Чернігів

Місто знаходиться в зоні, яка характеризується континентальним кліматом. Найтепліший місяць — липень із середньою температурою 18.9 °C (66 °F). Найхолодніший місяць — січень, з середньою температурою -5.6 °С (22 °F).[3]

За переказами, Чернігів отримав назву на честь першого місцевого князя — Чорного. На сьогодні відомо багато різних легенд і переказів пов'язаних із назвою міста. За одними з них, назва міста пов'язується із ім'ям дочки цього ж князя «Чорного», яка викинулася з вікна княжого терему, щоб уникнути наруги з боку ворогів, які стояли облогою навколо міста. Інші легенди кажуть, що Чернігів завдячує своєю назвою темним, дрімучим, «чорним», лісам, які з усіх боків оточували місто.[4]

Курган Чорна Могила.

П'ятницька церква княжої доби в Чернігові.

На території сучасного Чернігова виявлені сліди заселення з неоліту і бронзової доби. Наприкінці VII століття в середній течії річки Десна тут виникло укріплене городище.

Вперше Чернігів згадується в літописі під 907 роком в «трактаті князя Олега з греками».[5] У ранньому середньовіччі місто було укріпленим городищем, а з IX століття увійшло до складу Київської Русі, випередивши Любеч[6] стало найважливішим і найбагатшим містом держави поряд з Києвом і Новгородом.

У XI—XIII століттях Чернігів був центром Сіверщини і Чернігівського удільного князівства. Першим у ньому господарював Мстислав Володимирович, брат Ярослава Мудрого. Цей князь побудував новий кам'яний княжий двір і почав будівництво Спаського собору. Після його смерті Чернігів опанував його брат Ярослав, а згодом племінник Святослав Ярославич, родоначальник чернігівської княжої династії Святославичів.

Зусиллями князів і Київської митрополії наприкінці XI століття в Чернігові засновано єпархію, яка включала у себе широкі простори східної Русі.

У княжу добу Чернігів знаходився на плато між річкою Десною та її притокою Стрижнем. У центрі міста був розташований замок із княжим двором — дитинець, до якого прилягав окольний град — передгороддя і район Третяк, де мешкали купці й ремісники. Кожна частина Чернігова мала свої оборонні вали. Над Десною лежав торговий Поділ. У середині XII століття територія міста без Подолу становила близько 120 га.

Управління чернігівської княжої династії створювало належні умови для розвитку культури міста і залежних володінь. Це відбилося насамперед на архітектурі й образотворчому мистецтві. Чернігівські монументальні будови XI—XII століть, особливо церкви і собори, були видатними пам'ятками тієї доби. У першій половині XI століття в центрі дитинця постав Спасо-Преображенський собор. Протягом XII століття — початку XIII століття побудовано собор Бориса й Гліба (Чернігів), Іллінську, Благовіщенську, Михайлівську церкви[7], Успенський собор Єлецького монастиря, П'ятницьку церкву[8]. Чернігівці княжої доби залишили свій слід також у літературі Русі. Зокрема, чернігівський ігумен Данило є автором опису мандрівки до Святої Землі кінця XI — поч. XII століття. Уривки Чернігівського літопису, що не зберігся, знаходимо у пізніших літописних збірниках.

Монгольська навала перервала зростання Чернігова на тривалий час. Місто опинилося в складі держави Золотої орди. Центром Сіверської землі став Брянськ.

У 1353 році Чернігів увійшов до складу Великого князівства Литовського і Руського, а у 1503 році був завойований Московією[9]. Завойовники звели на узбіччях дитинця кріпость і розбудували передгороддя.

Чернігів не раз зазнавав руйнації від нападів татар. Особливо місто постраждало під час їхніх походів у 1482 і 1497 роках.

1579 року замок і місто намагалося захопити військо короля Стефана Баторія під командуванням князів Костянтина Василя Острозького та Михайла Вишневецького. Взяти замок не змогли, але підпалили.[5]

У 1618 році за Деулінським перемир'ям Чернігів перейшов від Московії до Речі Посполитої. У 1623 році місто отримало магдебурзьке право, магістрат і герб, а з 1635 року стало центром Чернігівського воєводства.

