Грінченко Микола Олексійович

Народився 22 квітня (4 травня за новим стилем) 1888 року в Києві в сім'ї робітника заводу «Арсенал». Батько Миколи був музично обдарованою людиною, співав у хорі Київської опери, згодом став її хормейстером.

Початкову музичну освіту (хоровий спів, диригування, фортепіано) хлопець здобув у Придворній співацькій капелі в Санкт-Петербурзі, де навчався у 1897—1901 роках. Повернувшись до Києва, закінчив реальне училище, а 1912 року — музичне училище Російського музичного товариства. Першу наукову працю — «Українська музика та її представники» (рос. «Украинская музыка и ее представители») — Микола Грінченко опублікував у 1908—1909 роках у Тамбові (нині місто в Російській Федерації) в журналі «Баян».

Закінчив один курс історико-філологічного факультету Київського державного українського університету. У 1918—1921 роках навчався на історико-філологічному факультеті Кам'янець-Подільського державного українського університету (дійсний студент від 25 листопада 1918 року)[2]. Під керівництвом В'ячеслава Претра (відомого тоді вченого, зокрема, в галузі первісних музичних культур) написав дипломну роботу. Від 1921 року був лектором історії музики в Кам'янець-Подільському інституті народної освіти, створеному на заміну університету. Тут уперше розробив і почав читати курс історії української музики.

У 1922—1934 роках був викладачем історії музики й народної творчості Музично-драматичного інституту імені Миколи Лисенка в Києві (у 1925—1928 роках був його ректором). Грінченко читав усі музично-історичні курси, що стосувались української, російської, західноєвропейської музики, вперше почав викладати тут курси історії опери, музичної критики, наукознавчі курси: музичної історіографії (за висловом Грінченка, «історії історії музики») та історії української музичної фольклористики. Завдяки педагогічній діяльності Миколи Олексійовича надбанням інститутських музично-історичних курсів стала низка прогресивних здобутків тогочасного українського та західноєвропейського музикознавства. В атмосфері посилення позицій Асоціації пролетарських музикантів України в українській музичній культурі Грінченко 1928 року залишив посаду ректора, а по суті — був звільнений, й до 1934 року працював в інституті проректором з навчальної роботи.

1933 року був заарештований на три місяці разом зі своїм родичем, українським поетом та науковцем-славістом Михайлом Драй-Хмарою. Після заслання на Колиму Драй-Хмари деякий час опікувався дочкою поета, надаючи їй змогу навчатися в музичній школі.

У 1934—1937 Микола Грінченко (після розділення Музично-драматичного інституту на театральний інститут і консерваторію) — професор Київської консерваторії.

У 1930-х роках Грінченко був звинувачений у «буржуазному націоналізмі». Зокрема, 1934 року в журналі «Радянська музика» зазначалося, що «він має негайно викрити свої націоналістичні погляди» або «треба негайно усунути той вплив, який має Грінченко на студентську молодь»[3]. Наслідком таких звинувачень став арешт Грінченка, позбавлення роботи, нігілістична критика творчого доробку науковця аж до 1938 року. Внаслідок цих тяжких випробувань учений захворів на туберкульоз.

У 1938—1942 роках Микола Олексійович був науковим співробітником Інституту українського фольклору АН УРСР, 1942 року — директор Інституту народної творчості та мистецтв АН УРСР (нині Інститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології імені М. Т. Рильського НАН України), який під час евакуації перебував в Уфі (нині столиця Башкортостану, Російська Федерація).

Могила Миколи Грінченка

Помер 27 листопада 1942 року в Уфі. 1953 року перепохований у Києві на Байковому цвинтарі (ділянка № 2).

