Мегрельське князівство
Мегрельське князівство (груз. სამეგრელოს სამთავრო, Самеґрело самтавро) — феодальне князівство у Західній Грузії.
| |||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
.svg.png.webp)
Історія
Сформувалося на основі Одішського князівство, яке існувало у XIV—XV ст. У середини XVI століття воно виділилося зі складу Імеретинського царства[1]. З 1550 року його володарі з роду Дадіані визнавали владу імеретинських царів лише номінально. До початку XVII століття до складу мегрельського князівства входила також Абхазія.
Мегрельське князівство особливо посилився при Левані II Дадіані (1611-1657), який у першій половині XVII століття уклав союз з абхазькими та гурійський мтаварами, щоб скинути з престолу імеретинського царя Олександра III (1639-1660). Після розпаду коаліції Мегрельське князівство вело війни з колишніми союзниками. У 1625 році Леван II підпорядкував свобі сусіднє Гурійське князівство, а у 1633-1634 роках отримав частину Імеретинського царства. Леван II намагався приєднати до Мегрельського князівства Абхазьке князівство.
Наприкінці кінці XVII століття при дворі Левана III (1661-1680) був Азнаур Кація Чіковані. Він у 1691 році усунув колишню династію та став правителем князівства. Його син Георгій взяв прізвище колишніх правителів Дадіані.
У XVIII століття до складу Мегрельського князівства увійшли провінції Лечхумі та Квемо Сванетії (Нижня Сванетія).
Під час завоювання Картлійсько-Кахетинського царства Російською імперією Соломон II воював з мегрельським мтаваром Григолом Дадіані (1788-1804). Російський імператорський двір всіляко підбурював Григола Дадіані. У 1803 році мтавар Григол Дадіані звернувся за допомогою до Російської імперії[2]. Беручи Мегрелію під своє заступництво, Росія сподівалася ще більш послабити імеретського царя Соломона II, з тим щоб диктувати йому свої умови.
Приєднання до Російської імперії
20 березня 1804 року був підписаний найвищий рескрипт про прийняття Мегрельського князівства у підданство Російської імперії. Прийнявши російське підданство, мегрельський князь забезпечив собі право спадкового володіння князівством. Однак після смерті мтавара титул його спадкоємцю присвоював російський імператор. Внутрішнє управління князівством та судочинство залишалися у веденні мегрельських мтаварів. Мтавар був позбавлений права карати на смерть у своєму князівстві. Мтавар зобов'язаний був беззастережно підкорятися надісланим з Російської імперії чиновникам. У князівстві постійно мало стояти російське військо, яке мтавар зобов'язаний був забезпечувати житлом та їжею. Російські чиновники мали право втручання у внутрішні справи князівства. Подібна форма автономного самоврядування була перехідним ступенем до повної ліквідації мегрельських князівства.
У період Кримської війни 1853-1856 років, Мегрельського князівства було зайнято османськими військами.
У 1857 році намісник Кавказу князь Барятинський, скориставшись негараздами, що виникли у мегрельських князівстві в результаті великого селянського повстання, ввів там російське правління. Юридично Мегрельське князівство припинило своє існування у 1867 році а його територія була включена до складу Кутаїської губернії.