Соціокультурний розвиток Чернігова у XIV — XVI століттях гальмувався через постійні війни Великого князівства Литовського і Руського та Московії. Ці держави боролися за домінування у Східній Європі, перманентно спустошуючи Чернігівщину і Сіверщину. Перші паростки культурного відродження з'явилися із настанням XVII століття. Зокрема, архімандрит Єлецького монастиря Кирило Ставровецький збудував у 1646 році в Чернігові першу друкарню.

Чернігів став одним з перших міст, яке отримало повідомлення про повстання Богдана Хмельницького.

Доведені до відчаю магнатсько-шляхетською тиранією селяни й міщани часто створювали свої окремі загони на місцях і «пановъ своїхъ… ляховъ… ксєндзовъ позабїяли (костелы) попустошили»[10]. Стихійний рух поступово переростав у організоване повстання.

Слід зазначити, що в місті перебувала шляхта майже зі всього Лівобережжя. Великий магнат Ярема Вишневецький, тікаючи від повстанців, зупинявся в Чернігові й схиляв шляхту на свій бік, пропонуючи йти разом із ним за Дніпро, на Правобережжя. Однак чернігівська шляхта, не усвідомлюючи ще всієї небезпеки й покладаючись на захист навколишніх лісів, залишилась, сподіваючись відсидітись у міцному замку[11]. Та наприкінці травня козаки підступили до міста, а 13 червня вже стало відомо про облогу Чернігова повстанцями[10].

Володислав Єжи Халецький писав 3 липня 1648 р. віленському воєводі, що «Черниговъ уже полторы недѣли держится въ осадѣ… Господь Богъ только знаетъ, выдержатъ ли осаждённые, ибо не имея где взять праха, уже не стрѣляютъ съ пушекъ, а только съ ружьёвъ обороняются»[12].

За свідченням джерел, облога Чернігова тривала три тижні. І замок не витримав її. Згідно з відомостями анонімного кореспондента із Варшави від 2 серпня, сусідні з Черніговом міста також здавалися козакам, «выдавая ѣм на муки шляхту католиковъ»; в одному з них «больше чем 800 шляхты вырублено»[10].

Однак під час Визвольної війни Чернігів іще довго продовжував був ареною для боротьби з лядським військом, магнатами й шляхтою. Становище склалося таким чином, що після Зборівського договору 1649 р. Чернігівщина знову повернулася під контроль польської знаті.

На початку 1651 р. боротьба відновилася. Тут було зосереджено 20 000 осіб Чернігівського полку Мартина Небаби. А незабаром на допомогу чернігівському полковнику прибуло значне підкріплення: Київський і Ніжинський полки. Богдан Хмельницький відправив у Чернігів частину Чигиринського й Кропивнянського полків[10].

Після звільнення Чернігова козаки намагалися взяти Гомель, але були розбиті у бою під Ріпками.

У результаті численних боїв військові сили України значно вичерпалися. Богдан Хмельницький змушений був піти на підписання миру. 18 вересня 1651 р. підписано Білоцерківський договір. Після цього коронне військо Речі Посполитої знову окупувало Чернігівщину[10].

Усе це викликало хвилю великого невдоволення з боку народних мас і знову призвело до вибуху боротьби з іноземним володарюванням і місто невдовзі було визволене.

Тим часом литовський гетьман Радзивіл розташував свої полки в білоруських містах Бобруйську, Речиці, Гомелі, Чичерську, Могильові й посилено готувався до наступу на Україну. Знаючи наміри Радзивілла, Богдан Хмельницький не забарився з підготовкою до відбиття ворога. Важливим її плацдармом став Чернігів.

Вирушаючи на боротьбу з королівською армадою, Богдан Хмельницький, на випадок вторгнення Радзивілла, розпорядився залишити «часть войска под Чернеговом, то есть полк нежинскій, переясловскій, чернеговскій противко войска литовского… придавши козакам килка мурз орди…»[13]

Командувачем козацького війська, зосередженого на литовському фронті, був призначений ніжинський полковник Іван Золотаренко. Переяславський полк очолював Іван Іванов, Чернігівський — Степан Подобайло[13].

Велика сутичка козаків із військом Радзивілла відбулася наприкінці весни 1653 р. під Любечем.

