Монь Анатолій

Народився 1920 року в селі Спасів (сьогодні Здолбунівський район Рівненської області)[1]. Член ОУН[2]. У вересні 1939 року очолив у Спасові збройний загін чисельністю 20 осіб, який належав до 17-ї округи «Рівне» ОУН[2]. Під час збройних сутичок у Спасові загинуло п'ятеро українців та четверо поляків[2]. Оунівцям вдалося відібрати в озброєних поляків 40 гвин­тівок[2].

У 1941 році Монь служив підстаршиною (фельдфебелем) у легіоні німецьких військ «Роланд», створеному з українських добровольців[ком. 1][4][3]. У 1943 році брав участь в організації відділів УПА на Волині і Поліссі[4]. Був командиром охорони крайового провідника ОУН на ПЗУЗ Дмитра Клячківського («Клима Савура»)[3]. Відділ «Гамалії» чисельністю 50-80 бійців охороняв у 1943 році штаб ГК УПА (УПА-Північ)[4][1][5]. За спогадами бійця УПА Миколи Андрощука («Вороного»), 25 червня 1943 року командир Іван Литвинчук («Дубовий»), повертаючись на північ Рівненської області, взяв з собою «Гамалію», який до цього був військовим вишкільником у відділі «Орла» на півдні Рівненщини[1]. У жовтні 1943 року став командиром сотні у ВО «Заграва» під керівництвом Литвинчука[6]. На початку 1944 року «Гамалія» — сотенний у загоні «ім. Хмельницького» («Прилуцького» загону) групи «Заграва», командиром якого був Ярослав Ждан («Острий»)[6][5]. Під час переходу фронту у січні-лютому 1944 року Монь командував лише однією сотнею, у якій налічувалося 100 осіб, але до квітня у його загоні стало вже 3 сотні чисельністю 360 бійців[7].

27 березня 1944 року біля сіл Яполоть і Тростянець Степанського району відбувся великий бій загону «Гамалії» з 16-ою бригадою внутрішніх військ НКВС[8][9]. У повстанських і радянських джерелах обставини та наслідки бою того дня суттєво відрізняються. За звітом українських повстанців, бій тривав 6 годин — з 6-ої ранку до 12-ої дня, більшовики, яких було 4 сотні, першими напали на повстанців, але були змушені відступити, втративши 50 убитими та багатьох пораненими, втрати повстанців становили 6 вбитих і 18 поранених[8]. За радянськими даними, загін повстанців налічував 500 бійців і внаслідок 6-годиного бою був повністю розбитим, заявлено про близько 400 вбитих і 9 полонених повстанців, серед вбитих вони упізнали «Гамалію»[9]. Водночас в іншому документі НКВС стверджується, що сотня «Гамалії» була розбита і сам «Гамалія» був убитий 10 березня 1944 року[10]. Попри це, згідно з повстанськими звітом, уже на початку квітня 1944 року сотня «Гамалії» оточила і розбила загін військ НКВС чисельністю 200 осіб, врятувалося втечею лише 20 червоних, з боку повстанців загинуло 12 бійців[11].

У серпні 1944 року загін «Гамалії» передано від групи «Заграва» до складу групи «Тютюнник»[ком. 2][13]. Місяцем раніше, у липні 1944 року, група «Тютюнник» реорганізована і перейменована на з'єднання груп (ЗГ) «44» («ЗГ», «444»)[13]. У серпні 1944 року Монь («Дяченко») призначений командиром «Прилуцького» загону у складі ЗГ «44» («444», «ЗГ»)[6]. Тереном дій загону був окреслений Сарненський надрайон «з впливом дій на східні терени України»[14]. У вересні 1944 року в загоні «Гамалії» було 3 сотні, у яких налічувалося 300 бійців[7]. На кінець 1944 року загін нараховував 278 осіб[14]. У 1945 році через великі втрати українського підпілля СБ ОУН почала внутрішньопартійну чистку запідозрених у роботі на радянські спецслужби[15]. Тому наприкінці травня 1945 року через страх репресій з боку СБ ОУН Монь дезертирує з лав УПА[5][1][3]. У листі від 25 травня 1945 року до політвиховника загону Петра Ліщука (Лящук, «Коля» «Ярославенко») Монь передає Ліщуку командування підрозділом, запевнюючи того, що не співпрацюватиме з радянською владою[5]. Загін «Прилуцький» було розформовано у червні 1945 року[16]. За деякими даними восени 1945 року Монь нелегально проживав у Мізоцькому районі Рівненської області[5]. Загинув того ж року біля села Спасів при нез'ясованих обставинах[17].

• Літопис УПА. — Київ-Торонто, 2006. — Т. 8: Волинь, Полісся, Поділля: УПА та запілля. 1944–1946. Документи і матеріали. — С. 15, 27, 621-622, 642, 861-862, 869, 924.