Тернопільська область

Знак на в'їзді в Тернопільську область (на межі Шумського та Лановецького районів Тернопільської обл. та Білогірського р-ну Хмельниччини, поблизу с. Радошівка)

Тернопільська область займає західну частину Подільського плато, межуючи на півночі з Рівненською, на півдні з Чернівецькою, на південному заході з Івано-Франківською, на заході з Львівською, а на сході — з Хмельницькою областями України. Тернопільщина, хоч і розташована поблизу українського кордону з Польщею, Словаччиною, Угорщиною, Румунією і Молдовою, власних наземних кордонів з сусідніми державами не має, як і не має виходу до моря.

Площа Тернопільської області — 13,8 тис. км², що становить 2,3 % території України. За цим показником займає 23-тє місце серед інших регіонів України (меншими є тільки Закарпатська та Чернівецька області). За площею Тернопільщина пропорційна з площею Ізраїлю. За конфігурацією території Тернопільська область нагадує трикутник з основою на сході та вершиною — на заході. Протяжність із півночі на південь становить 195 км, а з заходу на схід — 129 км.

Крайня північна точка області — село Переморівка — розташована в Шумському районі та має координати 50°13′ пн. ш. 26°12′ сх. д. Крайня південна точка — село Білівці Борщівського району з координатами 48°31′ пн. ш. 26°21′ сх. д. Крайня західна точка — село Дуляби — розташована в Бережанському районі з координатами 49°32′ пн. ш. 24°42′ сх. д. Крайня східна точка — село Окопи Борщівського району з координатами 48°32′ пн. ш. 26°24′ сх. д.

Тернопільська область посідає західну частину Подільської височини. Рельєф її рівнинний. Більша частина поверхні області (на південь від Товтрів) має нахил з півночі на південь. Решта її території нахилена у північно-східному напрямку. Абсолютні висоти коливаються від 443 метрів (гора Попелиха біля села Мечищів Бережанського району) до 116 метрів (у місці впадіння річки Збруч у Дністер).

Річка Гнізна поблизу села Баворів утворює неглибоку долину, що характерно для Тернопільського плато

На території області можна виділити кілька рельєфних структур:

• Тернопільське плато — займає центральну частину області. Поділене долинами Серету, Гнізної та Стрипи. Це найбільш рівнинна ділянка області. На півночі — висоти 80—400 метрів, на півдні — 300—350 метрів[9].
• Опілля (Бережанський горбогірний лісовий район) — розміщене в західній частині області. Це найбільш підійнята і розчленована територія області. Відносні висоти досягають 200 метрів. Тут розташована гора Попелиха заввишки 443 метри — найвища точка Тернопільщини[10].
• Кременецькі гори (Кременецьке горбогір'я) — розташовані в північній частині області. Їхній північний схил є крутим, а південний — більш пологим. Горби підіймаються до 190 метрів і мають вигляд гір-останців. Це — гори Бона, яка є найвищою (408 метрів), Божа, Дівочі скелі, Скелі Словацького та інші. У пониженнях є значна кількість ярів та балок[11].
• Товтровий кряж (Медобори) — простягається з північного заходу на південний схід від сіл Чорний Ліс і Загір'я до містечка Гусятин. Цей колишній бар'єрний риф складається з вапняків, які підіймаються на поверхню на 50—60 метрів[12]. Тут трапляється карст. Основні гори: Крайній Камінь (431 м), Зембова, Сабариха, Скала (417 м), Гостра Могила (398 м), Вікно, Богит (417 м). Найвища вершина — гора Нижній Камінь (Крайній Камінь) (431 м).
• Авратинська височина — розташована між Медоборами і Кременецькими горами. Поверхня її слабохвиляста. Абсолютні висоти досягають 350 метрів[13].
• Мале Полісся — розташоване у північно-західній частині області. Рельєф плоский. Висоти становлять 210—250 метрів. На формування рельєфу помітний вплив льодовика[14] або неотектонічної активності[15]. У долинах річок поширене значне заболочення[16].
• Придністровська рівнина — займає південну частину області і є найбільш зниженою її ділянкою. Розчленована каньйоноподібними долинами річок. Трапляються яри й балки. Поширені карстові форми рельєфу, серед яких озера та печери, що належать до найдовших в Європі[17].

Для півдня Тернопільщини характерні глибокі каньйоноподібні долини, як от Червоногородська долина, утворена річкою Джурин

Територією Тернопільської області протікає 1401 річка, в тому числі 120 завдовжки понад 10 км, загальною довжиною — 6066 км, є 26 водосховищ загальною площею водного дзеркала 3579 га, об'ємом води 81,2 млн м³, і 886 ставків загальною площею водного дзеркала 5627 га, об'ємом води 58,8 млн м³[18]. Річки Тернопільщини належать до басейну Дністра (Золота Липа, Коропець, Стрипа, Джурин, Серет, Нічлава, Збруч) і Прип'яті (Горинь, Іква, Вілія) у кількісному співвідношенні 4/5 до 1/5[19]. Річки басейну Дністра мають глибоко врізані річкові долини, а річки басейну Прип'яті — широкі та заболочені долини.

Клімат Тернопільщини є помірно континентальним, з теплим вологим літом і м'якою зимою. Середня температура повітря коливається від −5 °C в січні до +19 °C в липні. Найвищі показники середньої температури повітря у липні характерні для південної частини області (+18,8 °С), найнижчі — для західної та центральної частин (+18 — +18,5 °С). У січні температура повітря у центральній частині нижча (-5,4 °С) від температури в інших частинах області, що зумовлено тим, що це найвища, безліса частина височини. Вітри (найчастіше північно-західні та південно-західні, найменше — північні та південні) характерні для всіх пір року, особливо для літа. Активна циклонна діяльність зумовлює велику кількість опадів, яка в середньому за рік становить 520—600 мм. Влітку часто бувають зливи, нерідко — грози, іноді — град. Сніговий покрив — від 2-ї половини грудня до початку березня. Товщина — 8—10 см, максимуму досягає у 2-й декаді лютого[20].

