Моше-Лейб Ербліх

Моше-Лейб був учнем ще більш відомого рабина і «адмора» (вчителя) Елімелеха з Ліжанська[2].

Вивчав Тору у ребе Шмуеля-Шмелке Гурвіца. У 1773 році, коли Шмуель-Шмелке став головним рабином міста Нікольсбурга, рабі Моше-Лейб переїхав до Моравії слід за ним. По завершенні періоду навчання ребе Моше-Лейб став главою раввінського суду містечка Сасова.

Як і його сучасник ребе Леві Іцхак з Бердичева, сасівський рабин Ербліх вважав своїм головним завданням надавати допомогу і захист хворим і бідним, заступатися за слабких і грішних людей перед Богом, та навчав, що справжня любов до людини полягає в розумінні його потреб[3].

Сидячи одного разу в оточенні хворих дітей, яких Моше-Лейб збирав з усього містечка, він сказав: «Той, хто не може висмоктати гній з нариву дитини, не пройшов і півдороги на шляху любові до ближнього»[4].

Одного разу вся громада чекала свого рабина на молитву в найсвятіше свято року — Йом Кіпур, Судний день. Але рабі сильно запізнювався, і тому почали молитися без нього. На середині молитви він прийшов. Коли молитва скінчилася, учні стали питати — яка свята таємниця, який глибокий секрет Тори змусили його спізнитися?

Виявилося, що на шляху в синагогу цадик почув, що в одному будинку сильно плаче дитина. Рабі побіг туди і побачив малюка, який залишився зовсім один, тому що його мати пішла в синагогу. Тоді Моше-Лейб став заспокоювати і колисати його, поки той не заснув. Лише після цього він пішов молитися.

Вранці після молитви він обходив будинки вдів і казав їм «доброго ранку!» — аби морально підтримати цих жінок. Сасівський цадик казав: «Як же просто бідному покладатися на Творця — бо на що інше йому покладатися? Але як же важко багатому покладатися на Всевишнього — адже все його майно кричить йому: «Покладайся на мене!»

Рабі Моше-Лейб вважав, що, коли необхідно підтримати бідного єврея, потрібно використовувати навіть безбожництво: «Адже якщо людина просить допомоги, недостатньо сказати йому: «Бог допоможе!» Потрібно діяти так, ніби в світі немає Бога — ніби у всьому Всесвіті ніхто, крім тебе, не в змозі допомогти цій людині».

Сасівський ребе розповідав, що вивчив одну зі своїх головних мудростей завдяки …простому українцеві в корчмі. «Любити людей я навчився у одного мужика, який сидів з іншим селянином в шинку. Вони пили мовчки, але потім один запитав у свого товариша по чарці: «Скажи, ти мене любиш?». «Люблю», — відповів селянин. «Ні, ти мене не любиш!» — заперечив перший. — «Якби ти мене і в правду любив, ти б відчував, чого мені бракує!» Виходячи з цього рабі Моше-Лейб навчав, що справжня любов до людини полягає в розумінні його потреб.

Рабин Ербліх часто збирав гроші для бідних наречених і влаштовував їм весілля. Одного разу на весіллі нареченої-сироти клезмери заграли мелодію, почувши які Моше-Лейб зрадів. Він попросив, щоб ту ж саму мелодію грали на його похоронах.

Моше-Лейб Ерліх справив значний вплив на духовне становлення таких видатних хасидських наставників, як рабини Яаков-Іцхак та Симха-Бунім з Пшисхи[3].

Рабі Моше-Лейб з Сасова помер у 1807 році та похований на сасівському єврейському цвинтарі.

Через сто двадцять років після його смерті були опубліковані рукописи, що містять його коментарі до ряду трактатів Талмуда, — книга отримала назву «Хідушей Арамаль» (Аналітичні замітки рабі Моше-Лейба).

Через багато років сотні хасидів приїхали з усієї Європи, щоб провести цадика. Раптом вони побачили, що до кладовища мчить віз з переляканими музикантами. Вони розповіли, що їхали в іншу сторону на весілля, але коні раптово зірвалися з місця і помчали сюди. Тоді й згадали про бажання Сасівського ребе, і вирішили — в порушення єврейської традиції, — дозволити музику на похоронах. Старий хасид наспівав клезмерам ту саму мелодію, яка звучала на весіллі нареченої-сироти багато років тому. Цю історію пізніше виклав у своїй книзі Нобелівський лауреат Шмуель Агнон, уродженець Бучача.

Продовжувачем династії став син ребе Моше Ієгуди Лейба, Йекутіель Шмуель Шмельке Ербліх. Після смерті Шмельке Ербліха наступним ребе став його син Яків Цві Ерблен з титулом Ребе з Порозова.

Наступним ребе став син Яакова Цві, Моше Ієгуда Лейб Ерблен. Моше Ієгуда Лейб, названий на честь засновника династії, мав видатний слух і голос, які допомогли йому стати визнаним Хаззаном. Слава про нього поширилася по всьому Ізраїлю. Він служив Хаззаном в Ізраїлі, Великій Британії, Канаді. Моше Ієгуда Лейб поєднував керівництво хасидами з професійною діяльністю. Після завершення успішної кар'єри Моше Ієгуда Лейб оселився в США в Mонсі. Після його смерті Сасівським ребе є його син, Яків Цві Ерблен з Монсі[5].

Продовжувачі династії Сасівського рабі заснували на початку ХХ століття двори в Єрусалимі, Лондоні, Антверпені і Нью-Йорку (м. Монсі), де нині мешкає багато нащадків сасівських хасидів.

Могилу великого раббі Моше-Лейба з Сасова вдалося знайти лише на початку ХХІ століття. Директор «Єврейського відродження» і Центру дослідження юдаїки Мейлах Шейхет сприяв відновленню могили раббі Моше-Лейба із Сасова та будівництву шатра на місці його поховання на сасівському цвинтарі. У шатрі встановлено дві білих пам'ятних плити, на яких вирізблені імена цадика і раббі Йегуди Меіра бен Рафаеля — його батька[6]. На могилу цадика тепер зрідка приїжджають паломники-хасиди.

• 4 швата — йорцайт раббі Мойше-Лейба із Сасова. tureizahav.lviv.ua. Турей Загав. Процитовано 13 січня 2021.