Мобінг

Інструменти мобінгу —

• приховування позитивної інформації про особу,
• ізоляція жертви в колективі,
• обливання брудом, свідоме і систематичне, поширення принизливих пліток,
• безперестанна і негативна критика,
• висміювання,
• окрики (часто прилюдні і немотивовані),
• доноси керівництву, тривалі наклепи
• підступне заохочення на бік агресорів керівництва тощо.

Мобінг особливо розповсюджений в середовищі офісних працівників. Процес виживання містить у собі п'ять фаз: перша — наявність тривалого й невирішеного конфлікту, друга — агресивні дії й ворожі відносини. На третій фазі в конфлікт утягується керівництво й інші співробітники, переслідуваний піддається наклепу. На четвертій фазі на робітника ставиться клеймо, і насамкінець — звільнення.

Профспілки німецької корпорації IG Metall установили, що в 33 % випадків нападником є керівництво. Підлеглий допускає спровоковані помилки, які гіперболізуються й представляються як такі, що майже звели фірму до катаклізму.

У книзі «Насильство на роботі» («Violence at Work»), виданою Міжнародною організацією праці (ООН) в 1998 р. мобінг наводиться в одному переліку з вбивствами, зґвалтуваннями й пограбуваннями. Пояснення цьому таке: необразливий на перший погляд у порівнянні з іншими видами фізичного насильства мобінг іноді закінчується у жертви зведенням рахунків з життям.

У розвинених капіталістичних країнах поступово привчаються протистояти мобінгу легітимними методами. У січні 2002 р. Франція ввела антимобінговий закон. У канадській провінції Квебек і в Колумбії прийняте законодавство проти агресії на робочому місці. А Німеччина визнала, що мобінг створює умови, які призводять до різних захворювань. У Швеції керівники підприємств повинні так організувати працю, щоб запобігти й не допустити психологічного терору на робочому місці. З появою ознак мобінгу роботодавець зобов'язаний вжити контрзаходи.

Найбільш вразливі до цькування діти і школярі. Недостатня соціалізація дітей і школярів провокує їх на цькування картавих, ліворуких, дітей з поганим зором, слабких від природи, дітей із заїканням, з ознаками хвороби на обличчі і відкритих частинах тіла тощо.

Цькування майже гарантовано дітям і підліткам що мають дві або комплекс фізичних вад. Про постійне цькування у підлітковому віці згадував у мемуарах всесвітньо відомий театральний режисер і педагог Зіновій Корогодський, слабкий, картавий і ліворукий. Корогодський протиставив цькуванню самоосвіту, наполегливість у засвоєнні нового, допомогла і любов до театру, котру рано пізнав. (Де тепер ті, що цькували картавого і ліворукого Зіновія, і яке місце виборов собі театральний режисер з часом ?) Про цькування в школі згадував і письменник Дмитро Биков, котрий, однак, не був ні картавим, ні ліворуким. Столичний московський клас, де він навчався, був повен заздрісників, що не прощали Бикову успішного навчання і яскравих, непересічних здібностей.

Діти і підлітки ближче до природного егоїзму і жорстокості, ніж свідомі дорослі. Є чимало дітей і підлітків, що не пізнали совісті і співчуття до ближнього. Тому конфлікти у дітей і цькування жертв мають характер маломотивований і невиправданий з висоти досвіду і логіки дорослих.

Цькування у підлітків особливо небезпечні через незавершений процес входження у світ дорослих. Вікова психологія підлітків потребує теплих і дружніх стосунків з однолітками, базується на копіюванні в одязі, в поведінці, у відповідності першій шкалі цінностей, в прагненні мати в шкільному оточенні авторитет, найкращого друга. Підліткова жертва цькування автоматично позбавляється цього важливого комплекса, що призводить до психологічних травм, пригніченості, ігнорування школи, процес дорослішання уповільнюється і набуває непередбачуваностей чи хвороб. Підлітки часто не здатні самотужки розв'язати конфлікт з однолітками і це проблема вчителів, шкільних психологів і батьків (якщо ті прагнуть бути авторитетами хоча би для власних дітей). Забагато батьків, що не люблять власних дітей і не піклуються про власний авторитет.