Пам'ятник гетьману України
Івану Мазепі

Піднесення життя Чернігова почалося, коли він увійшов до складу Козацько-Гетьманської Держави і став центром Чернігівського полку. На цей час припадає розквіт культурного життя Чернігова, він став одним з найважливіших культурних центрів України.

Культурне відродження Чернігова пов'язане з діяльністю архієпископа Лазаря Барановича, який переніс до Чернігова друкарню, закладену ним у Новгороді-Сіверському в 1675 році. Навколо Барановича утворився літературно-мистецький гурток, до якого належали: архімандрит Єлецького монастиря Іоанікій Галятовський, архідиякон Чернігівської єпархії Антоній Радивиловський, ієромонах Чернігівського Троїцько-Іллінського монастиря Л.Тоболинський, поет Іван Величковський, майбутній архієпископ чернігівський Іван Максимович; гравери: Іван Інокентій Щирський, Леонтій Тарасевич, Н.Зубрицький; архітектори Адам Зерніков (Zörnikau), Іоганн-Баптист Зауер (Іван Баптист)[14][15] та інші.

З ініціативи Л. Барановича й коштом гетьманського уряду й чернігівської козацької старшини, відновлено і перебудовано в бароковому стилі чернігівські пам'ятки, зокрема Троїцький кафедральний собор (16 ст.). Особливе значення мало створення Чернігівського Колегіуму (1700), який став одним з головних осередків освіти і науки Гетьманщини. У першій половині 18 ст. в Чернігові з'являються нові монументальні споруди: релігійні (барокова Катерининська церква, 1715) й світські (будинок полкової канцелярії, відомий під назвою «Мазепиного будинку» або будинок Якова Лизогуба) будови. У 1783 році збудовано один з перших мостів Чернігова — Красний міст через річку Стрижень.

У 1786 міським головою (бурмистром) був Григорій Бублик.

Катерининська церква, один із символів Чернігова

У 1782 Чернігів став центром Чернігівського намісництва Російської імперії, а 1797 — Малоросійської губернії, з 1808 Чернігівської губернії. Тоді місто нараховувало близько 4 000 мешканців, у 1844 році їх кількість збільшилася до 12 000, 1897 — до 27 000, 1913 — до 35 000. Економічний характер тогочасного Чернігова був адміністративно-торговельно-ремісничий: дрібна місцева харчова промисловість, цегельні, свічковий і миловарний завод тощо. Чернігів поширювався в західному і північно-західному напрямі.

Хоча Чернігів не був великим містом, він і далі, у другій половині XVIII століття зберігає значення великого культурного центру. Визначними культурними діячами того часу у Чернігові були: О. Щадунський, Дмитро Пащенко (автор монографічного опису Чернігівського намісництва 1781), генеральний суддя Григорій Милорадович, письменник О. Лобисевич, історик М. Марков та інші. На культурному ґрунті Чернігова наприкінці XVIII — на початку XIX століття згуртувалося коло українських «дворянських патріотів», які боронили автономні права України й вимагали визнання дворянських прав для козацького стану: А. Полетика (чернігівський губ. маршал), аматор-історик А.Чепа (товариш малоросійського поштмейстера), Р. Маркевич і Т. Калинський. Вони досліджували історію України, збирали історичні документи, літописи й на підставі їх складали записки про історію й права українського шляхетства, які поширювали на всій території Лівобережної України[16].

Будинок В. Тарновського

Та найбільше розгорталося культурне життя Чернігова від другої половини XIX століття. На відміну від попередньої епохи з її перевагою локальних і станових дворянських інтересів і прагнень, воно чимраз далі набирало загальнонаціонального українського характеру. У Чернігові працювали історики: О. Лазаревський, граф. Г. Милорадович, О. Ханенко, брати Микола і Митрофан Константиновичі, А. Верзилов, П. Дорошенко та ін.; етнографи О. Маркевич, О. Шишацький-Ілліч, С. Ніс, байкар Л. Глібов, статистики — О. Русов, В. Варзар, П. Червінськмй, В. Шликевич та ін. Дехто з них належав до Чернігівської Громади, однієї з радикальніших в Україні.