В області виділяють три кліматичні регіони — надмірно зволожений Північний, Центральний (Холодне Поділля) з найкоротшим літом, найкоротшим безморозним періодом і найбільшою кількістю днів зі сніговим покривом та Південний (Тепле Поділля), для якого характерні найдовший безморозний період і раннє настання весни. З огляду на агрокліматичне районування, Тернопільщина належить до вологої, помірно теплої зони; основна частина території — до підзони достатнього зволоження ґрунту (гідротермічний коефіцієнт — 2,0—1,3, сума температур у градусах — 2400—2600) і лише південна частина (Борщівський і Заліщицький райони) — до Передкарпатського вологого, теплого району (гідротермічний коефіцієнт — 1,6—1,3, сума температур — 2400—2600)[21].

Рослинний і тваринний світ краю представлений лісовими та степовими видами, позаяк область розташована в лісостеповій зоні. У Тернопільській області росте близько 1200 видів вищих спорових і насінних рослин. Загальна площа лісового фонду Тернопільської області становить 199,3 тис. га, тобто 13,8 % території області[22] (12-та в Україні[23]). На Тернопільщині зустрічаються рослини-релікти брусниця карликова, молочай багатобарвний, осока біла, осока низька, хвощ великий тощо[24].

В області зареєстровано 412 видів хребетних тварин, які належать до 242 родів, 97 родин, 37 рядів і 6 класів. Окремі класи нараховують: круглороті — 1 вид, риби — 45, земноводні — 11, плазуни — 10, птахи — 283, ссавці — 62. До Червоної книги України занесені: із ссавців — кіт лісовий, горностай, борсук, тхір степовий, рись, видра річкова, кутора мала та інші; птахів — беркут, лелека чорний, шуліка рудий, орлан-білохвіст, скопа, змієїд, пугач звичайний та інші; плазунів — мідянка, полоз лісовий та інші; риб — чечуга, вирезуб[25]. На територіях та об'єктах природно-заповідного фонду Тернопільщини, який займає 8,73 % всієї території області, охороняється 168 рідкісних та загрожених видів рослин та 169 видів рідкісних тварин[26]. Найважливіші заповідні території — заповідник «Медобори», національний парк «Кременецькі гори», заказники державного значення Касперівський ландшафтний, лісовий Дача Галілея, Серетський гідрологічний, Чистилівський орнітологічний, Гермаківський та Хоростківський дендропарки та інші.

Відслонення в Дністровському каньйоні поблизу села Синьків, Заліщицький район

Мінеральні ресурси Тернопільської області представлені кількома видами будівельної сировини, покладами цінних мінеральних вод і торфу. Найкраще розвідані запаси вапняків для випалювання вапна (понад 182 млн т.), сировини для цукрової промисловості[27] (вапняки — понад 101 млн т.), для виготовлення цементу (понад 97 млн т.)[28], камінь будівельний (понад 94 млн т.), а також сировина для грубої та будівельної кераміки (глини, суглинки, пісок будівельний). Є незначні запаси торфу (всього 78 родовищ), гіпсів та ангідритів, вапняків для меліорації, будівельної крейди, каменю облицювального і пиляного, сировини для керамзиту й аглопориту, скляної промисловості.

На Тернопільщині є поклади мінеральних вод типу «Нафтуся», сульфідних вод. Відомі також виходи бромних вод, хлоридно-натрієві розсоли, води без специфічних компонентів, природні столові води[29].

Поклади бурого вугілля в області належать до так званого Кременецького району Північно-Подільської буровугільної площі. Район об'єднує ряд родовищ у Кременецькому (Ридомиль-Дзвиняцьке, Шумське, Почаївське і Майдан-Антонівецьке, у 1946–1950 роках розробляли шахти тресту «Львіввугілля»), Шумському та Зборівському районах[30]. 1960 року відкрито родовище самородної сірки поблизу села Конопківка, проте її запаси незначні[31]. Усього в області розвідано 257 родовищ, із них 97 розробляють.

Мідний клин сокири доби енеоліту, знайдений у Великих Бірках

Територія, де тепер розташована Тернопільська область, давно обжита людьми. Сліди існування людини на її території сягають доби раннього палеоліту (понад 100 000 років тому)[57], про що серед інших свідчать знахідки поблизу Великого Глибочка[58] та Буглова[59]. У IV—II тис. до н. е. територію краю населяла землеробська трипільська культура[60], пам'ятки якої були виявлені вперше саме на Тернопільщині 1822 року у печері «Вертеба»[61] за 74 роки до знаменитого відкриття Вікентія Хвойки у селі Трипілля. Нині в області відомо понад 300 поселень цієї культури, 122 з них внесено до державного реєстру[62].

У III—V століттях на території області проживали племена черняхівської культури, котрі належали до антського племінного союзу — ймовірних праукраїнців[63]. Серед близько 200 знайдених пам'яток і 50 поселень на Тернопільщині, найвідоміші могильники у Чернелеві-Руському[64] Тернопільського та поселення в Кобиллі Збаразького районів[65].

Збруцький ідол зі Збручанського культового центру — осередку язичництва IX—XIII століть[66]

У IX столітті східнослов'янські землі об'єдналися в єдину державу Русь. Про інтенсивність заселення в цей час території області свідчать понад 300 давньоруських городищ та селищ, понад 100 некрополів X—XIII століть. 988 року Володимир Святославич запровадив у Русі державну релігію — християнство, тоді ж до Київської Русі увійшли землі білих хорватів — територія сучасної Галичини та Прикарпаття, в тому числі нинішня Тернопільщина. Територія сучасної області розподілялася між адміністративними одиницями — Галицької, Волинської та Київської землями, посадниками в яких були сини великого князя київського.

