'язаних із використанням ресурсів моря і світового океану;
• є одним із найперспективніших регіонів України щодо розвитку зовнішньоекономічної діяльності, спільного підприємництва, формування спеціальних (вільних) економічних зон;
• має значний науково-технічний і проектно-конструкторський потенціал, є центром підготовки кадрів, а також здійснення науково-технічної, інформаційної, інноваційної й інвестиційної діяльності регіонального і національного масштабу;
• є одним із найперспективніших рекреаційних регіонів приморського типу для розвитку туризму;
• виділяється як важливий регіон інтенсивного сільського господарства з високою часткою зрошуваного рільництва й індустрією переробки сільськогосподарської продукції;
• є одним із центрів машинобудування, легкої і хімічної промисловості регіонального і національного масштабу.

Рівень злочинності за 2012 рік на 10 тис. населення складає 103 злочині, з них 42 тяжких та особливо тяжких[11].

Одеська область є дійсним членом 6 європейських регіональних організацій:

• Асамблеї європейських регіонів;
• Асоціації європейських прикордонних регіонів;
• Робочої співдружності придунайських країн;
• Конференції приморських регіонів Європи;
• Асамблеї європейських виноробних регіонів;
• Єврорегіону «Нижній Дунай».

Одеська область — приморський прикордонний район, розташований на південному заході України. У стратегічному плані територія області розташована дуже вигідно — на перетині найважливіших міжнародних водяних шляхів: дунайського, дністровського, дніпровського. Загальна довжина залізничної мережі області майже 1100 км, її обслуговує 100 залізничних станцій. Одещину перетинає також 7 автомагістралей. Усе це в сполученні з приморським розташуванням області, її транспортно-географічною своєрідністю робить Одещину могутнім експортно-імпортним потенціалом, що не може не враховуватися в проектах створення міжнародних транспортних коридорів Європейської комунікаційної інфраструктури єдиної транспортної системи країн-членів Чорноморського економічного співробітництва. Одеська область вирізняється серед інших областей провідним міжгалузевим морегосподарським комплексом, ступінь розвитку якого відбиває рівень соціально-економічного розвитку регіону.

Морегосподарський комплекс області включає в себе 7 морських портів (обсяг вантажопереробки портів області становить 74,1 % від усіх портів України), 5 судноремонтних заводів (64,8 %), найкрупніші державні судноплавні компанії (ДСК «ЧМП», ВАТ «Українське Дунайське пароплавство», СК «Укрферрі», ДСК «Укртанкер», ДСК «Укрріфер», ДСК «УМП») та понад 20 приватних судноплавних компаній, майже 80 приватних крюїнгових та понад 90 експедиторських і агентських компаній.

Систему морських торговельних портів утворюють 7 виробничих одиниць розташованих по всьому морському узбережжю області, і в гирлі річки Дунай. За географічним розташуванням і роллю в транспортному обслуговуванні економіки регіону і її зовнішньоекономічних зв'язків, а також за місцем розташування портів у системі міжнародних транспортних шляхів морські порти області можна розділити на дві основні групи. Дунайські порти: Рені, Ізмаїл, Усть-Дунайськ; регіон Чорного моря: Білгород-Дністровський, Чорноморськ, Одеса, Южне.

Одеська область розташована на перетині найважливіших міжнародних водних шляхів: Дунайський водний шлях після завершення будівництва в 1992 році каналу Дунай-Майн-Рейн є найкоротшим виходом із країн Європи в Чорне море, далі — у Закавказзя, Середню Азію, на Близький Схід; річка Дністер зв'язує регіон з Молдовою, а Дніпро — з Центральною Україною і Білоруссю, а після завершення реконструкції Дніпровсько-Бузького і Дніпровсько-Неманського каналів — з Польщею і країнами Балтії. Волго-Донська система зв'язує Азово-Чорноморський басейн із Росією (аж до Санкт-Петербурга і Мурманська), Казахстаном, Туркменістаном, Азербайджаном, Іраном, забезпечуючи виходи до Каспійського, Балтійського і Білого морів.

Особливість економіко-географічного розташування області, сприятливі природно-кліматичні умови, різноманітні природні лікувальні ресурси, наявність піщаних пляжів, розвинута мережа водних, залізничних та автомобільних магістралей обумовлюють розвиток в області сфери туризму і рекреації.

Серед природних багатств, які активно використовуються у курортно-рекреаційному господарстві області, важливе місце посідають лікувальні грязі та ропа Куяльницького, Хаджибейського, Шаболатського лиманів, сірчано-водневі, гідрокарбонатні, йодо-бромні та натрієві мінеральні води, які дають можливість ефективно лікувати захворювання органів кровообігу, нервової системи, органів дихання не туберкульозного характеру, органів травлення, порушення обміну речовин тощо.

