Мехатроніка

Мехатро́ніка (рос. мехатроника, англ. mechatronics, нім. Mechatronik) – галузь науки і техніки, заснована на синергетичному об’єднанні вузлів точної механіки з електронними, електротехнічними і комп’ютерними компонентами, що забезпечують проектування і виробництво якісно нових модулів, систем і машин з інтелектуальним управлінням їх функціональними рухами. Мехатроніка є своєрідною сучасною філософією проектування складних керованих технічних об’єктів.

Діаграма взаємоперетину різних галузей науки і техніки, на основі яких формується Мехатроніка

Загальна характеристика

Термін "мехатроніка" введений японцем Тецуро Моріа (Tetsuro Moria), старшим інженером компанії Yaskawa Electric, у 1969 році. Ця назва отримана комбінацією слів "МЕХАніка" і "елекТРОНІКА". Незважаючи на наявність стандартного визначення, мехатроніка залишається дещо спірним поняттям. Часто цей термін використовують в значенні електромеханіка, що є спірним, але допустимим.

Завдання мехатроніки як науки полягає в інтеграції знань з таких раніше відособлених областей, як прецизійна механіка і комп'ютерне керування, інформаційні технології і мікроелектроніка. На стиках цих наук і виникають нові ідеї мехатроніки. Науково-технічне рішення можна вважати мехатронним, якщо компоненти не просто взаємодіють один з одним, але при цьому утворена система має нові властивості, які не були властиві її складовим.

Мехатронна система

Мехатронний підхід до проектування гірничого обладнання полягає в тому, що при проектуванні складного гірничого обладнання такі об’єкти повинні створюватися як органічні цілісні електро-механо-гідро-електронні технічні системи, що включають електронно-комп’ютерну апаратуру автоматизованого управління.

Мехатроніка вже увійшла не лише до професійного, але і у повсякденне життя сучасної людини. Адже і домашні побутові машини, і трансмісії нових автомобілів, і цифрові відеокамери, і дисководи комп'ютерів побудовані на мехатронних принципах. Відповідні технології використовуються в екзоскелетах, наприклад, для генерації електроенергії під час ходьби.[1]

Останнім часом декількома компаніями (включаючи Google) активно ведуться роботи зі створення автомобіля без водія, автомобіля керованого комп'ютером [2]. В експериментах беруть участь десятки автомобілів різних класів. За даними Google їх автомобілі станом на липень 2018 року в автономному режимі проїхали майже 13 млн. кілометрів.

Примітки
  1. Слюсар, В.И. (2018). Тактический экзоскелет как антенная система.. Зб. матеріалів VI міжнародної науково-практичної конференції “Проблеми оординації воєнно-технічної та оборонно-промислової політики в Україні. Перспективи розвитку озброєння та військової техніки”. – Київ. – 2018. – C. 139 - 140. doi:10.13140/RG.2.2.16203.03362.
  2. On the Road -- Google Self-Driving Car Project https://www.google.com/selfdrivingcar/where/

Див. також

Література
  • Мала гірнича енциклопедія : у 3 т. / за ред. В. С. Білецького. — Д. : Донбас, 2007. — Т. 2 : Л — Р. — 670 с. — ISBN 57740-0828-2.
  • Мехатроніка в галузевому машинобудуванні : навч. посіб. / Б. В. Орловський. – Київ : КНУТД, 2018. – 416 с. – ISBN 617-7506-11-8.
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.