Був Чернігів і видавничим центром. Ще з 1858 там почав виходити орган губернатора — тижневик «Черниговские Ведомости» (до 1917). У 1861–1863 pp. Л. Глібов видавав «Черниговскій Листокъ», єдину тоді на Чернігівщині Україні українську газету. Від 1861 до 1911 виходили також «Черниговские єпархиальные известия», а в 1868–1872 роках «Записки» Чернігівського Статистичного Комітету.

За переписом населення 1897 року в Чернігові жило 11000 євреїв (усе населення 27 000). В основному вони були зайняті у промисловості і комерції, а також займалися садівництвом і вирощували тютюн.[17]

Під кінець XIX століття культурне життя Чернігова значно активізувалося. Головними його осередками були Чернігівське земство і його статистичний Комітет, Губерніальна Архівна Комісія (заснована 1896 з ініціативи О. Лазаревського й Г. Милорадовича), яка у своїх «Трудах» 1897—1915 рр. видала багато документів, Музей Тарновського, подарований його фундатором В. Тарновським (молодшим). У Чернігівському земстві навколо цих установ об'єднувалися місцеві науковці, педагоги, письменники, митці, діяльність яких нерідко виходить за межі Чернігівщини.

Будинок виконкому Чернігівської міської ради

На межі XIX і XX століть жили у Чернігові письменники: Михайло Коцюбинський (похований у Чернігові), Б. Грінченко, В. Самійленко, М. Вороний, М. Чернявський, маляр І. Рашевський, історик В. Модзалевський та ін. Коло цих визначних діячів гуртувалася й виховувалася українська молодь, здебільшого вихованці Чернігівської гімназії й Духовної семінарії. У 1911 році відбувся в Чернігові XIV Археологічний З'їзд. 1916 засновано Педагогічний Інститут.

Після березневої революції 1917 в Чернігові створено загони Вільного Козацтва і влада перейшла в руки Центральної Ради. За української влади пожвавилось українське культурне життя (видавництво «Сіверянська думка», щоденник губернського земства «Чернігівщина», орган губернської Ради Селянських Депутатів «Народне Слово», українські школи тощо). Першого лютого 1918 року Чернігів захопило більшовицьке військо; 12 березня 1918 року він повернувся під владу уряду Української Народної Республіки, але знов був окупований більшовиками 12 січня 1919 року. Від 13 жовтня до 12 листопада 1919 року Чернігів був у руках денікінців.

Чернігівська делегація на святі 500-ліття Запорозького козацтва. 1990 р.

З кінця 1919 року в Чернігові остаточно утвердилася радянська влада. У 1925–1932 Чернігів був центром Чернігівської округи. В 1932 році утворено Чернігівську область. За переписом 1926 року, Чернігів нараховував 35 200 мешканців, у тому числі 57 % українців, 20 % росіян і 10 % євреїв[18]. За доби п'ятирічок завдяки зростанню промисловості населення Чернігова збільшилося до 69 000. Чернігів зберігає своє значення культурного центру в 1920-х і на початку 1930-х років. Тут діяли: Історичний музей (колишній музей Тарновського, значно збагачений), архів Наукового Товариства Інститут Народної Освіти (з 1920). Діяльність цих установ була щільно пов'язана з ВУАН, зокрема з її історичною секцією та Археологічним Комітетом, з центральними історичними архівами у Києві й Харкові, Інститутом Української Культури ім. Д.Багалія (Харків) та ін. 1926 відкрито театр ім. Шевченка. З Черніговом пов'язані імена письменників: Павла Тичини, Івана Кочерги, Василя Еллана-Блакитного, Андрія Заливчого, Івана Коваленка; істориків П. Савицького, Є. Онацького, В. Дубровського, В. Шугаєвського, мистецтвознавця О. Гукала й ін.

Місто постраждало під час проведеного радянською владою Голодомору 1932—1933 років, 30 березня 1933 року на «чорну дошку» занесений Чернігівський ліспромгосп, померло щонайменше 3602 жителі Чернігова[19].

21 вересня 1943 року Чернігів зайняли радянські війська.

Після Другої світової війни Чернігів відбудовано за генеральним планом (1945, 1958 і 1968) і реконструйовано. Центр міста зовсім перебудовано у 1950-55 роках (архітектори П. Буклавський, І. Ягодовський).

