Мелькор

Мелькор був одним з дев'яти Айнурів, які прийшли до Арди та іменувалися Валарами. Айнури були нащадки думки Еру, Єдиного, Ілуватара. Перед створенням Арди айнури співали для Ілуватара, щоразу глибше розуміючи свій спів навзаєм, який ставав дедалі злагодженим та гармонічнішим. Згодом Ілуватар закликав айнурів створити Велику Музику. Тоді та Музика заповнила всю порожнечу навколо. Саме в той час в серці Мелькора зародилося бажання вплести в неї дещо з власних задумів, відмінних од наспіву Ілуватара; так він прагнув помножити значущість і славу відведеної йому партії. Мелькор був обдарований найбільшими силами та знаннями і почасти володів дарами усього братства. Тому що йому кортіло втілити власні творіння і тому що його дратувала незаповнена Порожнеча, на яку, здавалося, Ілуватар не зважає, він часто самотиною добувався до безодень, шукаючи Незнищенний Пломінь. Мелькорові не вдавалося знайти Вогню, бо Вогонь був із Ілуватаром. Але в часи самотніх шукань у його голові зароїлися думки, не схожі на думки решти братства.[3]

На відміну від свого побратима Ауле, Мелькор був занадто гордим, щоб визнати що його власні творіння існують лише завдяки волі Еру, а отже «належать» останньому. Насправді Мелькор прагнув досягти рівня Еру, істинного Творця всіх різноманітностей та можливостей.

Упродовж Величної Музики Айнурів Мелькор пробував змінити Музику та представити те, що він вважав частиною свого власного творіння. Своїми зусиллями він здобув прихильність серед слабших волею Айнурів, створюючи протилежність до основної теми Еру. Як не дивно, ці спроби не спотворили Музики, але тільки доповнили першопочаткові наміри: музика Еру набула глибини та надзвичайної краси саме через бентежні зусилля та сум, які надав Мелькор, а також через його чисельні поправки.

З того часу як Велична Музика Айнурів стала зразком для всієї подальшої історії та всього матеріального світу (вона була вперше зіграна перед Часом, і згодом всесвіт був утворений у своєму образі), у всьому залишився слід згубного впливу Мелькора у Середзем'ї; все було «спотворене». Толкін розвиває цю думку у Кільці Морґота, проводячи аналогію між Єдиним Перснем, в який Саурон помістив велику частину своєї сили, та всією Ардою — «Кільцем Морґота» — яке містить залишки Мелькорової сили та буде нею зіпсоване до Перебудови Світу.

Після Великого Створення, багато Айнурів прийшли в Еа. Наймогутніші з них звалися Валарами, Силами Світу; менш могутні, які були їхніми послідовниками та помічниками, звалися Маярами. Вони одразу ж приступили до впорядкування всесвіту та Арди в ньому, відповідно до задумів Еру, які вони найкраще зрозуміли. Мелькор та його послідовники також прийшли, але він був розчарований що його товариші не визнають його як нового лідера королівства, незважаючи на його більші знання та силу, ніж в інших. У люті та соромі, Мелькор взявся до руйнування та знищення всього, що зробили інші.

Кожен з Валарів тяжів до визначеної частини світу, яка стала відображенням його або її сили. Мелькор потягнувся до жахливих крайнощів та насильства — лютого холоду, палючої спеки, землетрусів, земних розколів, цілковитої темряви, вибухового світла тощо. Спершу його сила була настільки величною, що Валари не були в стані його приборкати; він одиноко боровся зі збірною могутністю всіх Валарів. Арда, здавалося, ніколи не досягла б сталої форми, поки Вала Тулкас не прийшов би до Еа і не встановив би рівноваги. Відкинутий Тулкасом Мелькор розмірковував серед темряви у далеких рубежах Арди, доки не настала відповідна мить, коли Тулкас відволікся. Мелькор знову прийшов у Арду та заатакував і знищив Два Світильники, які в той час були єдиним джерелом світла. Арда занурилась у пітьму і острів Альмарен, — перше поселення Валарів на Землі, був знищений серед насильницького падіння світильників. Після падіння Світильників, Валари перемістились до краю Аман, що на Заході. Країна, де вони оселилися, називалась Валінор, який вони сильно укріпили. Мелькор правував над Середзем'ям зі своєї фортеці Утумно на Півночі.