Наприкінці XI століття на території сучасної Тернопільщини виникли удільні князівства Теребовлянське та Шумське. У XII столітті Руську державу охопили численні війни між руськими удільними князями, одна з великих міжусобних битв відбулася в лютому 1154 року під Теребовлею. Згодом територія краю увійшла в Галицько-Волинське князівство[67]. Міста Теребовля і Шумськ перетворилися на значні політичні, економічні та культурні центри.

Під час монгольської навали більшість міст краю зазнали спустошення, проте 2 міста, Крем'янець і Данилів, єдині в усій Русі змогли вистояти, про що свідчить Галицько-Волинський літопис:

…А коли [Батий] побачив, що Крем'янець і город Данилів неможливо взяти йому, то й відійшов од них»[68]

Після того, як 1349 року Галицько-Волинське князівство припинило існування, почалася боротьба між Великим князівством Литовським, Польським королівством та Угорським королівством за його землі. Протягом двох століть територія Західної України почергово перебувала у складі цих країн. Після Люблінської унії 1569 року вся територія Тернопільщини опинилася під владою Речі Посполитої.

Кудринецький замок збудували на крутому високому правому березі річки Збруч для захисту від турецько-татарських нападів на початку XVII століття

На кінець XV століття (1498 рік) почалися турецькі напади на Поділля, водночас почастішали набіги татар Кримського ханства. Татарські орди спустошували край, спалювали села, людей захоплювали в ясир і продавали на невільничих ринках Криму. Ще важчим становище місцевого населення стало у XVII столітті, коли Польща, що занепадала, вже не могла стримувати руйнівні напади татар. Загалом за XV—XVII століття Тернопільщина зазнала понад 200 значних нашесть[69]. Для порятунку від спустошливих набігів та для ведення наступальних військових дій проти татарських і турецьких нападників, на південно-західному Поділлі та південній Волині розгортається будівництво мережі оборонних замків і фортець, серед яких до нашого часу збереглися фортеці або руїни оборонних споруд у Бережанах, Буданові, Бучачі, Висічці, Залізцях, Збаражі, Золотому Потоці, Кривчу, Кудринцях, Микулинцях, Окопах, Підзамочку, Скалі-Подільській, Скалаті, Теребовлі, Токах, Чорткові, Язлівці та інші[70].

Польський національний, соціальний та релігійний гніт викликав масове невдоволення місцевого руського (українського) населення, що зрештою виливалося у криваві бунти та селянсько-козацькі повстання. Найвідомішим таким виступом було Повстання Наливайка — козацького отамана з містечка Гусятина[71]. Під час визвольної війни 1648—1657 років під проводом Богдана Хмельницького на Тернопільщині відбулися ключові для війни Збаразька облога та Зборівська битва. Після переможного для українців перебігу останньої було укладено Зборівський договір, котрий дав початок незалежної української держави — Гетьманщини[72]. Проте територія сучасної Тернопільської області до складу цієї держави так і не ввійшла.

Палац графа Бадені в Коропці

З 1772 року більша частина території області була приєднана до Габсбурзької монархії як частина Королівства Галичини та Володимирії. 1793 року північні (волинські) райони Тернопільщини, які після розподілу 1772 року залишилися у складі Речі Посполитої, були передані Російській імперії.

Під час Наполеонівських війн за Шенбруннським договором від 14 жовтня 1809 року Російській імперії було передано територію Галичини на схід від лінії смт Залізці — місто Зборів і річка Стрипа. Указом російського імператора Олександра I 15 червня 1810 року тут створено адміністративно-територіальну одиницю — «Тернопільський край» із центром у місті Тернополі, який отримав статус окружного міста. Після Віденського конгресу влітку 1815 року Тернопільський край повернено Австрійській імперії.

1 листопада 1781 року Йосифом II звільнено селян Галичини від кріпацтва, а панщина обмежена трьома днями на тиждень. 1848 року усім селянам Галичини надано землю і звільнено від відпрацювання панщини. На честь цієї події у багатьох селах краю були встановлені пам'ятні хрести, декотрі з них збереглися донині. У підросійській частині області подібну реформу було проведено тільки 1861 року

З початком Першої світової війни тисячі юнаків з Тернопільщини зголосилися до лав Леґіону Українських Січових Стрільців. У краї відбулися важливі для перебігу війни битви на горі Лисоні та над річкою Стрипа поблизу села Семиківці[73].

Після Листопадового чину 1918 року на галицькій території Тернопільщини утворено Тернопільську область ЗУНР[74]. Після поразки українських сил у Львові, (внаслідок Битви за Львів), столицю нової держави перенесли до Тернополя[75], а після польської окупації Тернополя — до Станіслава (сучасний Івано-Франківськ). З 7 по 28 червня 1919 року в ході Чортківської офензиви Українській Галицькій Армії вдалося ненадовго відвоювати південь Тернопільщини від поляків, проте до кінця липня 1919 року вся територія краю була остаточно окупована Польщею. У Чортківській офензиві відзначився Жидівський курінь (командир — поручник Соломон Ляйнберг), котрий воював на боці ЗУНР головно на території Скалатського та Збаразького повітів. Сформований з місцевої єврейської міліції він налічував до 1200 вояків[76].

Під час польсько-російської війни від 1 серпня до 21 вересня 1920 на захопленій Червоною армією території Галичини існувало маріонеткове державне утворення — Галицька Соціалістична Радянська Республіка зі столицею у місті Тернополі.

21 вересня об'єднана польсько-українська армія відсунула на схід останні на Тернопільщині більшовицькі війська з містечка Гусятина. Підсумком війни став Ризький мир 1921 року, згідно з яким Тернопільщина залишалася у складі Другої Речі Посполитої[77]. 3 грудня 1920 року було створено Тернопільське воєводство, до складу якого ввійшли 17 повітів Східної Галичини[78]. Міжвоєнний період характеризувався загостренням польсько-українського протистояння. З ініціативи польського керівництва на території Тернопільщини засновували спеціальні «кольонії» поляків-переселенців з Мазурії, аби змінити етнічно-релігійний склад населення краю з метою придушити український національний опір, а в майбутньому не допустити підтримки автономії України на плебісциті 1939 року. Досі в мікротопоніміці сіл та містечок області трапляються назви Мазурівка та Кольонія.

