Татари

Походження назви «татари» пов'язане з поширеною в XIII—XIX ст. назвою Великого степу — Велика Тартарія. Ця назва використовувалася стосовно усіх жителів Степу і громадян різних держав на його території незалежно від їх походження, мови і віросповідання. Таким чином в документах того часу в поняття «татари» могли включатись як тюркомовні мусульмани (основне населення Великого Степу) так і монголомовні буддисти, китайці, місцеві євреї чи навіть слов'яномовні козаки-християни, які проживали у Степу. Також саме від назви «татари» в сенсі «степовики» походить одне з назв Ординського царства (Монгольської імперії) — царство Татарське.

В XVIII—XIX ст., у зв'язку зі значними суспільними перетвореннями, які відбувалися у Степу і зростанням впливу Московського царства та Китайської імперій, в офіційних документах назву татари стали вживати переважно відносно тюркомовних мусульман, нащадків булгар, кипчаків, ногайців, козаків-казахів та ін., що сприяло формуванню єдиного татарського народу і використанню назви «татари» як самоназви.

У східнослов'янських мовах поняття тата́ри традиційно вживається для позначення всіх представників тюркомовних народів, які є нащадками корінних жителів Великого князівства Руського, царства Ординського, Великого князівства Литовського і царства Московського. Найважливіші серед них — волзькі татари, або просто татари, які складають основну частину населення республіки Татарстан.

Вперше назва татар з'явилася серед кочових племен, що мешкали на північному сході Монголії та теренах навкруги озера Байкал починаючи з V століття н. е. На відміну від монголів, ці народи спілкувалися тюркською мовою та вони, вірогідно, були спорідненими з народами Кумак та Кипчак. Пізніше, на початку ХІІІ століття деякі групи цих тюркських кочівників стали частиною армії монгольського завойовника Чингісхана, відбулося злиття монгольських та татарських підрозділів, і монгольські завойовники Русі та Угорщини для європейців стали відомими як татари (або тартари).

Розселення татар

Після розпаду імперії Чингісхана татари стали ототожнюватися головним чином із західною частиною монгольських володінь, яка охоплювала більшу частину сучасної Європейської Росії та називалася Золотою Ордою. У XIV столітті ці татари були навернені до сунітського ісламу. Розділена зсередини та через різнобічні іноземні тиски наприкінці XIV століття Золота Орда розпалася на незалежні татарські ханства Казані та Астрахані на Волзі, Сибірське ханство у західному Сибіру, та Крим. Московія підкорила перші три з цих ханств у XVI столітті, але Кримське ханство стало васальним відносно османів, доки його не завоювала Росія часів Катерини II 1783 року.

У своїх ханствах татари розвинули складну суспільну організацію, їхня знать зберегла своє громадянське та військове лідерство у російські часи; окремі класи громадян були купцями та землеробами. На чолі уряду був хан татарської держави (Казанського ханства), частина сім'ї якого, за угодою, що було підписано у XVI ст., прирівнювалась до Російської знаті. Ця стратифікація у межах татарського суспільства продовжувалась до Жовтневої революції 1917 року.

Протягом IX—XV століть татарська економіка базувалася на землеробстві та скотарстві, ця тенденція продовжується й понині. Ще в татар розвинена традиція майстерності по дереву, кераміці, шкірі, тканині та металу. Крім того протягом довгого часу вони були відомі як купці. Під час XVIII та XIX століть вони займали привілейовані позиції в межах Російської імперії як комерційні та політичні агенти, вчителі та адміністратори на одержаних територіях (до складу Російської імперії) у Центральній Азії.

Під час утворення Ординського царства, в його складі опинилося багато тюркомовного люду Великого Степу, частина якого сповідувала іслам. Серед них зокрема були колишні піддані Волжської Булгарії, Булгарського каганату. Вважається, що саме спільнота тюркомовних булгар, які сповідували іслам, так само як частина тюркомовних вільних людей Степу, відомих під назвами кипчаки та козаки стали предками сучасного татарського народу.

З часом, царство Ординське розпалося на окремі частини, від нього відокремилися Кримське, Казанське, Астраханське, Казахське та Сибірське ханство, а також Велике князівство Московське. В цей час в кожному з цих державних утворень вже існували татарські спільноти.

В процесі розвалу Ординського царства, зокрема після битви на Синіх Водах, багато татар стали підданими Великих князів Литовських, особливо багато їх переселилося в часи Вітовта. Значна частина їх з часом прийняла православну і католицьку віри та стали засновниками багатьох шляхетських і козацьких родів на землях сучасних України, Білорусі й Польщі. Інша частина, зберігши іслам, стала основою для утворення спільноти так званих староруських, білоруських або литовських татар, яка існує і в наш час.

Зростання впливу Великого князівства Московського й утворення Московського царства стало можливим значною мірою за рахунок підтримки татар. Таким чином від самого початку Московське царство (потім — Московська імперія, згодом перейменована в Російську) створювалося за значної підтримки татар — тюркомовних людей мусульманської віри, про що часто забувають. Навіть розгром Казанського ханства військами Івана Грозного, який у сучасній татарській історії розглядають як велику національну трагедію, відбувався за значної підтримки його татарських підданих.

Таким чином, татари від самого початку склали найбільшу за чисельністю спільноту тюркомовних мусульман у складі Московського царства і Московської та Російської імперій. Надалі, татарські піддані Росії багато зробили для поширення її культурного впливу на схід, зокрема у Середній Азії. Татарські купці налагоджували торгівлю Росії з мусульманським світом, татарські вчені, філософи і богослови ініціювали будівництво шкіл, поширення грамотності, а також різних наук на основі ісламського віровчення і філософії. З часом, у XIX—XX ст. у Росії, під впливом імперської політики, про це було забуто.

Важливо пам'ятати, що у XIX ст. назва «татари» для більшості тюркомовних мусульман Російської імперії була зовнішньою назвою, екзоетнонімом, так їх називали переважно російськомовні люди, у той час як самі себе вони називали — булгар (булгари), казанли (казанці), киримли (кримські татари), меселман (мусульмани) тощо. Лише в процесі формування єдиної татарської нації в XIX ст. назва «татари» стала загальноприйнятою.

За переписом 2001 року в Україні мешкало понад 73 000 татар. Сучасні татари в Україні — нащадки волзьких татар, проживають переважно у Донецькій, Луганській, Харківській областях та Автономній Республіці Крим.

Понад 1.5 мільйонів казанських татар зараз мешкає у Волзькому та Уральському регіонах, та вони становлять приблизно половину населення у республіці Татарстан. Вони відомі як Волзькі татари та є найбільш забезпеченими та індустріально розвиненими з-поміж татарських груп. Майже мільйон татар мешкає у Казахстані та Центральній Азії.

• Кримські татари
• Волзькі татари
• Товариство співпраці націй Кавказу, Ідель-Уралу та України
• Татарська архітектура
• Татарське національне вбрання

• Татарська шляхта ВКЛ (рос.)

• (рос.) Отдел рукописей, редких и старопечатных книг // Татарская електронная библиотека
• Вікіпедія татарською мовою
• татарсько-російсько-татарський словник
• татарська бібліотека російською мовою
• Шамаїль