Перше правління Мелькора завершилося після того як Ельфи, старші Діти Ілуватара, прокинулися на берегах Куївінену, і Валари вирішили врятувати їх від злоби Мелькора. Валари вели руйнівну війну проти нього і врешті знищили Утумно. Тулкас завдав остаточної поразки Мелькорові, зв'язавши його винятково викуваним ланцюгом — Анґаїнором і привів його до Валінору, де він був ув'язнений в Залах Мандоса упродовж трьох століть.

Але Манве подарував Мелькорові прощення; втім, валари поки що не могли дозволити, щоби він уникнув їхнього пильного зору, тому примусили бунтівника жити в межах брам Валмара.[4] Він вдавав смирення та чесноти, але приховано замишляв шкоду Ельфам, чиїх пробудження він вбачав за причину своєї поразки. Нолдори, найдосвідченіші з трьох ельфійських племен, які прийшли до Валінору, були найбільш піддані його змовам. Тому що Мелькор володів незліченними знаннями, які Нолдори наполегливо шукали і одночасно як він їх навчав, він також пробуджував серед Ельфів непокору та невдоволення. Коли Валарам стало відомо про це, вони надіслали Тулкаса, або той ув'язнив Мелькора, але він вже був втік. З допомогою Унґоліанти — темного духу у формі потворного павука, він знищив Два Дерева Валінору, вбив короля Нолдорів Фінве, та вкрав три Сильмарили — коштовності, зроблені сином Фінве Феанором, які були наповнені світлом Дерев. Феанор слідом за цими подіями назвав його Морґотом — «Чорним Ворогом Світу».[5]

Морґот відновив свою владу на півночі Середзем'я, цього разу в Анґбанді — меншій фортеці, ніж Утумно, але менш зруйнованій. Він перебудував фортецю, і возніс над нею потрійний вулканічний пік Танґородріма. Сильмарили помістив у залізну корону, яку він ніколи не знімав. Феанор та більшість Нолдорів переслідували Морґота, по дорозі вбиваючи своїх родичів Телері і накликаючи на себе Закон Мандоса. Після прибуття у Белеріанд — найближчий край Середзем'я до Анґбанду, Нолдори створили королівства і оголосили Мoрґоту війну. Одразу після цього вперше зійшли Сонце та Місяць і Люди прокинулися десь у глибинах Середзем'я. Подальшими основними битвами були Даґор-нуін-Ґіліат (Битва під Зорями, яка велась до першого сходу Місяця), Даґор Аґлареб (Славетна Битва), Даґор Браґоллах (Битва Раптового Полум'я) під час якої довготривала облога Анґбанду була зламана та битва Нірнает Арноедіат (Битва Незліченних Сліз), коли війська Нолдорів та їхній союзників Людей були розбиті і Східняни прислужили Морґоту. Упродовж наступних декількох десятиліть Морґот знищив решту існуючих Ельфійських королівств, зменшуючи їх володіння до острова у Затоці Балор, до якого втікало багато біженців, та невеликого поселення у Гирлах Сіріону під захистом Улмо.

Перед битвою Нірнает Арноедіат людина Берен і діва-ельф Лутіен, дочка Тінґола, увійшли до Анґбанду та повернули Сильмарили з корони Морґота як тільки він заснув від співу Лутіен. Один з Сильмарилів успадкувала Елвінґ — внучка Берена та Лутіен, яка втікши з Доріату, одружилася з Еаренділом біля гирла Сіріону і вирушила з ним до Валінору[6], щоб там разом просити у Валарів звільнити Середзем'я від Морґота.