У 1932–1933 роках від штучного голоду в радянській Україні на Тернопільщину, як прикордонний край, масово втікали жителі сусідньої Кам'яне́ць-Поді́льської області. На Тернопільщині значного поширення набуло збирання коштів для допомоги змушеним голодувати. Започаткували цей рух священники панахидами за упокій душі жертв Голодомору в Українській Радянській Соціалістичній Республіці; вони закликали паству офірувати дещицю для порятунку братів за Збручем. Ініціатором та організатором продовольчої допомоги став «Подільський союз кооператив», який очолювала Іванна Блажкевич, також в акції брали участь УНДО, «Просвіта», ОУН, «Союз українок», «Рідна школа», «Маслосоюз» та інші політичні й громадські організації. Вони надіслали петиції протесту до радянського уряду та в Лігу Націй[79].

За пактом Молотова-Ріббентропа 1939 року Східна Галичина і Південна Волинь опинялися у складі СРСР. Протягом 17—19 вересня в ході польсько-радянських бойових дій уся Тернопільщина захоплена Радянським Союзом. 27 листопада 1939 року утворено Тернопільську область з 12 повітів (Бережанський, Борщівський, Бучацький, Заліщицький, Збаразький, Зборівський, Копичинецький, Підгаєцький, Скалатський, Теребовлянський, Тернопільський і Чортківський) Тернопільського воєводства й одного (Кременецький) — Волинського[80]. Прихід радянської влади ознаменувався репресіями і переслідуваннями, передусім членів ОУН, інтелігенції та духівництва.

У часи німецької окупації галицьку частину Тернопільщини було адміністративно підпорядковано дистрикту Галичина, волинська — ввійшла до складу райхскомісаріату Україна з центром у Рівному. Таким чином, на території сучасної Тернопільської області існували чотири нацистські адміністративно-територіальні утворення: крайсгауптманшафт Тернопіль, крайсгауптманшафт Чортків, крайсгауптманшафт Бережани і Кременецький ґебіт. На території краю діяли чотири основні течії руху опору — польський, український та, меншою мірою, єврейський і радянський. За польськими підрахунками, на кінець 1943 року в Армії Крайовій — осередку польського опору — на Тернопільщині було близько 10 тис. осіб.

Синагога в Чорткові

У вересні 1941 року в Тернополі створене перше у Східній Галичині єврейське гето, де 25 березня 1942 року німці розстріляли тисячу євреїв[81]. Окупаційна влада створила 13 гето у великих населених пунктах Тернопільщини, зокрема в Бережанах, Борщеві, Теребовлі, Бучачі, Чорткові, Збаражі, Зборові, Козові, Товстому та інших, охопивши найгірші квартали цих міст[82]. За даними надзвичайної слідчої комісії у місті Тернопіль і на його околицях (Янівському та Драганівському лісах) нацисти знищили понад 28 тисяч осіб, яких вивезли переважно з тернопільського гето. Всього на території області під час Другої світової війни за різними даними було страчено від 125[83] до 162,4 тис.[84] євреїв.

21—25 серпня 1943 року в селі Золота Слобода Козівського району пройшов III-й Надзвичайний Великий Збір ОУНР. На Тернопільщині діяли ВО «Волинь-Південь» та ВО «Лисоня». Поблизу села Слов'ятин, нині Бережанського району, діяла Слов'ятинська підстаршинська школа УПА. В селі Антонівці на Шумщині у квітні-серпні 1943 розміщувався штаб УПА-Південь. Після перенесення глобальних воєнних дій на захід, на території Тернопільщини радянська влада засобами НКВД та МДБ розгорнула боротьбу проти українського повстанського руху. 4 квітня 1945 близько 40 членів ОУН і вояків УПА загинули у штольнях гори Стінка (споруджено пам'ятник із переліком 23-х відомих імен) поблизу села Фащівка Підволочиського району. До 1946 року криївки УПА були у печерах Кришталева, Угринь, Вертеба та інших[85].

Після фактичного закінчення Другої світової війни у світовому вимірі на Західній Україні тривала підпільна партизанська війна українського національно-визвольного руху проти радянської влади. Проте з кінця 1940-х років відбувається поступовий перехід від збройної боротьби до мирних форм опору тоталітарному режимові[86]. Зрештою, до початку 1960-х років повстанський рух був повністю придушений. Останній бій УПА відбувся у Підгаєцькому районі 14 квітня 1960 року — в лісі біля хутора Лози, розташованого між селами Шумлянами та Божиковим[87].

Зовнішні відеофайли
Документальні фільми
	«Сражение за Тарнополь», 1944 рік
	«Радянська Тернопільщина», 1978 рік
	«Земле моя — Тернопільщина», 1983 рік

1965 року в Україні відбулися масові політичні арешти. У Тернополі було арештовано та засуджено членів підпільної націоналістичної організації Ігоря та Олеся Ґерет, Миколу Литвина, М. Чубатого, Василя Ярмуша та інших.

5 червня 1967 року Тернопільську область нагороджено орденом Леніна — за досягнення трудящих області в господарському і культурному будівництві[88][89]

1973 року в с. Росохач виникла молодіжна підпільна група (т. зв. Росохацька група), до якої входило 9 осіб, зокрема Василь Мармус та Степан Сапеляк[90]. Вночі 22 січня 1973 року на День соборності учасники групи розклеїли в місті Чорткові антирадянські листівки та вивісили синьо-жовті прапори, за що були заарештовані й засуджені на різні терміни позбавлення волі[91].

