Музичне приношення

Історія створення циклу почалася в день зустрічі Баха з прусським королем Фрідріхом II 7 травня 1747 року. Син Баха, Карл Філіпп Емануель, з 1740 року працював клавесиністом в капелі короля, і через нього Фрідріх передав запрошення Йогану Себастьяну. Як тільки Бах приїхав, король одразу покликав його в потсдамський палац, організувавши концерт (він грав на флейті). Під час зустрічі Баху була показана новинка, піанофорте Зільбермана — ранній різновид фортепіано. У короля було декілька екземплярів цього інструмента. Бах, переходячи з кімнати в кімнату, імпровізував на них, а потім, бажаючи здивувати короля, попросив дати йому тему, щоб одразу скласти на неї фугу. Фрідріх дав йому таку тему (згодом названу королівською, або (лат.) Thema Regium):

Отримавши тему, Бах негайно вигадав на неї трьохголосну фугу. На прохання скласти шестиголосну фугу на цю ж тему Бах відповів, що не всяка тема підходить для такої мети, і запропонував свою тему[1]. Проте пізніше він все-таки виконав і це бажання короля.

Два місяці по тому Бах опублікував цикл творів на «Королівську тему» ​​, який зараз відомий як «Музичне приношення». Бах озаглавив цикл так: «Regis Iussu Cantio Et Reliqua Canonica Arte Resoluta» (дана велінням короля тема і доповнення, виконані в канонічному роді) — акровірш, перші літери якого утворюють слово ричеркар (старовинна назва фуги).

Про те, як Фрідріх сприйняв присвячений йому твір і чи грав він його мало що відомо.

В остаточному вигляді «Музичне приношення» складається з:

• Двох ричеркарів, написаних на стількох нотоносцях, скільки в них голосів:
  • шестиголосний ричеркар (фуга);
  • триголосний ричеркар (фуга);
• Дев'яти канонів;
• Канонічної фуги;
• Чотиричастинної тріо-сонати за участю флейти, на якій грав Фрідріх.

За винятком тріо-сонати, написаної для флейти, скрипки та генерал-баса, інші п'єси не містять вказівок щодо інструментів, на яких їх передбачається виконувати.

Зазвичай річеркари та канони граються таким чином: річеркари виконуються на клавішних інструментах, різними групами інструментів камерного ансамблю, в той час як канони виконуються інструментами тріо-сонати. Але відомі записи цього твору і на одному інструменті (піаніно, клавесин) або, навпаки, в оркестрованих варіантах.

У сучасному виконанні порядок проходження п'єс зазвичай такий: триголосний ричеркар — 6 канонів — канонічна фуга — шестиголосний ричеркар — 2 канону — тріо-соната — канон.

В оригіналі деякі канони з «Музичного приношення» представлені не більше ніж короткою одноголосною мелодією у декілька тактів, супроводжуваною не менш загадковою фразою на латині. Ці частини твору іноді називають загадковими канонами. Виконавець повинен розгадати загадку та правильно проінтерпретувати мелодію з написом як багатоголосний твір. Було показано, що деякі загадки мають не одне розв'язання, хоча сьогодні зазвичай публікуються більш-менш стандартні розв'язання, так що виконавець може просто грати, не замислюючись про загадки автора.

Один з цих загадкових канонів, «in augmentationem» (тобто із збільшенням тривалості нот), підписаний «Notulis crescentibus crescat Fortuna Regis» (нехай удача короля збільшиться, як ці ноти), а над модулюючим каноном, що закінчується на тон вище, ніж він починався, надписано «Ascendenteque Modulatione ascendat Gloria Regis» (і нехай слава короля зростає в міру того як сходить модуляція).