Упродовж Війни Гніву Белеріанд та більшість країв півночі Середзем'я були зруйновані та видозмінені. Зрештою, Морґот був цілковито розбитий, майже всі його війська були повністю знищені. Також майже всі дракони були знищені, а Танґородрім був зруйнований, коли Еаренділ вбив найбільшого з драконів — Анкалаґона Чорного. Кілька драконів, які вижили, були розкидані по землі, а також кілька уцілілих балроґів утекло й заховалось у неприступних печерах при основі землі. Морґот утік у найглибшу свою копальню, вимолюючи перемир'я та прощення, однак його звалили з ніг і пожбурили долілиць. Потому скували Анґаінором — ланцюгом, який він уже колись носив, — а залізну корону переробили на нашийник і закували голову його між колін. Сильмарили видерли з корони і вони світилися попід небом чистим сяйвом.[7] Валари назавжди викинули Морґота через Двері Ночі поза Стіни Світу в Предвічну Порожнечу. Але брехня, яку Мелькор, могутній і проклятий, Морґот Бауґлір, Сила Страху та Ненависті, посіяв у серцях ельфів і людей виявилася зерном невмирущим та незнищенним. Час од часу вона проростатиме заново і породить плоди навіть в останні дні.[8]

Ця книга є більш повною версією узагальненої розповіді в «Квента Сильмариліон». Гурін та його молодший брат Гуор були лідерами Дому Гадора. Під час Нірнает Арноедіат вони приховали втечу Турґона до Ґондоліна, жертвуючи своїм військом та собою. Гуор був вбитий, але Гурін був доставлений Морґоту живим. Для помсти за допомогу Гуріна Турґону та його непокору, Морґот прокляв Гуріна та його дітей, сидячи ув'язнивши Гуріна на вершині Танґородріма та змушуючи його спостерігати за всим, що відбувається (за допомогою далекосяжного зору Морґота) з його дітьми упродовж наступних років. Це маленька додаткова відомість про Морґота у цій книзі, за винятком зустрічі з Гуріном, яка ширше описана ніж у «Сильмариліоні» та більш зв'язана, ніж у «Незавершених Оповідях». Це перше посилання на псування Людей Морґотом і затвердження ним своєї влади на всій Землі через «тінь моєї мети» (англ. «the shadow of my purpose»).

Після поразки Морґота, його лейтенант Саурон поступово у власних цілях згуртував безліч служителів Темного Володаря і упродовж Другої Епохи укріпився в землі Мордор. Сауронові не вистачало грубої сили та злоби свого повелителя, але він був набагато хитрішим та спокусив багатьох своєю вірністю через брехню та відданість. Упродовж Другої Епохи Саурон серед Людей неодноразово використовував свою славу як правої руки Морґота, щоб представити себе як його представника і таким чином здобути відданості колишніх шанувальників давнього господаря. Подібним чином у Нуменорі після його ув'язнення, Саурон стає дуже потужним через навернення нуменорського царя Ар-Фаразона на поклоніння Мелькору. Саурон створює Культ, в якому природно було лише те, що Саурон як колишній учень Мелькора, стає первосвящеником. Цей культ використовував страх смерті нуменорців, стверджуючи, що якщо Люди жертвуватимуть Мелькору, то він надасть їм безсмертя. В дійсності, відвертаючись від Еру та Валарів, вони лише швидко життєво виснажувалися. Саурон використовував цю релігію задля своїх цілей, заохочуючи Ар-Фаразона вторгнутись до Валінору, що в результаті спричинило зруйнування Нуменору Ілуватором-Еру і кардинальну зміну Світобудови Еа (Земля-Арда з пласкої стала круглою). До Третьої Епохи Саурон частіше пропонував себе, а не Морґота, як об'єкт поклоніння для його слуг та підданих.