Мило Джуканович

У 1979 році, ще будучи в середній школі, Джуканович приєднався до Югославської комуністичної ліги, єдиної політичної партії, дозволеної законом в однопартійній політичній системі Югославії. Його батько Радован уже був впливовим членом чорногорського філії партії, який спочатку відкрив для нього багато дверей. До 1986 року він був членом-головою чорногорського філії Соціалістичного молодіжного альянсу, а також членом-головою його материнської організації на федеральному рівні.

Будучи членом різних молодіжних організацій партії, він швидко виділявся і отримав прізвисько Бритва («Пряма бритва») за свою пряму, полум'яну і сильну риторику. Постійно просуваючись партійною драбиною, до 1988 року Джуканович став членом вищого керівного органу Ліги, Центрального комітету. Це останнє засідання комітету, і він став його наймолодшим членом.

До середини 1989 року після так званої антибюрократичної революції Джуканович став секретарем на президентство чорногорського відділення Югославської комуністичної ліги, посаду, яку він займав до остаточної трансформації в Демократичну партію соціалістів.

Фактично в 26 років Мило Джуканович став одним з керівників Чорногорії, хоча формально ніяких важливих постів і не займав. У 1990 році, після скасування однопартійної системи в Чорногорії, «Ліга комуністів Чорногорії» здобула переконливу перемогу на парламентських виборах. У 1991 році для багатьох стало сюрпризом призначення Мила Джукановича на пост прем'єр-міністра, оскільки більшу частину часу він перебував у тіні. У 29 років Мило став наймолодшим прем'єр-міністром в Європі.

У 1992 році партія «Ліга комуністів Чорногорії» була перейменована в «Демократичну партію соціалістів Чорногорії» і на чергових виборах вона здобула переконливу перемогу. Завдяки близькості до тодішнього президента Югославії Милошевича і президенту Чорногорії Момиру Булатовичу, Джуканович обіймав пост прем'єр-міністра до 1998 року.

Навесні 1992 року розпочалася боснійська війна, і в той час як Чорногорія не брала безпосередньої участі, вона все ще відігравала певну роль. Широкомасштабне обстеження боснійських мусульманських біженців в Чорногорії і їх подальша передача в армію Республіки Сербської (ВРС) відбулися, а Жукановіч був прем'єр-міністром; протягом 23 днів чорногорська поліція і югославські спецслужби вистежили боснійських мусульманських біженців, а 200 біженців були передані. У 1991—1997 роках він вибудовувався в політику Милошевича. На внутрішньому політичному фронті в 1992 році Жукановіч став брати участь в запеклому політичному зіткненні з хорватським чорногорським художником і активістом Корпусу Требінье в сусідній Герцеговині.

Займаючи посаду прем'єр-міністра, він всіляко виступав проти розвалу Югославії, і навіть спрямовував війська в Хорватію, коли вона спробувала вийти зі складу Югославії. У 1997 році Мило Джуканович вирішив висунути свою кандидатуру на пост президента Чорногорії. У першому турі виборів він поступився Булатович всього близько 2000 голосів, а в другому турі і зовсім зміг випередити суперника. Багато в чому перемогу визначило те, що Булатович залишався вірним союзником Милошевича, який відразу перетворився на злочинця в очах світової спільноти. Незважаючи на протести соратників Булатовича і розігрування ними сцен насильства, Мило Джуканович був приведений до присяги як президент Чорногорії в січні 1998 року.

У 1998 році Захід почав відмовлятися від Милошевича. Джуканович став автоматичним місцевим союзником в цьому політичному зсуві. Це було особливо очевидно після закінчення бомбардування НАТО в Югославії, коли країна занурилася в глибоку міжнародну ізоляцію. Милошевич та інші члени вважалися паріями західного уряду, тому Джуканович став одним з небагатьох обраних політиків в Югославії, з якими вони відкрито спілкувалися. Вони були готові ігнорувати комуністичне минуле Джукановича, початкову позицію в період до війни і зростаючі докази злочинної участі, дозволяючи йому регулярно зустрічатися з посадовими особами адміністрації Клінтона, такими як державний секретар Мадлен Олбрайт, міністр оборони Вільям Коен радник з національної безпеки Сенді Бергер, а також прем'єр-міністр Великої Британії Тоні Блер, міністром закордонних справ Великої Британії Робіном Куком і генеральним секретарем НАТО Хав'єрм Солана протягом всього цього періоду.

Після війни в Югославії Джуканович всіляко намагався зберегти Чорногорію в складі Союзної Республіки Югославії. У 1999 році він заявив, що «Чорногорія — НЕ Словенія, вона є складовою частиною Югославії, і ми хочемо їй залишатися і далі». З 2000 року, коли до влади в Белграді прийшли Зорана Джинджича і Воїслав Коштуніца відносини Джукановича з Югославією були сильно зіпсовані. Після цього він уже став активно виступати за незалежність Чорногорії.