Наукові інтереси Грінченка зосереджувалися на питаннях історії української музичної культури, національного пісенного фольклору, наукового музикознавства тощо. Автор праць:

• «Історія української музики» (1922)
• «Нарис історичного розвитку української народної музики» (опубліковано 1947),
• «Український романс», «Українська народна інструментальна музика», «Українські народні думи», «Коломийки», «Українські радянські народні пісні» та ін. (усі опубліковано 1959).

Працював над створенням «Українського музичного словника» (не опубліковано).

Грінченко — автор численних нарисів про творчість українськиї композиторів: Миколи Лисенка, Якова Степового, Кирила Стеценка, Миколи Леонтовича, Михайла Вериківського, Левка Ревуцького та інших.

Серед його творів є розвідки «Гайдамаки» Кирила Стеценка (1922), «Шевченко і музика» (1941), «Українська тематика в творчості Михайла Глінки» (1959) та інші.

Микола Грінченко займався педагогічною, музичною, громадською, пропагандистсько-просвітницькою діяльністю.

У Києві є вулиця Миколи Грінченка.

• Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж—Нью-Йорк : Молоде життя, 1955—1995. — Т.2. — С.441.
• Шевченківський словник. Том 1 / Інститут літератури імені Т. Г. Шевченка Академії Наук УРСР. — Київ : Головна редакція УРЕ, 1976. — С.171.
• Гордійчук М. М. Грінченко Микола Олексійович // Українська літературна енциклопедія. — Т. 1. — К., 1988. — С.499.
• Баженов Л. В. Поділля в працях дослідників і краєзнавців XIX—XX ст.: Історіографія. Біобібліографія. Матеріали. — Кам'янець-Подільський, 1993. — С.180.
• Грінченко Микола Олексійович // Мистецтво України : Біографічний довідник / упоряд.: А. В. Кудрицький, М. Г. Лабінський ; за ред. А. В. Кудрицького. — К. : «Українська енциклопедія» ім. М. П. Бажана, 1997. — С. 180. — ISBN 5-88500-071-9.
• Кізченко В. І. Грінченко Микола Олексійович // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2004. — Т. 2 : Г — Д. — С. 207—208. — 518 с. : іл. — ISBN 966-00-0405-2.
• Немкович О. М.. Грінченко Микола Олексійович // Енциклопедія сучасної України : у 30 т. / ред. кол. : І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ. — К. : [б. в.], 2006. — Т. 6 : Го — Гю. — 712 с. — ISBN 966-02-3966-1.
• Немкович О. М. Микола Грінченко: Нарис про життєвий і творчий шлях. — К.: Музична Україна, 1988. — 96 с.
• Грінченко А. Спогади про батька // Музика. — 1988. — № 5. — С.27—29.
• Грінченко М. Кобзар Федір Кушнерик : (до 65-річчя з дня народж. і 30-річчя кобзар. діяльності) / проф. М. Грінченко, Ф. Лавров ; Ін-т укр. фольклору Акад. наук УРСР, Центр. дом нар. творчості. – Київ : ЦДНТ УРСР, 1940. – 54 с. : іл., ноти, портр.
• Завальнюк О. М., Комарніцький О. Б. Грінченко Микола Олексійович // Кам'янець-Подільський національний університет імені Івана Огієнка в особах. — Т.3. — С.94—103.
• Грінченко М. Історія української музики / Микола Грінченко ; складали: Іванов І. та ін. — Київ : Спілка, 1922. – 290 с.

• Грінченко Микола Олексійович // Українська музична енциклопедія. Т. 1: [А – Д] / Гол. редкол. Г. Скрипник. — Київ : ІМФЕ НАНУ, 2006. — С. 535-538.
• Українці в світі. Микола Грінченко^{[недоступне посилання з липня 2019]}.
• Немкович Олена. Видатний український історик-музикознавець (М. О. Грінченко)
• Лист Михайла Гайворонського до Миколи Грінченка від 17 квітня 1927 року^{[недоступне посилання з липня 2019]}
• Олександр Горобець Микола Грінченко на весіллі у Михайла Драй-Хмари