Модуляція (музика)

Модуляція в класичній мажорно-мінорній системі — зміна основної тональності іншою.

Види модуляції

Існує декілька різновидів модуляції:

  • Досконала тональна модуляція здебільшого завершує музичний твір, його частину, період, речення, фразу. Її підготовляють завчасним введенням у попередню тональність елементів наступної тональності.
  • При недосконалій тональній модуляції основна тональність змінюється в середині періоду або фрази музичного твору без закріплення в новій тональності (те ж саме, що відхилення).
  • Раптова модуляція — непідготовлена зміна однієї тональності іншою, що здійснюється через домінантову функцію наступної тональності. Перехід з однієї тональності в іншу без будь-якої попередньої підготовки називається зіставленням тональностей.
  • Ладова модуляція — перехід в однойменну тональність іншого ладового нахилу.
  • Енгармонічна модуляція — перехід у нову тональність шляхом енгармонічної заміни звуків або вигляду останнього акорду основної тональності.

В середньовічній музичній теорії модуляціяєю злагода й упорядкованість, що була предметом тогочасної науки про мистецтво музики.

Історичний огляд

Починаючи з Цензорина («Die die natali», 238 г. н. э.) в античності (у Августина, Боеція, Кассіодора тощо) і протягом усього Середньовіччя (починаючи з трактатів каролінзького відродження, IX ст.), аж до XVI століття (в Німеччині і пізніше) поняття мелодії було «арифметичним», діаметрально протилежним тому лірико-емоційному поданням, яке встановилося в епоху Нового часу. Сама музика визначалася як наука (техніка, мистецтво) правильної розмірності (musica est scientia [vel ars] bene modulandi)[1]. Латинські слова modulatio/modulari, ймовірно, були перекладами грецьких слів μελῳδία/μελῳδεῖν. На відміну від дієслова «співати» (ἀείδω, форма ᾄδω) «мелодіювати» означала співати дискретними інтервалами, «переступаючи через проміжки між висотами, зупиняючись ж на самих висотах і озвучуючи тільки їх, це і називається "співати" (μελῳδεῖν), тобто рухатися інтервальним рухом» (Аристоксен)[2].

Мелодія, що розуміється як упорядковане / лагідне розгортання в часі музичних інтервалів (тобто таких, що обчислюються, дискретних звуків), і ємодуляція в корінному і історично найбільш значущому сенсі цього слова.

Новий час

Поширений в XVII і XVIII століттях термін musica modulatoria означав мистецтво (техніку) музичного виконавства, вокального або інструментального. Значення "modulari" у ставленні до музичного виконавства маргінально з'являлися вже в Середньовіччі у зв'язку з нестрогим уживанням слова в значенні «співати» (вокальну музику) або «виконувати» (музику на музичному інструменті).

Пізніше значення модуляція змінилося і означає перехід з однієї мажорній або мінорній тональності в іншу, мажорну або мінорну, тональність. У цьому значенні термін «модуляція» вперше вжив Олександр Малколм у трактаті «A Treatise of Musick» [3] У вживанні Малколма «модуляція» синонімічна «відхиленню», і стосується будь-якої тимчасової зміни тональності. У Німеччині терміни відхилення(Ausweichung) і модуляція (Modulation) вживалися як синоніми до середини XIX століття. Нинішнє слововживання остаточно закріпилася в роботах Г. Рімана і в цьому значенні потрапив у радянське музикознавство.[4].

Модуляція в естрадній музиці (XX століття і пізніше)

У сучасній естрадній музиці раптова модуляція є часто використовуваним прийомом для кульмінаційного розвитку пісні перед її фіналом. Звичайно модуляція застосовується перед останнім приспівом шляхом підвищення його на півтону або цілий тон.

Приклад «грамофонній» модуляції у форматі Євробачення після паузи на 2:22:

Джерела

Примітки
  1. Прототипом цього визначення Цензорина, ретельно розібраного Августином, Кассіодором і багатьма іншими вченими аж до XVI ст., у філологічній науці та музичної вважають Варрона, однак у жодному зі збережених фрагментів Варрона такого визначення музики немає, відсутні також посилання на Варрона і в інших середньовічних трудах, що подають визначення терміну «модуляція».
  2. Перекладено з російського перекладу В.Г.Ципіна.
  3. <«A Treatise of Musick» (Edinburgh, 1721), pp.441, 446.
  4. Зокрема у "бригадний" підручник гармонії 1937 р., див. список літератури.

Література
  • Riemann H. Systematische Modulationslehre als Grundlage der musikalischen Formenlehre. Hamburg, 1887.
  • Риман Г. Систематическое учение о модуляции как основа учения о музыкальных формах. Перевод с немецкого Ю.Энгеля. М, 1929.
  • Дубовский И.И., Евсеев С.В., Соколов В.В., Способин И.В. Учебник гармонии, ч.1. М., 1937.
  • Дубовский И.И., Евсеев С.В., Способин И.В. Учебник гармонии, ч.2. М., 1938.
  • Blumröder, Ch. von. Modulatio, Modulation // Handwörterbuch der musikalischen Terminologie. Freiburg i. Br., 1983.
  • Холопов Ю. Н. Гармония. Теоретический курс, М., 1988.
  • Холопов Ю. Н. Гармония. Практический курс. Части 1, 2. М., 2003, 2005.
  • Двоскина Е.М. От modulatio к модуляции. В поисках общего знаменателя // Музыкальная академия, 2004, №3.

Посилання
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.