Мері Джексон

Мері Вінстон Джексон (англ. Mary Winston Jackson, 9 квітня 1921, Гемптон 11 лютого 2005, там же) — афро-американська математик та аерокосмічна інженерка у Національному консультативному комітеті з повітроплавання (NACA), який у 1958 році був замінений Національним управлінням з аеронавтики і дослідження космічного простору (NASA). Більшу частину своєї кар'єри працювала в Науково-дослідному центрі Ленглі в Гемптоні, Вірджинія. Починала обчислювачем у сегрегованому Західному обчислювальному відділі, згодом пройшла вищі інженерні курси і в 1958 році стала першою чорношкірою жінкою-інженером НАСА.

Мері Джексон
англ. Mary Jackson
Ім'я при народженні англ. Mary Jackson[1]
Народилася 9 квітня 1921(1921-04-09)[2]
Гемптон, Вірджинія, США[3]
Померла 11 лютого 2005(2005-02-11)[2] (83 роки)
Гемптон, Вірджинія, США[4]
Країна  США
Діяльність математикиня, авіакосмічний інженер, інформатикиня
Alma mater Гемптонський універитетd (1942)[5] і Phoenix High Schoold
Заклад Дослідний центр Ленгліd[5] і Національне управління з аеронавтики і дослідження космічного простору[3]
Членство Альфа Каппа Альфаd
Нагороди

За 34 роки роботи в НАСА, Джексон дослужилася до найвищої старшої інженерної посади з можливих. Вона зрозуміла, що не може просуватися далі по кар'єрній драбині, не ставши керівником. Вона погодилася на зниження посади, щоб стати менеджером у двох програмах: у Федеральній жіночій програмі Офісу НАСА з програм рівних можливостей та в Програмі позитивних дій. У цій ролі, вона працювала над зрушенням ситуації з наймом та просуванням жінок на наукові, інженерні та математичні посади в НАСА.

Історія Джексон описана у науково-популярній книзі «Приховані фігури: Історія афроамериканських жінок, які допомогли виграти космічну гонку» (2016). Вона є однією з трьох протагоністок в екранізації «Приховані фігури» того ж року.

Особисте життя

Мері Вінстон народилася 9 квітня 1921 року у сім'ї Елли (уроджена Скотт) і Френка Вінстонів.[6] Вона виросла в Гемптоні, штат Вірджинія, де з відзнакою закінчила «чорношкіру» школу Джорджа П. Фенікса.[7]

Мері Джексон отримала ступінь бакалавра математики і фізики у Гемптонському університеті в 1942 році.[8][9] Під час навчання була членкинею Альфа-Каппа-Альфа.[8]

Понад 30 років Джексон була лідером дівчат-скаутів.[7] У 1970-х роках відзначали її допомогу афро-американським дітям у своїй громаді створити мініатюрну аеродинамічну трубу для випробування літаків.[9][10][7]

Джексон була у шлюбі з Леві Джексоном-старшим[9], у пари двоє дітей, Леві Джексон-молодший і Керолін Марі Льюїс. Померла 11 лютого 2005 року у віці 83 років.[8]

Кар'єра

Після закінчення школи Мері Джексон упродовж року викладала математику в афро-американській школі в окрузі Калверт, штат Меріленд.[7] У той час державні школи Півдня все ще були сегреговані. Вона також почала займатися репетиторством зі школярами і студентами, що продовжувала упродовж всього життя.[11]

У 1943 році вона повернулася в Гемптон, де стала бухгалтером у Національному центрі католицької громади. Згодом працювала секретарем і діловодом у Департамент іохорони здоров'я Гемптонського інституту. У цей час вона була вагітна і зрештою повернулася додому до народження сина. У 1951 році вона стала клерком у канцелярії начальника у Форт-Монро.[7][11]

Джексон тримає модель аеродинамічної труби
Джексон на роботі у Дослідному інституті Ленглі

У 1951 році Джексон був найнята Національним консультативним комітетом з аеронавтики (NACA), наступником якого в 1958 році стало Національне управління з аеронавтики і дослідження космічного простору (NASA).[9][10][12] Вона починала як штатний математик, або обчислювач, у Дослідному центрі Ленглі у своєму рідному місті Гемптон, штат Вірджинія. Вона працювала під керівництвом Дороті Вон у сегрегованому Західному обчислювальному відділі.[7]

У 1953 році вона прийняла пропозицію працювати на інженера Казімєжа Чарнецького у Тунелі надзвукового тиску. Ця аеродинамічна труба, розмірами 1,2 на 1,2 м і потужністю 45 000 kW, використовується для вивчення сил на моделі шляхом генерації вітру, швидкість якого майже в два рази перевищує швидкість звуку.[7] Чарнецький заохотив Джексон пройти навчання, щоб її можна було підвищити до інженера. Їй потрібно було пройти базовий курс з математики та фізики, щоб могти претендувати на посаду. Можливість пройти такий курс була у вечірній програмі Університету Вірджинії, яка читалася у «білошкірій» Гемптонській школі. Джексон подала петицію до міської влади Гемптона, щоб їй дозволили відвідувати заняття. Після закінчення курсів у 1958 році їй було присвоєно звання авіаційного інженера, і Мері Джексон стала першою чорношкірою жінкою-інженером НАСА.[13][10][7] Вона аналізувала дані експериментів аеродинамічної труби та реальних льотних експериментів Відділення теоретичної аеродинаміки Відділу дозвукової-трансзвукової аеродинаміки в Ленглі.[9] Її мета в тому, щоб зрозуміти потоки повітря, включно з силами тяги й опору, для покращення літаків Сполучених Штатів.[9]