Населення Чернігова зростало швидко: 1959 — 89 585 осіб (у тому числі українці становили 69 %, росіяни — 20 %, євреї — 8 %, поляки — 1 %), 1970—158 873 осіб, 1980—245 000 осіб. Промисловість Чернігова досягла довоєнного рівня на початку 1950-х років.

10 червня 2020 року місто відвідав із робочим візитом президент України Володимир Зеленський.[20] Він відвідав КНП «Обласний центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф», зустрівся із бізнесменами в Шишкіному та відвідав Чернігівську Політехніку.[21][22][23]

У 2020 році в Чернігові була епідемія коронавірусу. Перший випадок в області був ще 26 березня в Борзнянському районі, в Чернігові — 22 квітня.

Станом на 12 червня в Чернігові було 105 випадків інфікування із 385 по області.[24]

Історія Чернігова дає яскравий приклад значення політико-адміністративного фактора для життя міста. Після 1648 р., з часів Богдана Хмельницького, Чернігів став центром Чернігівського козацького полку, однак в економічному плані та за чисельністю населення значно відставав від кількох інших міст Сіверської землі (Ніжина, Конотопа, Глухова, Березни).

Більшість дослідників вважають, що в містах Лівобережної України у XVIII ст. проживала невелика кількість населення. Так, згідно з підрахунками дослідників В. Кабузана і А. Перковського, жителі лівобережних міст (включаючи міста і містечка Чернігово-Сіверщини) у другій половині XVIII ст. становили 6,5 % усього населення. В. Голобуцький вважає, що у містах в цей період проживало 6,53 % усього населення. Г. Махнова дійшла висновку, що воно становило 6,36 % усього населення.[26]

У 1666 р. московські чиновники провели перший перепис жителів Чернігова. Вони зафіксували у місті 314 дворів міщан. Вважається, що на той час у кожному дворі мешкало 7 — 8 людей. Здійснивши приблизні підрахунки, можна припустити, що в місті проживало близько 2 — 2,5 тис. осіб міщанського стану. Цікаво, що в місті майже не було бідних людей — перепис зафіксував лише 12 дворів «убогих» міщан. Оскільки мета перепису полягала у встановленні кола осіб, які могли платити податки, то до нього не потрапили козаки, шляхта і духовенство. Вони були привілейованими прошарками населення і не оподатковувалися. Так само не рахували їхніх працівників і підданих чернігівських монастирів. Тому точні підрахунки всіх мешканців міста за цим переписом, як і за іншими, вже до кінця XVIII ст. неможливі. Можна лише припустити, що у 1666 р. населення Чернігова складало до 3 тисяч осіб.[27] На основі матеріалів сповідних розписів 1739 р. Богоявленської, Вознесенської, Воскресенської, Михайло-Федорівської, Покровської, Преображенської, Стрітенської, Хрестовоздвиженської, Катерининської церков Чернігова ми можемо визначити демографічну ситуацію міста в сер. XVIII ст.

У всіх церковних приходах Чернігова разом налічувалося 149 (27,7 %) сімей, що належали до типу простих або нуклеарних. Кількість родичів в них коливалася від 3 до 5 чоловік. До розширених належало 58 (10,8 %) домогосподарств з середньою чисельністю по чоловік. Більшість у церковних приходах Чернігова складали мультифокальні або складні сім'ї, що утворювалися з кількох нуклеарних сімей або ядер. Їх налічувалося 302 (56,2 %).

Згідно з даними сповідальних книг, всього у церковних приходах міста Чернігова налічувалося 537 домогосподарств, де проживало 3302 мешканці.

Згідно з даними перепису дворів Чернігівського полку 1721 р., в місті зафіксовано 631 двір, у тому числі: козацької старшини — 18, священнослужителів — 19, міщанських — 141, козацьких — 245, бобильських — 178, шинкових — 30. Для визначення чисельності мешканців цифру житлових дворів (601) знову множимо на 6, 7 чи 8 і за такими розрахунками виходить, що населення Чернігова на 1721 р. становило від 3,5 до 4,5 тисячі чоловік, але знову ж таки не слід забувати про умовність і приблизність підрахунків.