У 2002 році Джуканович і прем'єр-міністр Вуянович домовилися про обмін робочими місцями. Жукановіч не балотувався на пост президента на виборах 2002 року, а Вуянович замінив його кандидатом в ДПС. 25 листопада 2002 року Джуканович подав у відставку як президент за кілька місяців до закінчення терміну повноважень, щоб знову стати прем'єр-міністром. Вуянович, який пішов у відставку як прем'єр-міністр на початку місяця, щоб стати спікером чорногорського парламенту, був приведений до присяги як виконувач обов'язків президента. Джуканович зайняв пост прем'єр-міністра 8 січня 2003 року. Вуянович змінив його на посту президента 22 травня 2003 року.

Від повалення Милошевича до визнання незалежності Чорногорії в червні 2006 року Джуканович боровся з Сербією з питання про незалежність Чорногорії. Його політика про-незалежності привела до компромісу, який дехто вважає нав'язаним Європейським Союзом і його новим керівником зовнішньої політики Хав'єром Соланою, з заміною Союзної Республіки Югославії Сербією і Чорногорією, але це також викликало опади з елементами його прихильників, які хотіли, щоб він домагався повної незалежності. В результаті він став найгучнішим прихильником чорногорського референдуму про незалежність у травні 2006 року. При явці 86,5 % 55,5 % проголосували за незалежність, трохи вище порога 55 %

У червні 2006 року парламент призначив Лукановіча першим міністром оборони, [19] рішення, яке призвело до критики з боку різних НУО. [ Котрий? ] Жукановіч також виступав як президент Національної ради зі сталого розвитку, член Ради з європейської інтеграції та президент правління Агентства зі сприяння іноземним інвестиціям.

20 лютого 2008 року президент Вуянович висунув Лукановіча на пост прем'єр-міністра після відходу Штурановіча через хворобу. [21] 29 лютого 2008 він був обраний прем'єр-міністром. Його партія виграла парламентські вибори 2009 року.

З 2008 року час Шуканіча в офісі було відзначено просуванням процесів інтеграції ЄС і НАТО, в яких Чорногорія в основному випереджала своїх сусідів. [22] Тим часом, 9 жовтня 2008 року, Чорногорія визнала незалежність Косово, ставши четвертою колишньою югославською республікою для визнання Косово. На парламентських виборах 2009 року коаліція Лукановіча знову отримала більшість місць. [Ред]

Чорногорія подала заявку на членство в ЄС у грудні 2008 року. 22 липня 2009 року комісар ЄС з розширення Оллі Рен передав запитальник Комісії Шукановіч в Подгориці і 9 грудня 2009 року, Шукановіч передав відповіді Рена Чорногорії на запитальник Комісії в Брюсселі. Того ж року Чорногорія домоглася лібералізації візового режиму з ЄС. 1 травня 2010 набрала чинності Угода про стабілізацію та асоціацію (SAA). [23] 17 грудня 2010 року Чорногорія стала офіційним кандидатом у ЄС. Що стосується заявки Чорногорії на вступ в НАТО, то союзники вирішили подати заявку на участь у Плані дій щодо членства (MAP) у грудні 2009 року.

Після подачі вказівок він пішов у відставку після того, як Європейський Союз надав офіційний статус кандидата на членство в Чорногорії, яке він зробив 17 грудня 2010 року. Лукаковіч пішов з поста прем'єр-міністра 21 грудня 2010 року. Керівництво його партії запропонувало заступникові прем'єр-міністра і міністра фінансів Ігорю Лукшічем очолити новий уряд. [25] Лукшич був затверджений як новий прем'єр-міністр парламентом Чорногорії 29 грудня 2010 року. [26]

Точно так же, як востаннє, коли він пішов у відставку, Лукановіч знову зберіг головування в партії ДПС. Крім того, він не виключив можливих майбутніх кампаній для державної посади, в тому числі 2013 роки для президента Чорногорії або балотуватися на новий термін перебування на посаді прем'єр-міністра.

Після парламентських виборів 14 жовтня 2012 року Шукановіч повідомив президенту Вуяновичу, що він здатний сформувати уряд. Його кабінет був затверджений парламентом 4 грудня 2012 року, а Шукановіч повернувся в офіс прем'єр-міністра в той же день. Разом з Віктором Орбаном з Угорщини Лукановіч був кандидатом в президенти від Володимира Путіна на премію «Людина року» за організовану злочинність і корупцію в 2014 році, визнавши «людини, який максимально використовує і сприяє організованій злочинній діяльності».

У березні 2020 року заявив, що за допомогою «церковних протестів» Сербія і Росія намагаються знищити Чорногорію. [5] Також звинуватив Сербську православну церкву у підтримці ідеї Великої Сербії, тобто сепаратизмі[6]. Неодноразово підтримував надання автокефалії Чорногорській православній церкві та виступав за її відновлення.[7]