Меркурій Бригинський

Народився в багатодітній родині. Батьки були глибоко віруючими людьми, своїх шестеро дітей вони виховували у християнському православному благочесті. В молоді роки допомагав у господарстві батькам. З юності був активним практикуючим християнином, регулярно відвідував богослужіння та ревно молився. Пізніше прийшов до Києво-Печерської Лаври, де за ревність до молитви, доброту, любов і працелюбність Максима зарахували до братії та постригли в ченці з іменем Меркурій, — на честь преподобного Меркурія, посника Печерського, в Дальніх печерах. Незабаром монаха Меркурія було рукоположено в сан ієродиякона, й через певний час він прийняв сан ієромонаха.

Після жовтневого перевороту 1917 р. для Церкви, монастирів та ченців прийшов час особливих випробувань. У 1926 році Києво-Печерську Лавру нова влада перетворила у «Всеукраїнське музейне містечко», а до 1930 року монастир було повністю ліквідовано. Ієромонах Меркурій став вигнанцем з обителі, багато перетерпівши скорбот від гоніння безбожників на Православну Церкву та її вірних. Довгий час отець Меркурій проводив у молитві неподалік від Лаври та на квартирах у своїх духовних чад, але, не бажаючи їх обтяжувати та наражати на небезпеку, преподобний вирішив піти з Києва.

Старець пішов до рідного краю — на Чернігівщину. Дорогою отець Меркурій спостерігав страшну картину боротьби влади із Богом та зруйновані храми. Під враженням від побаченого до батьківського дому преподобний не пішов, щоби не зашкодити родичам, а оселився у с. Бригинці, що недалеко від Щаснівки[1]. На Бригинецькому кладовищі раніше була гарна дерев'яна церква, але радянська влада її закрила. Згодом у церкві було відкрито швейну майстерню. Та «непокірні» люди не тільки не хотіли там працювати, але й не хотіли замовляти там одягу. Храм радянська влада наказала зруйнувати. Преподобний застав вже тільки руїни колись прекрасного храму[2].

Наприкінці 1942 року, коли під час німецької окупації України масово відкривалися храми, отець Меркурій став настоятелем місцевої парафії, служачи спочатку в хаті однієї благочестивої жінки. Святий престіл для храму отець Меркурій змайстрував своїми руками. У 1946 році церква на честь Пресвятої Тройці була освячена та відкрита для прихожан. Храм та престіл збереглися досі.

За молитвами преподобного не раз ставалися зцілення. Так, одного разу до нього привезли хлопчину, що страждав на епілепсією, і за його молитвами недуга відійшла. «Допомогла віра батька і сльози матері», — говорив він, смиренно приховуючи дар, одержаний від Господа.

Через своє ревне служіння Богу та молитовну допомогу людям, преподобний терпів багато скорбот. До сьогодні люди передають із уст в уста розповідь про чудесне визволення отця Меркурія від смерті. Сільська влада не могла змиритись з тим, що у них діє релігійна громада, не могли змиритись, що відкрито храм і люди ідуть до батюшки за порадами, молитвами та зціленнями від недуг, а він приймав усіх.

Сільський голова з двома енкаведистами вивели батюшку до скирти в поле, щоби вчинити над ним розправу. Отець Меркурій молився і готувався до переходу у вічність. Але коли пролунав наказ «вогонь», — зброя дала відсіч; те саме трапилося і вдруге. Тоді кати вирішили відпустити святого, думаючи, що коли він йтиме, вистрілять йому в спину. Але воля Божа була іншою, і втретє сталося так, як і два перших рази. Преподобний залишився неушкодженим, тільки сказав: «Цього разу не довелося вмерти».

Преподобний Меркурій подвизався на Бригинській парафії до 1956 року. Проживши богоугодно 86 років від народження, упокоївся ігумен Меркурій 7 листопада 1956 р.. Поховали батюшку біля вівтаря ним збудованого Свято-Троїцького храму, у якому він прослужив 10 років, на Бригинецькому кладовищі. Після упокоєння ігумена Меркурія віруючі продовжили шанувати його, приходячи до могили. Вже у наш час документально зафіксовано щонайменше п'ять випадків чудесного зцілення від хвороб, переважно ніг, які сталися після молитов на могилі ігумена Меркурія.

У березні 1949 року отець Меркурій був нагороджений Патріаршою Грамотою в якій сказано: «Благословення за усердні труди на славу святої Церкви», підписаною Святійшим Патріархом Олексієм, а на початку п'ятдесятих років ієромонах Чернігівської єпархії Меркурій був возведений у сан ігумена[2].

21 жовтня 2011 р. Священний Синод УПЦ Київського Патріархату на своєму засіданні розглянув прохання єпископа Чернігівського і Ніжинського Іларіона про причислення до лику святих для місцевого шанування ігумена Меркурія (1870–1956), настоятеля парафії Святої Тройці в с. Бригинці Бобровицького району Чернігівської області[3].

Розглянувши подані матеріали Священний Синод благословив причислити ігумена Меркурія Бригинського до лику святих для місцевого шанування. Також було визначено звершувати його пам'ять у Чернігівській єпархії 7 грудня нового стилю — в день, коли Церква згадує великомученика Меркурія, мученика Меркурія Смоленського та преподобного Меркурія, посника Печерського. До речі, саме на честь останнього і був названий отець Меркурій, коли приймав чернецтво у Києво-Печерській лаврі[3].

7 грудня 2011 року відбулося було урочисте прославлення преподобного Меркурія у Свято-Катериненському кафедральному соборі м. Чернігова. Чин прославлення очолив Святійший Патріарх Київський і всієї Руси-України Філарет[3]. Рака з мощами преподобного Меркурія, ігумена Бригинського перебуває у Катерининському храмі м. Чернігова. 20 жовтня 2012 року на Священному Синоді КПЦ КП на прохання владики Євстратія (Зорі), причислили місцешанового святого до лику святих для загальноцерковного шанування.