Важливим фактором, провокуючим цькування, була і залишається заздрість. Її відносять до базових емоцій людини, тобто вона повсюдна, неважливо — відкрита чи прихована. Яскраві вияви цькування — слабкосилих, неспортивних відмінників, неагресивних «ботаніків» з боку підлітків без здібностей, без доброї пам'яті, дітей з проблемних родин і холодних до них батьків. Цькування в навчальних закладах посилюються у періоди суспільних і державних негараздів, в періоди економічних криз і різких розмежувань за грошовим станом і добробутом. Завжди є особи з підвищеними самооцінками, що мало що роблять, але вважають себе ображеними успішністю інших. Успішний стає жертвою наклепів, спроб приниження його здібностей і авторитета, доносів, спроб крадіжок його особистих речей чи їх пошкодження, іноді крадіжок його грошей тощо. Особливу увагу слід приділяти особам з кримінальним минулим, з психічними збоченнями і агресивним. Власну нікчемність ці особи виміщають на здібних і неагресивних. Мала помилка чи незнання чогось стають приводом для цькування і самоствердження з боку прихованого злочинця і психопата.

Підліткові і жіночі конфлікти найбільш небезпечні, бо йдуть на тлі відкритих і нічим не стриманих емоцій.

Профілактичний захід: збори всієї інформації про школу, куди ходитиме ваша дитина.

• Обов'язково сповістити вчителів про цькування
• Хвалити власних дітей за їх малі перемоги
• Налякати агресорів карами і зустрічати дитину після школи (не чекайте хвороби у дитини!)
• Виграють підлітки, здатні повноцінно спілкуватись з школярами різного віку чи мудрими дорослими
• Контроль за дівчатками на випадок зґвалтувань і неочікуваних вагітностей у 12-14 річних
• У випадку невиправної ситуації — перевести підлітка у нову школу (підліток дорожчий за його школу!)
• Зниження авторитета ініціаторів цькування у очах підлітка, у них же свої недоліки
• Обов'язкові консультації у підліткового психолога, при необхідності лікування заспокійливими засобами

• Спроби порозумітися, чого претензії і що стоїть за цим в колективі
• Увага до співпрацівників (розпізнати, з якого боку ініціатива цькування)
• Зниження авторитета атакуючих у власних очах
• Консультації у психолога чи юриста
• Лікування заспокійливими засобами
• Виведення власної свідомості на поле радощів вдома (заспокійлива і мелодійна музика, хобі, розпитування тих, хто перебував у тій же ситуації, обов'язкове використання їхнього досвіду)
• Звільнення і пошук нового робочого місця (робіт може бути декілька, а життя і здоров'я одне)
• Увага до керівництва (чи не з їх боку ініціатива цькування).

Донині мобінг в Україні не мав суттєвого соціально-наукового аналізу та чіткого законодавчого визначення. 4 березня 2019 року до Верховної Ради було подано законопроект № 10118 «про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії мобінгу», яким передбачається відповідальність за цькування на роботі.[1]

• Булінг (цькування, з бійками) (англ. bully — хуліган, агрессор)

• Проект Закону про внесення змін до деяких законів України (щодо запобігання мобінгу) /Сайт Верховної Ради України/

• Що таке булінг?
• Протидія булінгу
• Марія Кириленко. Мобінг // «Дзеркало тижня» № 3, 26 січня 2008
• Денис Новіков. Мобінг поза законом: як протидіяти насильству на роботі // Спільне, 2 квітня 2019.
• Эрлинг Руланн. Книга «Как остановить травлю в школе: Психология моббинга». Генезис, 2013