За етнічним складом населення регіону було строкатим. Так, Шафонський відзначив, що міщани «грецький благочестивий закон сповідують, і весь спосіб життя і мову малоросійську вживають, і справжніми малоросіянами вважатись можуть». Це підтверджують і офіційні дані, за якими серед міських жителів було лише 50 росіян, а решта — українці. Правда, якщо додати солдат і офіцерів місцевого гарнізону, яких не зараховували до числа жителів, то кількість росіян збільшувалася приблизно на 500 чоловік.[28]

Демографічний розвиток Чернігова

Населення Чернігова середини XVIII ст. було репрезентоване трьома основними групами: міським патриціатом, міщанством й міськими низами, які були наділені відповідними правами та обов'язками. Вищу сходинку соціальної ієрархії представляв невеликий за чисельністю міський патриціат: впливові сім'ї, багатіїв, найзаможніші купці та власники ремісничих майстерень. Міщанство становили звичайні повноправні мешканці міст: середні та дрібні крамарі, ремісники, майстри, власники невеличких промислів і майстерень.[27]

Міське населення до кінця XVIII ст. майже не зростало, що було викликане погіршенням умов існування міщанського стану, епідеміями та стихійними лихами. З посиленням тиску російської влади і зменшенням привілеїв українських міст, перебування в міщанському стані ставало невигідним економічно, тому значна частина людей віддавала перевагу проживанню в приміських селах.

Початок XІX ст. ознаменував стрімке зростання населення міста. Згідно з переписом населення на 1810 рік, місто займало площу в 476 десятин, на якій мешкали близько 7500 осіб. У цей час за різних потреб місто відвідувало до 15 тисяч приїжджого люду. Відбувалася активна розбудова міста, жваво розквітала торгівля, будівництво, промисел. Щороку в місті проводилися торговельні ярмарки, які нарівні з базарами ставали центром активної торгівлі городян.

Національний склад м. Чернігів (2001):
українці — 86.3 %
росіяни — 10.6 %
білоруси — 1.15 %.

У 2015 в місті народилося 2517 дітей. Переважна більшість жінок народили першу (55 %) та другу (37 %) дитину. Частка малюків, народжених жінками, які не перебували в шлюбі, становила 17 %. У 2015 у Чернігові померло 3467 осіб. Середній вік померлих — 70 років. За 2015 рік в місті одружилися 2375 пар.[29]

У 2017 році в обласному центрі народився 2251 малюк (серед народжених 1126 хлопчиків та 1125 дівчаток). У 35 родинах з'явилися на світ двійнята. На кожну тисячу жителів припадало 7,7 новонароджених.

Більше половини жінок (52 %) народили первістків, 40 % — стали мамами вдруге, а третю й більше дитину народила кожна дванадцята жінка. Середній вік матері на час народження дитини склав 30 років. Майже кожен шостий малюк народився поза шлюбом.

За 2017 рік у місті померла 3501 особа (1786 чоловіків та 1715 жінок). Рівень смертності становив 12,1 померлих у розрахунку на 1000 наявного населення. Основними причинами смерті були хвороби системи кровообігу (63 % загальної кількості померлих), новоутворення (20 %), зовнішні причини захворюваності та смертності (5 %). Середній вік померлих чоловіків — 66 років, жінок — 76 років.

У 2017 році в обласному центрі одружилися 2064 пари, що на 14 % більше, ніж у попередньому році. Середній вік нареченої при вступі до шлюбу склав 25 років, нареченого — 33 роки[30].

ВАТ «Чернігівське хімволокно»

Провідні галузі промисловості в Чернігові: хімічна, харчова, легка, будівельних матеріалів, деревообробна.

Обсяг продукції, реалізованої підприємствами переробної промисловості за 2010 р. на суму 2,6 млрд грн. Реалізовано продукції (%):

• з виробництва харчових продуктів та напоїв − 71,
• машинобудування − 9,
• легкої промисловості − 8,
• хімічної промисловості − 3,6.

Основні чернігівські підприємства[32]:

Машинобудування

• Чернігівський механічний завод;

Харчова промисловість

• ЗАТ «Чернігівський м'ясокомбінат»;
• ЗАТ «Ритм»;
• ЗАТ «Чернігівриба»;
• ТОВ «Нивки»;
• ВАТ «Кондитерська фабрика «Стріла»»;
• ВАТ завод продтоварів «Ясен»;
• ЗАТ ЧЛГЗ «Чернігівська горілка»;
• ЗАТ пивкомбінат «Десна»;
• ТОВ «Чернігівська маслосирбаза» та інші

Електроенергетика — «Чернігівобленерго»

Легка промисловість

• ВАТ «Чернігіввовна» — продовжувач традицій Чернігівського камвольно-суконного комбінату (з 1963 року);
• ЗАТ фабрика «Ярославна»;
• ЗАТ «КСК „Чексіл“»;
• УВП УТОГ;
• ЗАТ фірма «Сіверянка»;
• ЗАТ «Берегиня».