Кінець 1980-х років позначений актами громадянської непокори радянській системі, дедалі більше фактів свідчили про поглиблення кризи в компартії — 1988 року дев'ять осіб здали партквитки. Посилилася тенденція занепаду комсомольських організацій — 1988 року у порівнянні з 1985 роком членів ВЛКСМ поменшало майже на 20 %. У перші роки перебудови виникли неформальні групи та організації, в тому числі політизовані. За рекомендацією Михайла Гориня та В'ячеслава Чорновола в серпні 1988 року створено тернопільську філію Української Гельсінської Спілки (УГС, голова Л. Горохівський)[92]. 24 березня 1989 в Тернополі організовано перший в Україні осередок Народного Руху України. 1989 року виникло товариство «Меморіал» (голова Марія Куземко). Поміж молодіжних організацій провідна роль належала товариству «Вертеп» (кер. А. Пасічник).

З ініціативи УГС, НРУ, «Меморіалу» 21 травня 1989 року в центрі Тернополя встановлено знак на місці майбутнього пам'ятника Тарасу Шевченкові. Тоді ж уперше відкрито використано національну символіку. Резонансною подією стало зняття у Тернополі 8 серпня 1990 року пам'ятника Леніну; цим демонтажем керував Ярослав Демидась[93]. За участю членів бюро обласної письменницької організації в області випускали самвидавчу літературу, газети «Дзвін», «Посвіт», «Тернистий шлях», «Тернове поле». Національно-демократичні сили брали участь у багатьох регіональних та в усіх всеукраїнських національно-патріотичних акціях. Висока громадська активність в регіоні виявилася найвищою в Україні «за» (98,67 %) проголошення незалежності на референдумі 1991 року[94].

В рамках підготовки до Євро-2012 з футболу було майже повністю реконструйовано центральний стадіон (за винятком бігових доріжок).

Станом на кінець 2015 року — одне з двох міст області (також Чортків), яке має активні очисні споруди.[95]

Станом на 09:00 3 травня на Тернопільщині 868 випадків COVID-19, 15 — летальних, 127 людей одужали.[96]

Адміністративний центр області — місто Тернопіль.

У складі області:

• районів — 3;
• населених пунктів — 1057, в тому числі:
  • міського типу — 35, в тому числі:
    • міст — 18[97], в тому числі:
      • міст обласного значення — 2[98];
      • міст районного значення — 16[99];
    • селищ міського типу — 17[100];
  • сільського типу — 1022[101], в тому числі:
    • сіл — 1021[102];
    • селищ — 1[103].

У системі місцевого самоврядування:

• районних рад — 17[104];
• міських рад — 18[105];
• селищних рад — 17[106];
• сільських рад — 580[107].

Окрім вищеназваних районів, 1940 року також було утворено Білобожницький, Буданівський, Великоборківський, Великоглибочецький, Вишнівецький, Гримайлівський, Заложцівський, Золотниківський, Золотопотіцький, Великодедеркальський, Козлівський, Копичинецький, Мельнице-Поділький, Микулинецький, Новосільський, Почаївський, Пробіжнянський, Скала-Подільський, Скалатський, Струсівський, Товстенський, Коропецький райони. Відтак протягом 1950-1960-х рр. ці адміністративно-територіальні одиниці приєднано до інших районів із більшими районними центрами[108].

Земельні ресурси — основне багатство області. Із загальної площі земельного фонду 75,9 % становлять землі, що використовуються для сільського господарства[123]. Розораність території — 62 %, один із найвищих відсотків в Україні[124]. Орні землі в структурі сільськогосподарських угідь займають 81 % (близько 850 тис. га) — найвищий показник в Україні. У ґрунтовому покриві переважають чорноземи та сірі опідзолені ґрунти — групи найродючіших ґрунтів у світі[125].

Аграрний сектор займає провідне місце у народногосподарському комплексі області, сільське господарство дає 30 % валового внутрішнього продукту регіону і забезпечує потреби населення області в основних харчових продуктах та потреби переробної промисловості у сировині, створює основу експортного потенціалу області[116]. Серед галузей сільського господарства переважає рослинництво, де виробляється 59—66 % (2006—2010) валової продукції[126]; 34 % припадає на тваринництво, основними галузями якого є скотарство, свинарство та птахівництво. Основними культурами, які вирощують в області, є озима пшениця, ярий ячмінь, кукурудза, цукровий буряк, озимий ріпак[127]. В результаті реформування агропромислового комплексу створено нові формування, серед яких понад 250 приватних (приватно-орендних) агропромислових підприємств, близько 200 господарських товариств, 19 кооперативів, понад 770 фермерських господарств та інших господарських структур[128].

Тернопільська область займає провідне місце в Україні зі заготівлі дикорослих плодів, ягід, березового соку, лікарських трав. Ліси області мають значні ресурси лікарської сировини. Більш як на 860 га створено плантації шипшини, калини, обліпихи, аронії, кизилу, лимонника китайського. Важливе значення мають звіробій, суниця, мати-й-мачуха, чистотіл та інші[129].

Обсяг промислового виробництва Тернопільщини становить у порівняльних цінах 1,9 млрд грн. — 0,6 % обсягу в Україні. Провідне місце серед галузей промисловості (60 % загального обсягу) належить харчовій, яка переробляє сільськогосподарську сировину. У ній виділяються: цукрова, м'ясна, молочна, спиртово-горілчана, кондитерська, тютюнова, плодоовочеконсервна, борошномельна та інші галузі.

За обсягами виробництва продукції лідер — цукрова промисловість (діють 8 цукрових заводів, які виробляють майже 10 % цукру з цукрових буряків від загального обсягу в Україні). Вагоме місце в державі займають також спиртова (виробляє 27 % спирту в Україні) та молочна (5,6 % масла) галузі області. Продукція харчової промисловості — основа експортного потенціалу Тернопільщини.

