Моріс Бланшо

Народився в містечку Кен (деп.Сона і Луара). Закінчив Страсбурзький університет, потім одержав другий диплом в Сорбонні. Працював журналістом і редактором. Перед другою світовою війною висловлював деякі симпатії до нацизму, закликав до скинення уряду Блума. В 1940 році, після нападу Німеччини на Францію, Бланшо відмовився від своїх попередніх переконань і став на шлях боротьби з нацизмом — він був активним учасником Руху Опору й навіть співпрацював з комуністами. В середині 1940-х років остаточно «зав'язав» з політикою й присвятив себе літературі: уже наприкінці війни він випустив два романи й дві літературознавчі роботи. В 1946 році Бланшо виїхав з Парижа й улаштувався в містечку Ез (деп. Приморські Альпи). Помер у лютому 2003 року, у віці 95 років. Помер легко й загадково. Будучи всесвітньо відомим мислителем, не залишив жодного заповіту щодо своєї літературної спадщини.

Творчий шлях Бланшо почався в роки Другої світової війни романами — «Темний Тома» (1941, друга ред. 1950) і «Амінадав» (1942). Надалі Бланшо — прозаїк, писав переважно повісті: «При смерті» (1948), «У бажану мить» (1951), «Остання людина» (1957) та ін. Тоді ж почалася й діяльність Бланшо-критика й есеїста; його численні статті зібрані в книзі «Лотреамон і Сад» (1949), «Доля вогню» (1949).

З 70- х років Бланшо випускав в основному твори змішаного жанру, що складалися з різнопланових, художніх і філософських фрагментів: «Крок по той бік» (1973). Міркування про літературний розвиток XVIII- ХХ ст. увійшли до збірників «Простір літератури» (1955), "Нескінченна розмова " (1969), «Дружба» (1971), «Письмена краху» (1980). Творчий доробок Бланшо вплинув на теорію й практику структуралізму й «нового роману».

Досить повну бібліографію Моріса Бланшо можна знайти тут. (фр.)

Моріс Бланшо, Простір літератури, пер. Леоніда Кононовича, вид. Кальварія, Львів: 2007.

• Manola Antonioli, Maurice Blanchot Fiction et théorie, Paris, Kimé, 1999.
• Christophe Bident, Maurice Blanchot. Partenaire Invisible, Seyssel, Champ Vallon, 1998.
• Hadrien Buclin, Maurice Blanchot ou l'autonomie littéraire, Lausanne, Antipodes, 2011.
• Françoise Collin, Maurice Blanchot et la question de l'écriture, Paris, Gallimard, 1971.
• Jacques Derrida, Demeure. Maurice Blanchot, Paris, Galilée, 1994.
• Leslie Hill, Blanchot: Extreme Contemporary, Londres, Routledge, 1997.
• Philippe Fries, La Théorie fictive de Maurice Blanchot, Paris, L'Harmattan, 1999.
• Éric Hoppenot (dir.), L'Œuvre du féminin dans l'écriture de Maurice Blanchot, Paris, Complicités, 2004.
• Éric Hoppenot (dir.), coordonné par Arthur Cools, L'épreuve du temps chez Maurice Blanchot, Paris, Complicités, 2006.
• Éric Hoppenot (dir.), coordonné par Daïana Manoury, Maurice Blanchot, de proche en proche, Paris, Complicités, Paris, 2008.
• Jeffrey Mehlman, "Blanchot at Combat: Of Literature and Terror, " Legacies Of Anti- Semitism in France (Minneapolis, University of Minnesota Press, 1983)
• Henri Meschonnic, Maurice Blanchot ou l’écriture hors langage in Poésie sans réponse (Pour la poétique V), Paris, Gallimard, 1978, p. 78-134.)
• Ginette Michaud, Tenir au secret (Derrida, Blanchot), Paris, Galilée, 2006
• Jean-Philippe Miraux, Maurice Blanchot. Quiétude et inquiétude de la littérature, Nathan Université, Coll. Écrivains, 1998.
• Anne-Lise Schulte-Nordholt, Maurice Blanchot, l'écriture comme expérience du dehors, Genève, Droz, 1995.
• Parham Shahrjerdi et Benoît Vincent (éd.), Bibliographique critique de Maurice Blanchot, на сайті Espace Maurice Blanchot, 2008.
• Benoît Vincent, L'Anonyme. Maurice Blanchot, Saint-Cyr sur Loire, Publie.net, 2008..
• Marlène Zarader L'être et le neutre, à partir de Maurice Blanchot, Paris, Verdier, 2000.

• Espace Maurice Blanchot — сайт, присвячений Морісу Бланшо
• Bibliographie critique
• Maurice Blanchot et ses contemporains — Бланшо і сучасники
• З неопублікованого «La Conquête de l'espace» публікація в журналі ATOPIA