Хімічне виробництво

• ТОВ «Вітротекс»;
• АТЗТ «Чернігівфільтр».

Виробництво будівельних матеріалів і будівництво

• ТОВ «Чернігівський завод будівельних матеріалів»;
• ВАТ «Чернігівбуд»;
• ЗАТ цегельний завод № 3 та інші.

Інші підприємства

• ВАТ «Котельний завод „Колвіенергомаш“»;
• ТОВ «КБ-Груп Україна»;
• ТОВ «СКБ-АВЕРС»;
• НПО «Группа компаний МАГР»;
• ТОВ «ПЕТ Технолоджис Україна»;
• ЗАТ «Картонажно-поліграфічна фабрика»;
• ТОВ «Українська деревообробна фабрика».

У 2000-х роках у Чернігові розвивалось автомобілебудування — розпочав роботу Чернігівський автобусний завод, і вже у вересні 2003 року був випущений перший автобус[33].

Готель Федерації профспілкових організацій області

Станом на 2011 рік у місті діє 10 готелів. Найвідомішими є «Профспілковий», «Градецький», «Україна», «Спорт», «Брянськ», «Придеснянський». Жоден із них не є п'ятизірковим.

У Чернігові представлені більшість українських великих банків і кілька іноземних[34]. За кількістю відділень і банкоматів лідирують ПриватБанк та Ощадбанк. Після допуску Януковичем Сбербанку Росії на ринок України, Сбербанк відкрив кілька великих відділень у Чернігові. З місцевих банків тільки банк Демарк мав розгалужену мережу відділень. Однак на початку 2014 року банк мав серйозні труднощі і з літа 2014 року, фактично, припинив діяльність. Ситуація ускладнилася тим, що через банк Демарк виплачувалася значна частина пенсій чернігівців і бюджетних працівників.

Чернігівський залізничний вокзал

Чернігівський річковий порт у 2008 р.

Чернігівський тролейбус

У Чернігові діють річковий порт, залізничний вокзал, автовокзал і 2 автостанції, міські автобусні перевізники та тролейбус. Пасажирські перевезення характеризуються розгалуженою маршрутною мережею: 46 автобусних і 11 тролейбусних маршрутів. Починаючи від 2000 року перевезення в місті здійснюють приватні підприємці, що зумовило значне розширення маршрутної мережі, яка охопила всі райони і мікрорайони міста.

Залізнична станція і депо «Чернігів» Південно-Західної залізниці здійснює перевезення в 3 напрямках. Залізниця у місті з'явилась у 1893 році. Згідно з даними за 2006 рік обсяги перевезень вантажів через станцію «Чернігів» становили 84 737 вагонів на рік. Щороку перевозиться (сер. 2000-х років) понад 4,5 млн пасажирів. До недоліків варто віднести стан рухомого складу та якість послуг, що надаються, адже вони не завжди відповідають сучасним вимогам.

Після здобуття незалежності України (1991) на залізниці в Чернігові працює залізничний пункт контролю «Чернігів».

У 1964 році в Чернігові був збудований на місці давнішої пристані річковий порт, який від 1990-х років функціонує як ВАТ, від 2000-х — у складі «Укррічфлоту». Традиційно річковий порт у Чернігові спеціалізується на перевезенні товарів, зокрема будматеріалів, має також судноплавну ділянку, здійснюючи перевезення пасажирів.

Сучасний автомобільний транспорт Чернігова здійснює міжнародні, міжміські, приміські та міські пасажирські перевезення. На маршрутах, зокрема, курсують автобуси ЛАЗ, «Ікарус», «Еталон», Mercedes, Neoplan, Karosa тощо.

Північно-західною околицею міста проходить автошлях E95М01.