Джексон працювала інженером у ряді підрозділів НАСА: Відділі дослідження стисливості, Відділі повномасштабних досліджень; Відділі дозвукової-трансзвукової аеродинаміки. В кінцевому рахунку вона є автором або співавтором 12 технічних документи для NACA і NASA.[11][14][15][16] Вона працювала над тим, щоб допомогти жінкам та іншим меншинам просуватися по кар'єрних сходинках, у тому числі радячи їм, яке навчання проходити, щоб претендувати на підвищення.[17]

До 1979 року Джексон досягла найвищої посади в інженерному департаменті. Вона вирішила прийняти пониження в посаді до адміністратора. Після проходження навчання у штаб-квартирі НАСА, вона повернулася в Ленглі. Вона працювала над змінами і відзначенням жінок та представників інших меншин, які чогось досягли в галузі. Вона була одночасно керівником Федеральної жіночої програми Офісу НАСА з програм рівних можливостей та Програми позитивних дій, і вона докладала зусиль, щоб вплинути на розвиток кар'єри жінок на посадах в науці, інженерії та математиці в НАСА.[7][17] Мері Джексон продовжувала працювати в НАСА до виходу на пенсію в 1985 році.[8]

Спадщина

Фільм «Приховані фігури» 2016 року розповідає про кар'єру в НАСА Мері Джексон, Кетрін Джонсон і Дороті Вон, зокрема про їхню роботу над проектом Меркурій під час космічної гонки. Фільм заснований на однойменній книзі Марго Лі Шеттерлі. Ролі Джексон у фільмі зіграла Жанель Моне.[18]

У 2018 році шкільна рада Солт-Лейк-Сіті проголосувала за те, щоб початкова школа імені Джексона в Солт-Лейк-Сіті була офіційно названа на честь Мері Джексон, а не президента Ендрю Джексон, як раніше.[19]

Нагороди та почесні звання

  • Apollo Group Achievement Award, 1969[7][11]
  • Daniels Alumni Award for Outstanding Service to Disadvantaged Youth[11]
  • National Council of Negro Women, Inc. Certificate of Recognition for Outstanding Service to the Community[11]
  • Distinguished Service Award for her work with the Combined Federal Campaign representing Humanitarian Agencies, 1972[11]
  • Langley Research Center Outstanding Volunteer Award, 1975[11]
  • Langley Research Center Volunteer of the Year, 1976[7]
  • Iota Lambda Sorority Award for the Peninsula Outstanding Woman Scientist, 1976[11]
  • King Street Community Center Outstanding Award[11]
  • National Technical Association's Tribute Award, 1976[11]
  • Hampton Roads Chapter «Book of Golden Deeds» for service[11]
  • Langley Research Center Certificate of Appreciation, 1976—1977[11]

Публікації

Примітки

  1. https://en.wikipedia.org/wiki/Mary_Jackson_(engineer)
  2. Encyclopædia Britannica
  3. https://www.nasa.gov/content/mary-jackson-biography
  4. Mary Winston Jackson
  5. Black Women Scientists in the United StatesIndiana University Press, 1999. — С. 126. — ISBN 978-0-253-33603-3
  6. Timmons, Greg (6 грудня 2016). Mary Winston-Jackson. Biography.com. Процитовано 16 січня 2017.
  7. Shetterly, Margot Lee. Mary Jackson Biography. NASA. Процитовано 15 січня 2017.
  8. Mary Winston Jackson. Legacy. Daily Press. 13 лютого 2015. Процитовано 16 серпня 2016.
  9. Warren, Wini (1999). Black Women Scientists in the United States. Bloomington, Indiana, USA: Indiana University Press. с. 126. ISBN 978-0-253-33603-3.
  10. Lewis, Shawn D. (August 1977). The Professional Woman: Her Fields Have Widened. Ebony (Johnson Publishing Company) 32 (10). ISSN 0012-9011.
  11. Mary W. Jackson (PDF). National Aeronautics and Space Administration. October 1979. Процитовано 16 серпня 2016.
  12. Mary Winston Jackson. Human Computers at NASA. Macalester College. Процитовано 16 серпня 2016.
  13. Loff, Sarah (22 листопада 2016). Mary Jackson Biography. NASA (англ.). Процитовано 2 лютого 2017.
  14. Czarnecki, K. R.; Jackson, Mary W. (September 1958). Effects of Nose Angle and Mach Number on Transition on Cones at Supersonic Speeds (NACA TN 4388). National Advisory Committee for Aeronautics. Процитовано 3 січня 2017.
  15. Czarnecki, K. R.; Jackson, Mary W. (January 1961). Effects of Cone Angle, Mach Number, and Nose Blunting on Transition at Supersonic Speeds (NASA TN D-634). NASA Langley Research Center. Процитовано 3 січня 2017.
  16. Jackson, Mary W.; Czarnecki, K. R. (July 1961). Boundary-Layer Transition on a Group of Blunt Nose Shapes at a Mach Number of 2.20 (NASA TN D-932). NASA Langley Research Center. Процитовано 3 січня 2017.
  17. Champine, Gloria R. Mary Jackson. NASA. Процитовано 16 серпня 2016.
  18. Buckley, Cara (20 травня 2016). Uncovering a Tale of Rocket Science, Race and the ’60s. The New York Times. ISSN 0362-4331. Процитовано 16 серпня 2016.
  19. 8:02 AM ET. A School Goes From Andrew Jackson To Mary Jackson. NPR. Процитовано 11 лютого 2018.

Посилання

This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.