До провідних галузей промислового комплексу області належить машинобудівна, легка, скляна та порцеляно-фаянсова, хімічна, деревообробна і меблева. Машинобудування об'єднує промисловості: електротехнічну, засобів зв'язку, сільськогосподарського машинобудування та інші підгалузі. Усі підприємства працюють на привізному металі, випускаючи трудомістку продукцію: електротехнічні прилади, засоби зв'язку, світлотехнічне обладнання, сільськогосподарську техніку. Найбільші підприємства галузі — ВАТ «Ватра» та СП «Ватра-Шредер» (світлотехнічне обладнання виробничного та культурно-побутового призначення[130]), ВАТ «Тернопільський комбайновий завод» (сільськогосподарську техніку), ВАТ «Оріон» (засоби радіозв'язку), ТОВ «Люїзо» (інструменти з твердих сплавів; аналогів його продукції на території України нема). Легка промисловість Тернопільщини базується на місцевій (шкіра) і привізній сировині (бавовна, шерсть, текстиль, шкіра та ін.) і представлена 24 підприємствами, зокрема ВАТ «Текстерно», ВАТ «Галія», ВАТ «Вінітекс», СП «Біллербек-Україна».

За останні роки створено ряд нових підприємств, які організовують виробництво конкурентоспроможної продукції, зокрема філія ТОВ «Ла Кастеллана», СП «Антарес», ТОВ «Теркурій-2». Скляну і порцеляно-фаянсову промисловість представляють ВАТ «Бережанський склозавод»[131], ТОВ «Фірма „Декор“», ТОВ «Тернопільфарфор». До меблевої та деревообробної промисловості належать ПП «Фабрика меблів „Нова“», ЗАТ «Тернопільське меблеве підприємство», СП Фірма «МАК», ТОВ «Будсервіс», ТОВ «Ліском». Продукція цих підприємств має значний попит у споживачів.

Експортні та імпортні постачання зв'язують Тернопільщину із 87 країнами світу. Основними торговельними партнерами краю є Австрія, Іспанія, Італія, Китай, Молдова, Нідерланди, Німеччина, Польща, РФ, Угорщина, Франція, Чехія. Тернопільська область експортує в Австрію, Молдову, Німеччину, Польщу, РФ переважно продукцію харчової промисловості, тваринництва, деревину та вироби з неї, текстиль і текстильні вироби, машини, електричне обладнання, інші промислові товари. Італія, Китай, Нідерланди, Німеччина, Польща, Франція, Чехія імпортують в область машини та електричне обладнання, фармацевтичну продукцію, транспортні засоби, пластмаси і вироби з них, продукти рослинного походження, чорні метали. Іноземні інвестиції в економіку області здійснюють у вигляді переважно спільних підприємств або підприємств із 100 % іноземним капіталом[116].

У Тернопільській області — значна кількість підприємств, перспективних для вкладення капіталу. Продукція, що можуть поставляти на експорт: продукти тваринного походження, м'ясо яловиче, ковбаси, крохмаль, етиловий спирт, горілка та горілчані вироби, соки, пиво, мінеральні води, макаронні та хлібобулочні вироби, борошно, крупи, плодоовочеві консерви, кондитерські вироби, дріжджі, харчові концентрати, майонез, масло, різні види твердих сирів, казеїн, ферментативний тютюн, цигарки. З непродовольчої групи — складні залізобетонні конструкції, цегла, облицювальна гранітна плитка, меблі, вироби з дерева, паркет, шпон, лісоматеріали, фармацевтичні засоби, побутова хімія, пральні порошки, шампуні, мийні засоби, поліетиленові мішки, комбайни бурякозбиральні й запасні частини до них, електричні машини та обладнання, антени супутникові, радіостанції, світлотехнічне обладнання, світильники, мікрокалькулятори, годинники, вироби зі скла, порцеляно-фаянсовий посуд, ялинкові іграшки та прикраси[132], текстиль і трикотажний одяг, тканини бавовняні, пряжа шерстяна, швейні вироби, шкіра, лінолеум, перо-пухові вироби тощо.

На Тернопільщині проходить понад 25 різних фестивалів, найвідоміші з яких: фольклорно-обрядове дійство «Маланка» (с. Горошова), книжковий фестиваль "ДжураФест (Тернопіль), кулінарний фестиваль «Вареник-Фест» (Збараж), фестиваль Бережанського замку (Бережани), мистецько-краєзнавчий фестиваль «Братина» (с. Стіжок), «Червоне-фест» (с. Нирків), свято народних ремесел, фольклору та хореографії «Тернопільські обереги» (Тернопіль), фестиваль мистецтв «Забави у княжому місті» (Теребовля), кулінарний фестиваль «КоропФест» (смт Коропець), мистецько-розважальний фолкрок фестиваль «На хвилях Серету» (Залізці), всеукраїнський фестиваль лемківської культури «Дзвони Лемківщини» (урочище «Бичова» поблизу міста Монастириська), фестиваль стрілецької та повстанської пісні «Дзвони Лисоні» (Бережани), фольклорно-мистецький фестиваль «В Борщівському краї цвітуть вишиванки» та кулінарний фестиваль борщу «Борщ'їв» (Борщів), всеукраїнський фестиваль-конкурс козацької пісні «Байда», фестиваль народного танцю «Червона калина» (Тернопіль), всеукраїнський фестиваль «Тернопільські театральні вечори. Дебют» (Тернопіль), міжнародний джазовий фестиваль «Jazz Bezz» (Тернопіль), Міжнародний "Мистецький фестиваль «Ї» (Тернопіль) та інші[138].

Серед річного календарно-обрядового циклу Тернопільщини найбільш збереженим до останнього часу виявився зимовий[139]. Його складають такі свята, як Андрія, Миколая, Різдво, Новий рік та Йордан.

