Мироненко Денис

Денис Мироненко закінчив Музично-драматичну школу Миколи Лисенка (клас М. В. Зотової).

Артистичну діяльність розпочав у провінційних і аматорських трупах. Згодом виступав у трупі Трохима Колесниченка (з 2008), де критики незмінно позитивно відгукувались про талант молодого співака.[3][4]

Зокрема, видатний композитор Кирило Стеценко від рецензії до рецензії схвально відгукувався про молодого Дениса Мироненка за часів його роботи в трупі Т. Колесниченка. В рецензії на виставу опери М. Аркаса «Катерина», опублікованій в газеті «Рада» 1 вересня 1909 року, він відмічав, що Денис має голос «досить широкого діапазону і вдатний щодо нюансів. Співає Д. Мироненко з чистою інтонацією і з почуттям… Сценічна сторона партії у нього теж в доброму становищі: помітна обдуманість і знання сцени. В драматичних підйомах знаходились у Д. Мироненка хороший голос і щира інтерпретація». А в опублікованій 13 вересня 1909 року в тій же газеті рецензії на вистави «Лимерівна» та «По ревізії» він подав таке резюме: «У нас за знаменитостями якось талантів недобачають: Д. Мироненко, по-нашому, талановитий, розумний, і головне, працьовитий артист, по шаблону не грає, а кожного разу вкладає в свої ролі багато нового, добре обміркованого.»[3]

З 1910 — у Театрі Миколи Садовського. Про його роботу у Садовського Василь Василько згадував таке: «Яскравий характерний актор і співак (баритон приємного тембру). Найкраще грав побутові ролі: Батька („На перші гулі“ В. Васильченка), старого Барильченка („Суєта“ І. Карпенка-Карого), бондаря Демка („Чмир“ М. Кропивницького) тощо. У співочому репертуарі створив цікаві образи Бахуса („Енеїда“ М. Лисенка), Панаса („Пан сотник“), соцького Мусія („Зальоти соцького Мусія“ М. Кропивницького), Султана („Запорожець за Дунаєм“ С. Гулака-Артемовського).».[5]

Життя молодого артиста трагічно обірвалось в буремні роки громадянської війни. За інформацією журналу «Дніпро» (випуск 11-12, 2005) Дениса Мироненка «захопили для розваги, примусили співати, співав українських пісень, щось не сподобалось, вивели на „вільне повітря“ й застрелили. Дуже просто… Могила на Новобайковому цвинтарі, на терасі, де й могила артистки Л. Ліницької, шукати від могили Ліницької в напрямку могили Миколи Грінченка, надгробок — гранітний стовбур, нагорі хрест, на постаменті вирізьблено напис:

„Життя молодого струна обірвалась і пісня бажання недоспівана зосталась… Артист Д. М. Мироненко 1917“»[1]

У Театрі Миколи Садовського

• Стольник («Галька» С. Монюшка, 1910)
• Бахус («Енеїда» М. Лисенка, 1911)[6] — перший виконавець
• Урядник («Брат на брата» Д. Грицинського, 1911)
• Ібрагім («Бранка Роксоляна» Д. Січинського, 1912)
• Батько («На перші гулі» В. Васильченка, 1913)
• Дід Мороз («Кривда і правда» М. Старицького, 1913)
• Дід Зіньки («Лісова квітка» Л. Яновської, 1914)
• Корній Чуб («Різдвяна ніч» М. Гоголя, 1915)
• Бондар Демко («Чмир» М. Кропивницького)
• Старий Барильченко («Суєта» І. Карпенка-Карого)
• Панас («Пан сотник» Г. Козаченка)
• Cоцький Мусій («Зальоти соцького Мусія» М. Кропивницького)
• Султан («Запорожець за Дунаєм» С. Гулака-Артемовського)
• 1-й подорожний («Казка старого млина» С. Черкасенка, 1916)

У трупі Трохима Колесниченка

• Макар («Суєта» І. Карпенка-Карого)
• Артемій Земляника («Ревізор» М. Гоголя)
• Селянин Бабич («Украдене щастя» І. Франка)
• Грав у виставах:
  • «Хатня революція» О. Володарського
  • «Лимерівна» П. Мирного
  • «По ревізії» М. Кропивницького
  • «Катерина» М. Аркаса

• Лисенко Іван. Словник співаків України. — Київ, 1997. — с. 202.
• Ізборник