Монські царства

Монські царства - державні утворення народу мон на території сучасної М'янми.

Історія М'янми
Найдавніша історія (11 000–200 до н. е.) П'ю (200 до н. е. — 1050 н. е.) Монські царства (825?—1057) Араканські царства (788?—1406)
Династія Паган (849–1297) Період ворогуючих царств Верхня Бірма (1297–1555) М'їнсайн і Пінья (1297–1364) Сікайн (1315–1364) Ава (1364–1555) П'ї (1482–1542) Раманья (1287–1539, 1550–1552) Шанські князівства (1215–1563) Аракан (1429–1785) Таунгу (1510–1752) Відроджене Хантаваді (1740–1757) Конбаун (1752–1885)
Британська Бірма (1824–1948) Англо-бірманські війни (1824–1885) Націоналістичний рух (1900–1948) Японська окупація (1942–1945)
Сучасність (з 1948) Союз Бірма (1948–1962) Переворот 1962 року Соціалістична республіка (1962–1988) Повстання 8888 Союз М'янми (1988–2010) Політичні реформи (2011–2012) Військовий переворот 2021 року
Список столиць • Бірманські хроніки Військова історія

Ранні монські державні утворення виникли на території М'янми в перші століття нашої ери. Бірманські хроніки повідомляють про вісім таких об'єднаннях монських племен у межиріччі Ситауну і Салуїну, вожді яких перебували в стані постійної ворожнечі один з одним. Китайські джерела III-IV століть згадують назви деяких з них (Мічень, Куньлунь, Модіпо), на сюзеренітет над якими претендувалв держава Шрикшетра. Однак центр монської державності та культури, до якого тяжіли і мони М'янми, лежав за її межами - держава Двараваті контролювала в VII столітті монські центри на м'янманському узбережжі, і робила вплив на їх державний розвиток.

Найбільш відомими державами монів були Татон, Тайккала, Пегу; в науці ці прибережні ранні територіальні об'єднання, які активно вели міжнародну морську торгівлю, отримали назву нагари. Вони вивчені дуже слабо, так як архітектурні пам'ятки у вологому і теплому кліматі узбережжя практично не збереглися. Нагари складалися з власне міста (як правило невеликого, але добре укріпленого), і невеликої сільської території. Селянство в основному займалося зрошуваним рису; широкого поширення набуло і рибальство. Матеріальною базою нагарів були багатства, накопичені в результаті торгівлі, піратства, обкладення податками іноземного купецтва, монополій на ввіз і вивіз певних товарів (зазвичай нагари розташовувалися при впадінні річки в море). На чолі нагарів стояли правителі, що носили індійські титули та імена. Були сприйняті і соціальні норми стародавньої Індії - насамперед поділ на варни, що сприяло закріпленню привілейованого становища правлячих верств.

У VII-VIII століттях територія монських міст-держав розширювалася за рахунок приєднання долини Сітауна і дельти Іраваді. У 805 році одне з них - Мічаень - відправило своє посольство в імперію Тан і, згідно з китайськими джерелами, отримало визнання імператорського двору. Після того, як держава Наньчжао знищило царство Шрикшетра, монським державам вдалося об'єднати свої сили і зупинити її наступ, а також значно просунутися на північ за рахунок території колишньої Шрикшетра.

У IX-X століттях мони освоїли долину річки Чаусхе - головну рисову житницю країни. Це дозволило їм створити економічний потенціал для об'єднаної держави, центром якого стало місто Татон. У X-XI століттях другим центром монської держави став приморський Пегу. Мабуть об'єднана монська держава, яку індійці і кхмери називали Раманнадесою (рман-мон) являла собою не аграрну імперію з виходом на морські торгові шляхи, а союз міст-держав, в яких головною функцією була морська торгівля на міжнародних шляхах; внутрішні сільськогосподарські райони залишалися в чисто формальної або данинній залежності.

В XI столітті держава монів була завойована державою Паган.