Найпоширеніший вид декоративно-ужиткового мистецтва — вишивка — має характерні особливості в усіх районах краю й відрізняється за композицією, технікою виконання, колоритом[140]. На Тернопільщині простежують три школи писанкарства: західноподільську, лемківську, гуцульську[141]. Селяни Тернопільщини прикрашають житла розписами і витинанками з паперу. На Тернопільщині розвинута художня обробка металу, колаж, аплікація, нанизання з бісеру; художнє слюсарство і декоративні розписи будинків; навершя на димарях та корони ринв, які часто прикрашають декоративними птахами й квітами з бляхи. Мають попит нагрудні й нашийні прикраси з бісеру: ґердани, комірці, ланцюжки, крученики, силянки, кризи[142]. Народні майстри Тернопільщини різьблять із дерева меблі, рами, ложки, макогони, ступи, маглі, прядки, терлиці, вози, ціпи та ін., іноді прикрашаючи їх рельєфним, напівоб'ємним різьбленням або гравіюванням, вирізують вибійчасті дошки для набивання декору на тканини[143]. Виробництвом дерев'яних іграшок займалися в селах Лисичинці та Звенигород. Музичні інструменти (сопілки, ліри) виготовляли у селах Вільховець, Іване-Золоте, місті Почаїв та містечку Залізці. Відомі у краї вироби майстрів-ткачів, килимарів, оригінальні мистецькі роботи гончарів[144].

Фольклор та етнографію області досліджували Іван Пашковський[145], Зоріан Доленга-Ходаковський, Іван Вагилевич, Яків Головацький, о. Гнат Галька, Павло Чубинський, Володимир Гнатюк, Осип Роздольський[146], та ін. У 1989 — 1993 роках, завдяки збирачам-фольклористам П. Медведику та С. Стельмащуку, вийшла збірка у двох частинах «Пісні Тернопільщини», в яку ввійшло 595 пісень та 200 коломийок[147]. У 80 — 90-х роках XX століття значну збирацьку та транскрипторську роботу проводить О. Смоляк. У його рукописному фонді нараховується близько 5000 пісенних одиниць, з яких близько 500 надруковано у збірнику «Весняна обрядовість Західного Поділля»[148]. Про побут наддністрянського населення Тернопільщини написав фундаментальну працю «Культура вільховечан» Софоній Колтатів, проте досі більша її частина не була видана і зберігається у рукописному вигляді в архівах Львівського етнографічного музею.

Серед письменників — вихідців з Тернопільщини, найвідоміші передусім польський поет, драматург Юліуш Словацький (драма «Мазепа»), єврейський письменник, лауреат нобелівської премії 1966 року Шмуель Йосеф Аґнон (романи «Весільний балдахін», «Гість на одну ніч»)[149], поет, прозаїк, громадсько-культурний діяч Богдан Лепкий (квадрологія «Мазепа», пісня «Чуєш, брате мій»), історичні новелісти Андрій Чайковський (роман «Сагайдачний»), Осип Назарук (повість «Роксоляна») Юліан Опільський (повість «Ідоли падуть»), прозаїк Тимофій Бордуляк, котрий у своїй творчості змальовував життя галицького селянства кінця XIX — початку XX століття (оповідання «Дай, Боже. здоров'я корові» та інші), поет, критик та видавець Осип Маковей, автор численних стрілецьких пісень («Човен хитається серед води», «Як з Бережан до кадри», «Зажурились галичанки») та 3-томного роману про національно-визвольні змагання «Заметіль» Роман Купчинський, а також інші.

Наприкінці лютого 1984 року президія Спілки письменників України ухвалила рішення про заснування в області письменницької організації, яка 2012 року налічувала 49 письменників. Відомі письменники Тернопільщини початку кінця 20 — початку 21 століття: Олександр Вільчинський, Олексій Волков, Надія Гербіш, Анатолій Дністровий, Юрій Камаєв, Василь Махно, Юрко Покальчук, Леся Романчук, Сергій Синюк, Олександр Смик.

У Тернопільській області видаються літературні часописи «Літературний Тернопіль», «Русалка Дністрова». При Тернопільському педагогічному університеті 2008 року засновано студентську поетичну групу «Літературна студія 87», яку очолює Юрій Завадський[150].

Іван Марчук серед своїх картин

На Тернопільщині жили та працювали художники Юліан Панькевич, Олена Кульчицька, Антін Манастирський, брати Михайло та Тимофій Бойчуки, Діонізій Шолдра, Яків Струхманчук, Іван Хворостецький, Ярослава Музика, Петро Обаль, Андрій Наконечний, Леопольд Левицький, Олекса Шатківський, Зеновій Флінта, Тарас Левків, Ярослав Мотика та інші[151]. Художник Іван Марчук внесений до списку «100 геніїв сучасності», укладеного британською газетою The Daily Telegraph[152].

Серед споруд краю є виконані у стилях традиційному українському руської доби, бароко, класицизму, ампіру, модерну, псевдоруському, еклектики, неоготики, необароко, соцреалізму, конструктивізму, неовізантизму[153] та інших. Традиційна дерев'яна архітектура Тернопільщини належить до 3 головних стилів — галицького, волинського та подільського. У краї працювали відомі архітектори Бернард Меретин, Ян Ґотфрід Гофман, Тальовський Теодор-Мар'ян, Зубжицький-Сас Ян Кароль, Захаревич Юліан, Михайло Нетриб'як та інші. Відомі скульптури Івана Пінзеля у Бучачі, Рукомиші та Монастириську, деякі з них виставлялися у Луврі в листопаді 2012 — лютому 2013 років[154].

