Миколай IV
Миколай IV, O.F.M. (лат. Nicolaus; 30 вересня 1227—4 квітня 1292) — сто дев'яностий папа Римський, понтифікат якого трива з 22 лютого 1288 до 4 квітня 1292, францисканський монах, який був папським легатом до греків за папи Григорія X (1271—1276) в 1272, а також став наступником Бонавентури як генерала цього ордену в 1274. Папа Миколай III призначив його кардиналом. Обраний папою після 10 місяців вакансії по смерті папи Гонорія IV.
| Миколай IV | ||
 | ||
 | ||
| ||
|---|---|---|
| 22 лютого 1288 — 4 квітня 1292 | ||
| Попередник: | Гонорій IV | |
| Наступник: | Целестин V | |
| Народження: | 30 вересня 1227[1] Liscianod, Провінція Асколі-Пічено, Марке, Італія | |
| Смерть: | 4 квітня 1292[2] (64 роки) Рим, Папська держава[3] | |
| Релігія: | Католицька церква[4] | |
| У миру | Джіроламо Маскі | |
 Медіафайли у Вікісховищі | ||
Був благочестивим і миролюбним монахом, який не мав особливих амбіцій щодо проведення хрестових походів і переслідування єресей. Притримувався нейтрального курсу щодо політичних груп Риму. У травні 1289 коронував короля Неаполя та Сицилії Карла II (1285—1309) після того, як він визнав папу сюзереном. У лютому 1291 уклав договір між королем Арагону Альфонсо III (1285–91) і королем Франції Філіпом IV (1285—1314) з метою вигнання короля Арагону Хайме II (1285—1296) з Сицилії. Втрата Аккри в 1291 змусила Миколая IV відновити спроби організації хрестового походу. Він послав місіонерів працювати серед болгар, ефіопів, татар і китайців.
Видав важливий акт 18 липня 1289, який гарантував кардиналам половину усіх грошових надходжень святого престолу. Помер у палаці, який збудував позаду базиліки св. Марії Маджоре. продовжував профранцузьку політику свого попередника папи Мартина IV.