Музей Дхарма Віратама

Музей Дхарма Віратама офіційно називається «Центральний музей армії Дхарма Віратама». Він розташований на 75 вулиці Судірман, на розі вулиці Судірман і Чі Ді Теро, в Джок'якарті, Індонезія. В його колекції міститься 4,289 предмета. Багато мають пояснювальні підписи, хоча деякі з них пояснюються англійською.

Будівля, в якому зараз знаходиться музей, була побудована голландським колоніальним урядом в 1904 році, як офіційна резиденція для посадової особи, яка відповідає за управління Центральною Явою[1]. Під час японської окупації Голландською Ост-Індією з 1942 по 1945 рік будівля була зайнятою японськими військами, які використовували його як казарми.

У зв'язку з неминучого поразкою Японії в Другій Світовій Війні, Індонезія проголосила свою незалежність 17 серпня 1945 року[2]. Майже два місяці по тому, Уріп Сумохарджо голландському солдату, який раніше був офіцером Королівської Голландської Ост-Індської Армії, було поставлено завдання — створвити нової національну армію Індонезії, яка має базуватися в Джок'якарті. Хоча він тимчасово використовував номер в готелі Мердека (зараз Інна Гаруда) для свого командного пункту, пізніше султан Джокьякарта, Хаменгкубувоно IX, пожертвував колишніми японськими казармами, що б там призначити штаб армії.

Перший головний командир Збройних сил Індонезії, Судірман, був обраний в будівлі 12 листопада 1945 під час індонезійської Національної Революції (1945-49), будівля була центром влади для солдатів всієї нової нації. Після закінчення революції, збройні сили перенесли свої основні штаб-квартири в столицю країни Джакарту. Будівля була потім використана як основа для Корем 072 / ПМК, підрозділ Kodam IV / Diponegoro.

Музей був відкритий 30 серпня 1982 року[3] генералом Кодам IV / Diponegoro.

В музеї скалдають заліковий тест всі курсанти військових навчальних закладів. Курсанти мають пробігти 100-кілометровий (62 миль) довгий маршрут, який проходив легендарний Судірман в його партизанської кампанії.

Музей складається з 20 кімнат, кожна різної спрямованості. На вході відвідувачам дається коротка історія музею і можна побачити портрети колишніх начальників штабів армії. По обидві сторони від входу знаходяться кімнати, присвячені Судірману (на схід) і Уріпу (на заході), перший керівникам індонезійської армії. На північ від входу знаходиться «військова кімната» (кімната театр), яка містить артефакти і припис битв з восьми боїв, що мали місце під час Індонезійській Національної Революції: Битва Медан, битви Палембанг, руйнування Бандунга, битви Семаранг, Битва Амбарава, битви Сурабая, битви Маргарана, і битва Макассар. Після «військової кімнати», відвідувачі бачать експонати різного озброєння, макет польової кухні, іспользовавшеяся під час революції, і колекція засобів зв'язку та медичного обладнання. Наступні три кімнати присвячені революції.

Починаючи з кімнати 11, експонати фокусують увагу на історію армії після революції. Перша частина цієї секції це кімната знамен, яка відображає прапори різних підрозділів Армії. Це супроводжується колекцією уніформи[4], потім кімната медалей. Три номери після цього зосереджені на різних військових операціях в 1950-х, у тому числі репресій Дарул Ісламу, боротьби проти комуністичної партії Індонезії, і кілька сепаратистських елементів. За цим слідує інша кімната обладнання, в тому числі засобів зв'язку та озброєння; потім одну реконструкцію ранніх років Гарудского контингенту, вклад Індонезії в миротворчих місіях Організації Об'єднаних Націй.

Останні дві кімнати, присвячені 1960-м рокам. Перша присвячена «героям революції» («hlawapan revolusi»), дев'яти офіцерам, які були вбиті з 1 жовтня 1965 до 30 вересня, пізніше визнані Національними Героями Індонезії. Остання кімната присвячена ліквідації Комуністичної партії Індонезії, яких армія звинувачує у перевороті 30 вересня. Ця колекція включає в себе форму полковника сарвам Едді, зброю і доктринальний матеріал Комуністичної партії.

У передній частині музею знаходяться статуї Судірман і Уріпа, згадуються як «Dwitunggal» (буквально «дві ще одним»).

Музей також включає в себе зал для спеціальних заходів, підземний бункер та адміністративну площі.