Тернопільський академічний обласний драматичний театр ім. Т. Г. Шевченка

Щонайменше від часів запровадження християнства в Русі на Тернопільщині розвивався церковний спів, який до XVI століття був лише одноголосим, а відтак і зі змішаним чотириголоссям[155]. 1791 року у Почаївській лаврі виходить перший збірник кантів під назвою «Богогласник», у якому було представлено 238 кантів на всі річні календарні церковні свята[156]. У першій половині XIX століття церковна музика на Тернопільщині поповнюється місцевими творами композиторів-аматорів, здебільшого священників місцевих парафій. З другої половини XIX століття на Тернопільщині культурно-мистецьке життя розвивається у формі театрально-музичних вистав. Створення в другій половині XIX століття культурно-освітніх організацій «Торбан», «Боян», «Народна школа», «Просвіта» породило й аматорське музичне виконавство[157]. Одним із перших організаторів та керівників сільських аматорських хорів на Тернопільщині був греко-католицький священник Йосиф Вітошинський, який 1868 року заснував Денисівський хор, що вже наприкінці XIX століття виконував гімн «Ще не вмерла України»[158]. На початку XX століття і до його 30-х років на Тернопільщині майже в кожному селі функціонували аматорські хори, керівниками яких здебільшого були вчителі простонародних шкіл та місцеві священники[159].

З Тернопільщиною пов'язані життєвий та творчий шлях композиторів Василя Барвінського[160], Михайла Вериківського[161], Олеся Ґерети[162], Михайла Коссака[163], Євгена Купчинського[164], Івана Левицького[165], Кароля-Юзефа Ліпінського[166], Петра Любовича[167], Миколи Маліборського[168], Нестора Нижанківського[169], Остапа Нижанківського[170], Дениса Січинського[171], Ярослава Смеречанського[172], Генрика Топольницького[173], Богдана Климчука[174], Василя Подуфалого[175] та інших; диригентів Ілька Блажкевича[176], Йосифа Вітошинського[177], Миколи Вороняка[178], Ганни Герасимович-Когут[179], Євгена Корницького[180], Андрія Кушніренка[181], Миколи Матерського[182], Ореста Олійника[183], Володимира Садовського[184], Степана Стельмащука[185], Евгена Цісика та інших; вокальних виконавців Івана Григоровича[186], Василя Коссака[187], Соломії Крушельницької[188], Ганни Крушельницької[189], Романа Бойка[190], Анатолія Горчинського[191], Тамари Дідик[192], Наталії Лемішки[193], Наталії Маліманової[194], Бориса Репки[195], та інших. Кобзарське мистецтво у краї виконують Струсівська заслужена капела бандуристів «Кобзар»[196], Дмитро Губ'як[197], Василь Жданкін[198]. З кінця 1980-х активно розвивається рок та нова українська естрада. Сучасними популярними виконавцями є гурти: С.К.А.Й.[199], Los Colorados[200], ансамбль «Світозари»[201], виконавці Віктор Павлік, барди — Віктор Морозов і Олександр Смик.

З 1915 року на Тернопільщині починають працювати стаціонарні музично-драматичні театри: «Тернопільські театральні вечори» (керівник — Лесь Курбас), «Український театр» (керівник — Микола Бенцаль), а 1939 року — обласний драматичний театр ім. І. Франка (керівник — Микола Комаровський), який 1948 року трансформувався в обласний музично-драматичний театр ім. Т. Шевченка. Нині у Копичинцях, Озерній (Зборівського району), Борщеві, Бучачі, Крем'янці та інших містах і селах діють аматорські театральні колективи. Всього в області функціонують 640 театральних колективів, з яких 335 дитячих, у тому числі — 23 народних театри та 8 зразкових дитячих театральних колективів, 5 театрів мініатюр і 10 театральних студій; 621 гурток художнього слова (з них 335 дитячих), а також 121 художньо-освітній гурток (з них 30 дитячих).

1989 року на Тернопільщині був заснований перший рок-гурт «Анестезія». Музичний напрям — треш-метал. Серед керівників — О. Домбровський та О. Грушовський. Гурт проіснував до 1994 р. Члени гурту — співзасновники Тернопільського рок-клубу та фестивалю «Нівроку».[202]

На території Тернопільської області розташовано: 426 пам'яток археології (з них — 6 національного значення), 1673 пам'ятки історії (з них — 1 національного значення), 1315 пам'яток архітектури та містобудування (з них — 180 національного значення), 164 пам'ятки монументального мистецтва. До Списку історичних населених місць України, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 26.07.2001 р. за № 878, включено 30 населених пунктів Тернопільської області: Бережани, Борщів, Бучач, Вишнівець, Гримайлів, Гусятин, Залізці, Заліщики, Збараж, Зборів, Золотий Потік, Козова, Копичинці, Коропець, Кременець, Ланівці, Мельниця-Подільська, Микулинці, Монастириська, Підволочиськ, Підгайці, Почаїв, Скала-Подільська, Скалат, Теребовля, Тернопіль, Товсте, Хоростків, Чортків, Шумське.[203]

Старе єврейське кладовище в Підгайцях

В області діє 962 кладовища, 14 — закритих. Є місця поховання євреїв, поляків, чехів, словаків, австрійців, німців та осіб інших національностей. Багато на території області є поховань учасників бойових дій періоду 1941—1944 років. Є 5 поховань (гробниць, каплиць, некрополів й мавзолеїв) XVII—XX століть, які внесені до державного реєстру національного і культурного надбання: Каплиця сім'ї Михайлівських на міському цвинтарі міста Чорткова, Усипальниця Сапігів (XVIII століття) у селі Більче-Золоте, Усипальниця Сапігів (XVIII століття) у селі Пилатківці, гробниця Марцеліни Даровської (XVII—XVIII століть) у селі Язлівець, Мавзолей Понінських (XIX століття) у селі Нирків та Єврейський некрополь XV—XX століть у місті Підгайці[204].

На території Тернопільщини зосереджено близько 85 дерев'яних храмів[205], ще 2 храми — церкву із села Соколів Бучацького району[206] та церкву із села Зелене Гусятинського району, а також дерев'яну дзвіницю із села Кут-Товсте Гусятинського району перенесено у скансени Львова та Києва[207].