Монастир святого Миколая (Завалів)

На Кам'яній Горі, за легендою, воєвода Роман був оточений і атакований протягом трьох днів половцями. Вночі, коли він, лежачи хрестом на землі, молився перед образом святого о. Миколая, якого возив із собою, в ясному сяйві з'явився йому святий Миколай і сказав: «Встань, вийди изь окоповь, начни битву и победишь!». Він послухався і переміг, а на Кам'яній Горі, за валом, де йому з'явився св. Миколай, велів збудувати церкву імені св. о. Миколая і віддав її монахам чину св. Василія Великого під опіку. Образ св. Миколая залишив у тій церкві, і після розв'язання монастиря та знищення церкви, його перенесено до церкви св. Архистратига Михаїла і св. Миколая у Завалові, де він і досі висить за престолом.

Зображення монастиря (в лівому нижньому куті) на мапі фон Міґа XVIII століття

Монастир був заснований у 1614 році, але вже наприкінці XVII століття згорів. У «Шематизмі» оо. Василіян з 1867 року читаємо, що «монастир відновив Александер Ян Яблоновський передаючи його 1721 року в руки о. Сильвестра Тарасовича (постриженець Грабовський), ігумена монастиря, надаючи йому привілеї, що перед тим надав був його батько, і хоч вони з часом втратились, то здавен-давна до цього монастиря належали». Тоді він теж надав такі самі права на капличку при дорозі до Горожанки, де монахи тимчасово жили після спалення монастиря.

У 1739 році монастир увійшов до складу Свято-Покровської конгрегації Василіянського Чину, а на капітулі в Дубно (1743) став частиною василіянської провінції Покрови Пресвятої Богородиці.

Папа Климент XIII у 1762 році видав декрет, що всім, хто у визначений ординатором день відвідає церкву святого о. Миколая на Кам'яній Горі у містечку Завалові та виконає відповідні релігійні практики, будуть відпущені гріхи. Тут колись відбувалися щоденні відпусти, від 22 травня до 7 липня кожного року. Ще до Другої світової війни відбувалися величаві відпусти в Завалові на «теплого Миколая».

1764 року до Завалівського монастиря було прилучено монастир святого Онуфрія в Литвинові[1].

Монастир і церква на Кам'яній Горі не були самовистачальні, хоч мали вони біля 100 моргів поля та стільки ж лісу, та австрійський цісар Йосиф II наказав монастир розв'язати. Землю забрала держава, а майно монастиря передано до інших монастирів чину Василія Великого. Два великих дзвони перевезено до монастиря в Бучачі. Один із них був там ще до війни. Він мав напис «Сей дзвон до монастиру Завалова року Божія 1613». З одного боку був на ньому відлитий образ розп'ятого Ісуса Христа, а з другого — образ Матері Божої. Другий великий дзвін був пошкоджений, і його мусили наново відливати.

До 1711 року ігуменом монастиря був Сильвестр Тарасевич[2], якого у 1715 році призначили ігуменом Жизномирського монастиря Преображення Господнього у селі Жизномир

Монастир святого Миколая в Завалові був скасований владою Габсбургів у 1793 році[3].

• 1687 — о. Вишновецький
• 1700—1724 — о. Сильвестр Тарасевич
• 1754 — о. Теодор Долинський
  
• 1762—1763 — о. Пахомій Негребецький
• 1764—1765 — о. Порфирій Баранкевич
• 1766 — о. Йосафат Сєдлецький
• 1769—1770 — о. Матковський
• з червня 1773 — о. Леон Заславський
• з квітня 1775—1777 — о. Теофан Душинський
• 1778 — о. Сильвестр Грегорович
• 1780 — о. Антоній Смеречинський
• листопад 1782 — червень 1783 — о. Тадей Лашкевич
• червень 1783 — липень 1786 — о. Авксентій Дубнецький
• липень 1786 — квітень 1788 — о. Гераклій Білкевич
• квітень 1788 — листопад 1789 — о. Себастіян Фризінський
• листопад 1789 — травень 1793 (ліквідація монастиря) — о. Іполит Ленкевич[4]

• Ваврик М. Нарис розвитку і стану Василіянського Чина XVII—XX ст. Топографічно-статистична розвідка. — Рим, 1979. — 217 с.
• Підгаєччина в спогадах емігрантів / Упорядники-редактори: Богдан Мельничук, Богдан Хаварівський та Іван Шебешович. — Козова, 1994. — С. 130—148.