Генерал-бас

Генера́л-бас (нім. Generalbaß, буквально загальний бас), basso continuo (ба́ссо контінуо, італ. безперервний бас), цифрований бас (італ. basso numerato) — басовий голос багатоголосного музичного твору з цифрами (позначають співзвуччя), на основі яких виконавець будує (певною мірою імпровізує) акомпанемент. Генерал-бас склався в італійській інструментальній музиці XVI століття. Отримав загальне поширення в гомофонічній і поліфонічній музиці XVII — середини XVIII століть, особливо в епоху бароко.

Мелодія «Thy Hand, Belinda» з опери Генрі Перселла Дідона і Еней (1689) з генерал-басом ( Play^файл,  Play^файл з розшифровкою).

Партію генерал-басу могли виконувати дві групи інструментів:

• Багатоголосні — здатні до акордової гри, наприклад, клавесин, орган, лютня.
• Низькі мелодичні — контрабас, віолончель, віола да гамба, фагот.

Генерал-бас записували за допомогою нот і цифр під цими нотами. Цифри позначали кількість ступенів між басом і акордовими звуками, які будувалися на ньому. Наприклад, цифра 7 означала побудову септакорду (з характерним тоном — септимою), 6 — секстакорду тощо

Зразки генерал-баса зустрічаються у творчості таких композиторів, як Клаудіо Монтеверді, Генріх Шютц, Арканджело Кореллі, Алессандро Скарлатті, Йоганн Себастьян Бах, Георг Фрідріх Гендель, Джованні Перголезі. Починаючи з віденської класичної школи, що обмежила масштаб виконавського «волюнтаризму», генерал-бас вийшов з композиторської практики.

У XX столітті техніка генерал-басу була відроджена у вигляді «цифровки», або цифрованого басу, найбільш поширена ця техніка в джазі та естрадній музиці.