Своєрідність туристично-екскурсійного потенціалу області також визначена численними пам'ятками різних часів з відомими історико-культурними заповідниками, пам'ятниками та музеями. Це відомі у світі Одеський державний академічний театр опери та балету, знамениті Потьомкінські сходи, українська Венеція — місто Вилкове, фортеця XII — XV сторіччя в місті Білгород-Дністровському, розкопки античних міст Тіри і Ніконії, пам'ятники культової архітектури в містах Одесі, Ізмаїлі, Рені, Кілії та багато чого іншого.

Понад 5000 об'єктів культурної спадщини та 120 об'єктів природно-заповідного фонду загальнодержавного та місцевого значення створили Одещині імідж одного з найбільш відомих і популярних, насамперед через свою самобутність, місць для відвідування туристами і відпочивальниками.

На території області є 92 природно-заповідні зони, у тому числі державного значення — Дунайський біосферний заповідник, Дунайські і Дністровські плавні, Тилігульський регіональний ландшафтний парк, ботанічний сад Одеського національного університету ім. І. І. Мечникова, 19 парків-пам'ятників садово-паркового мистецтва тощо.

• 
  Аккерманська фортеця
• 
  Залишки будівель Тіри, під стінами Аккерманської фортеці
• 
  Одеський оперний театр
• 
  Потьомкінські сходи, Одеса
• 
  Дунайський біосферний заповідник, типовий ландшафт, сформований очеретом та вербами

• Одеська обласна рада
• Одеська обласна державна адміністрація
• Герої Радянського Союзу — уродженці Одеської області
• Одеський обласний комітет Комуністичної партії України

• Я. В. Верменич. Одеська область // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2010. — Т. 7 : Мл — О. — С. 537. — 728 с. : іл. — ISBN 978-966-00-1061-1.
• Белозоров С. Т. Климат Одесской области // Труды Одесского государственного университета. — 1962. — Т. 152, вып. 10. — С. 51-60. (рос.)
• Малі міста України. Одеська область: бібліогр. покажч. / М-во регіон. розвитку, буд-ва та житл.-комун. госп-ва України, Держ. наук. архітектур.-буд. б-ка ім. В. Г. Заболотного; уклад.: Д. О. Мироненко, С. М. Кайнова, О. В. Углова; редкол.: Г. А. Войцехівська (відп. ред.) [та ін.]; наук. консультант В. І. Дмитрук. — Київ : ДНАББ ім. В. Г. Заболотного, 2017. — 239 с.: іл.
• Одеський регіон: передумови формування, структура та територіальна організація господарства : навч. посіб. / [О. Г. Топчієв та ін.] ; за заг. ред. проф. О. Г. Топчієва ; Одес. нац. ун-т ім. І. І. Мечникова. - О. : Астропринт, 2012. - 332, [4] с. : рис., табл. - Бібліогр.: с. 331-332. - 1000 прим.
• Хаджибей — Одеса та українське козацтво. Одеса 1999
• Галяс Василь Терентійович. Одеська область// Визначні місця України.-К.,1958.-с 411—450.
• Письменники Одещини на межі тисячоліть: Антологія-довідник / Упоряд.: Б. Сушинський; Худож. О. А. Гавдзинська. — О.: Альфа-Омега, 1999. — 428 с.: фото.

• Одеська область // Юридична енциклопедія : [у 6 т.] / ред. кол.: Ю. С. Шемшученко (відп. ред.) [та ін.]. — К. : Українська енциклопедія ім. М. П. Бажана, 2002. — Т. 4 : Н — П. — 720 с. — ISBN 966-7492-04-4.

• Офіційний веб-портал виконавчої влади Одеської області
• Інвестиційний портал Одеської області
• Інвестиційна карта Одеської області
• Карта (мапа) Одеської області
• Туристичний сайт Одеської області
• Пам'ятки Одеської області
• Одеська область — Інформаційно-пізнавальний сайт | Одеська область у складі УРСР (На основі матеріалів енциклопедичного видання про історію міст та сіл України, том — Історія міст і сіл Української РСР. Одеська область. — К.: Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1969. — 911 с.)
• Я. В. Верменич. Одеська область // Енциклопедія історії України / Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. — Київ : Наукова думка, 2010. — Т. 7: Мі-О. — С. 728.
• Міста і села України. Одещина

	Вінницька область	Кіровоградська область
Молдова		Миколаївська область
	Румунія	Чорне море