Об'єкти інфраструктури автоперевезень у Чернігові:

• Чернігівський автовокзал — зручно розташувався на Привокзальній площі поряд із залізничним вокзалом, здійснюється міжнародне сполучення з Білоруссю, міжміське сполучення (пряме і транзитне);
• автостанція № 1 — забезпечує приміське сполучення в північно-західному напрямку;
• автостанція № 2 — забезпечує приміське сполучення у східному та західному напрямках.

Аеропорт «Чернігів» перебуває у законсервованому стані, повітряного сполучення немає.

Громадський транспорт у місті представлений автобусами, тролейбусами, таксі. У 2011 році налічувалось 55 маршрутів — 9 тролейбусних та 46 автобусних.

Традиційно високою у загальному обсязі пасажироперевезень у Чернігові є доля тролейбусу. Запущений у 1964 році, тролейбусний рух особливо бурхливо розвивався у 1970-х роках. Станом на 2020 рік в місті діє 11 маршрутів.

Музично-драматичний театр імені Тараса Шевченка засновано у травні 1926 року, у пізні радянські часи в місті з'явився театр ляльок ім. Олександра Довженка та молодіжний театр. До складу Філармонійного центру фестивалів та концертних програм входять академічний ансамбль пісні і танцю, камерний хор, симфонічний оркестр та народний хор.

Заклади клубного типу — КП «Міський Палац культури» та «Палац культури художньої творчості дітей, молоді та юнацтва». У Міському парку культури та відпочинку (Міський сад) по вулиці Шевченка є також Літній театр.

У місті два кінотеатри: «Дружба» та Мультиплекс у ТРЦ «Hollywood» (відкрився у вересні 2015).

Серед бібліотек Чернігова — міська імені Михайла Коцюбинського, Обласна універсальна наукова бібліотека імені Володимира Короленка, дитяча бібліотека імені Миколи Островського, а також обласна бібліотека для юнацтва. У місті розвинена централізована бібліотечна система.

В Чернігові близько десяти музеїв. Серед них: Обласний історичний музей, літературно-меморіальний музей-заповідник Михайла Коцюбинського, Обласний художній музей, заповідник «Чернігів стародавній», військово-історичний музей та музей УМВС України.

Працює Виставковий зал. В Арт-клубі часто проводять фотовиставки та виставки робіт художників. Як правило, програма заходів розписана на кілька місяців наперед. У Культурно-мистецькому центрі «Інтермеццо» регулярно проводяться презентації книг, мистецьких проєктів, творчі зустрічі з митцями.[45]

З міста походять відомі художники Олег Синельник, Володимир Ємець, Ілля Паньок, Сергій Поляк, скульптор Геннадій Єршов.

• 
  Сучасний приватний будинок по вулиці Милорадовичів (район Міськсаду, між вулицями Полуботка і Шевченка)
• 
  Осучаснений приватний будинок по вулиці Милорадовичів із світло-зеленою вагонкою, шиферним дахом і скло-пластиковими вікнами, паркан зелений (один із розповсюджених поліських кольорів)
• 
  Типова поліська хата по вулиці Милорадовичів традиційного коричневого кольору із дерев'яними різьбленими вікнами
• 
  Типова поліська хата по вулиці Милорадовичів традиційного коричневого кольору із новими скло-пластиовими вікнами
• 
  Типова поліська хата по вулиці Милорадовичів традиційного коричневого кольору із новими скло-пластиковими вікнами
• 
  Типова поліська хата по вулиці Милорадовичів в традиційній жовтій кольоровій гаммі

Чернігів належить до Українського Полісся. Це відбилося і на його архітектурі. Наприклад, хати у Чернігові досить часто оформлені в типових кольорах Полісся — коричневому, жовтому, жовто-блакитному і рідше в зеленому. Це характерно більш для хат, яким більше 30-40 років. Серед нових інші кольорові гами — ті ж стандартні коричневі, але із включенням світло-коричневих або й білих кольорів, білі або світло-зелені. Із 2010-х років старі дерев'яні хати обшивають вагонкою білого кольору або світлих відтінків, таким чином світлова гама архітектури змінюється, також змінюється зовнішній вигляд будинків. Міняють також різьбленні дерев'яні вікна на скло-пластикові. Трохи рідше міняють і двері на більш сучасні.