Монокль (офтальмологія)

Монокль як оптичний прилад був винайдений в XIV столітті. Спочатку він являв собою лінзу, закріплену на довгій ручці, яка трималася над текстом або перед очима. У XVI столітті ручка монокля втратила свою функцію, оскільки набуло поширення затискання монокля за допомогою м'язів обличчя.

Як популярний оптичний аксесуар монокль увійшов у моду одночасно з пенсне, у другій половині XIX століття, і був масовим предметом носіння на обличчі до Першої світової війни. Монокль як правило носився чоловіками і особливу популярність мав серед гвардійських офіцерів, особливо німецьких. У німецькій армії, звичка до моноклю проіснувала ще кілька десятиліть, і зберігалася серед офіцерів старої імперської школи до кінця Другої світової війни. Моноклі отримали максимально широке поширення, як відзначають дослідники, в Німеччині та Російської імперії. Вставляння монокля в очну западину і швидке його скидання звідти перетворилося на вид світської акробатики з претензією на шик. Але, при цьому, під час Першої світової війни в Росії монокль вийшов з моди і повсюдного вживання. Причинами цього вважаються патріотичні міркування: росіяни відмовлялися від використання монокля для демонстрації відмінності з «войовничими тевтонами», які більш «пристрасно» ставилися до моноклів, і не поспішали від нього відмовлятися в роки війни. У пресі Росії цього періоду представник ворожої армії — «прусак в загостреній касці і з моноклем» часто зображувався у карикатурному образі.

Серед останніх любителів монокля в Росії відзначають письменника Михайла Булгакова. Вже в радянський період, після отримання першого письменницького гонорару за публікацію в газеті «Гудок», Булгаков придбав монокль і сфотографувався з ним. Згодом він любив роздавати цю фотографію друзям і знайомим. Існує припущення, що для Булгакова монокль став «епатуючим символом буржуазності», ознакою прихованої опозиційності радянському ладу. Монокль іноді асоціюється як один з «витончених» символів життя Європи кінця XIX-початку XX століття.